увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 24.10.2014 11:26
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Громадянин і держава: сучасні проблеми ідентифікації особи в Україні

03.12.99 | Роман Романов

Що таке ідентифікаційний номер, знає вже, напевне, кожен в Україні. Відомо, що без нього вам на виплатять зарплату, пенсію, відмовлять у прийомі на роботу, не нададуть соціальні субсидії, не візьмуть речі на реалізацію в комісійному магазині… Набір цифр у певній послідовності, що визначається уповноваженим на те органом державної влади, став необхідною умовою для доступу громадян України до широкої сфери соціальних послуг, а фактично — для фізичного існування.

Йдеться про запровадження нової для нас системи персональної ідентифікації, що побудована не на імені та прізвищі, як це було донедавна, а на числовому коді. Але що ж таке насправді особистий ідентифікаційний номер? Чому його введено і які недоліки та переваги від нього слід очікувати нам, громадянам України?

Номер побудовано не як випадковий набір цифр. Знаючи порядок його формування, деяку інформацію про особу, якій він належить, можна довідатись лише поглянувши на нього. Так, перші п’ять цифр означають дату народження людини. Відлік ведеться починаючи від 1 січня 1900 року. Таким чином число 00001 означає, що людина народилась 1 січня 1900 року. Наступні чотири цифри — порядковий номер людини серед тих, хто народився в один день. Дев’ятий знак означає статеву приналежність. Парне число — чоловічу, непарне — жіночу. Як тут не зауважити, що певні проблеми будуть відчувати, наприклад, особи, що змінили свою стать (див. наведену в цьому числі бюлетеня СВіП справу В. проти Франції). Нарешті остання цифра ідентифікаційного номера — контрольне число. Порядок його призначення визначається податковою адміністрацією. З метою захисту від підробок принцип присвоєння цього числа не розголошується.

У тому варіанті, що зараз запроваджується в Україні, сам номер є лише видимою частиною єдиної державної ідентифікаційної системи і ключовим елементом доступу до великого обсягу інформації персонального характеру. Запровадження такої системи є в інтересах держави. Перш за все, значно збільшуються можливості контрольних механізмів державних органів. Спочатку особистий ідентифікаційний номер запроваджено у сфері оподаткування. Сам процес присвоєння громадянам ідентифікаційних номерів покладено на податкові адміністрації. Безперечно, що ефективна робота фіскальних органів держави відповідає інтересам суспільства, адже за рахунок зібраних податків відбувається процес регулювання суспільних відносин з боку держави. Це дає змогу виконувати витратну частину державного бюджету, тобто забезпечувати виплату зарплат працівникам бюджетної сфери, пенсій пенсіонерам та інвалідам, субсидій малозабезпеченим, утримувати державний апарат тощо.

Проте дуже важливо дотримуватися певного балансу в цих відносинах, щоб виконання своїх функцій державними органами не ставало причиною порушень прав та інтересів громадян. Тому наданню органам держаної влади нових контрольних механізмів має передувати широка дискусія — громадське обговорення, а в разі ухвалення остаточного рішення про їхнє запровадження — мають бути передбачені можливості для належного захисту прав усіх суб’єктів цих правовідносин, у першу чергу, особистих прав громадян. На жаль, нічого подібного в Україні не відбулося. Всі рішення були ініційовані державою і одразу ж отримали своє втілення у вигляді нормативно-правових актів.

На сьогоднішній день їх уже ухвалено чимало. Але деякі з них дійсно заслуговують, на мій погляд, не лише згадування, але й певного аналізу.

Базовим документом можна вважати Закон України "Про Державний реєстр фізичних осіб- платників податків та інших обов’язкових платежів" від 22 грудня 1994 року. Проте потім, після масових протестів значної частини населення України, 16 липня 1999 року було ухвалено Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб- платників податків та інших обов’язкових платежів" (текст Закону наведений нижче). Зроблено виняток для віруючих, що за своїми релігійними переконаннями відмовляються отримувати ідентифікаційний код. Від моменту набрання чинності цього нормативного акту ідентифікаційний код фактично із примусового стає добровільним. Але ця надзвичайно важлива подія пройшла майже непомітно. Якщо про запровадження ідентифікаційних кодів написано досить багато статей у відкритій пресі, то зміна статусу номерів отримала мінімальне висвітлення. Більшість населення України не отримала інформації про це і, як на мене, це зроблено свідомо. Лишається малозрозумілим, яким чином ідентифікаційна і паспортна системи діятимуть за вибірковим принципом. Хто визначатиме наявність релігійних поглядів і які довідки треба буде приносити? Скільки разів на день молитися? Чи буде достатньо написати заяву про відмову отримання коду? Як бути із присвоєнням номерів з моменту народження дитини і чи матимуть право батьки відмовитися від надання дитині номера? На ці питання відповіді у Законі немає.

Постанова Кабінету Міністрів України „Питання паспортизації громадян“ від 28 вересня 1996 року №1182 визначає: "вважати за доцільне поєднати виготовлення картки фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів — з виготовленням паспорта громадянина України у вигляді паспортної картки і встановити назву цього документа — паспорт-картка".

"Установити, що до паспорта-картки вноситься така інформація: прізвище, ім’я, по батькові, дата і місце народження, ідентифікаційний номер, дата видачі і код органу, що її видав, ідентифікатор особи, дані біометричної ідентифікації та машинозчитувальна інформація, а також особистий підпис власника".

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 року №898 "Про створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи" зокрема передбачено: "започаткувати роботи, пов’язані із створенням Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (далі — Система), яка забезпечуватиме видачу громадянам паспортів, що оформлюватимуться за єдиною технологією, та облік громадян за місцем проживання із застосуванням комп’ютерної мережі на єдиних принципах їх ідентифікації (із використанням особистих (ідентифікаційних) номерів громадян, відцифрованого образу осіб і біометричної ідентифікації) і взаємодії з базами даних інших інформаційних систем (як вітчизняних, так і іноземних)" і далі: „…Система входитиме складовою частиною до Державного реєстру населення“. Замовником створення Системи визначено Міністерство внутрішніх справ.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 382 "Про затвердження плану заходів щодо впровадження з 1 січня 1996 року Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів" також визначає, що ідентифікаційна система буде інтегрована з паспортною системою, що значно збільшує її інформаційні потужності, коло користувачів тощо: "Установити, що ідентифікаційні номери Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів є єдиними з особистими номерами громадян, що використовуватимуться в Єдиній державній автоматизованій паспортній системі та інших інформаційних системах, які за чинним законодавством використовують інформацію про фізичну особу".

Постановою визначено перелік державних установ, що беруть участь у розробці концепції введення ідентифікаційних номерів, отже, відповідно, будуть користувачами створених за їх допомогою баз даних. Такими є Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Міністерство фінансів, Головна державна податкова інспекція, Міністерство статистики, Міністерство оборони, Міністерство юстиції, Міністерство праці, Пенсійний фонд. Також у п.4 Постанови серед інших державних органів згадується і Адміністрація Президента України. Проте в чому саме полягає її роль та якими є повноваження, залишається лише здогадуватися, адже формулювання "для вирішення питань оперативного управління" може включати в себе будь-який зміст. Взагалі, серед нормативних актів, відповідно до яких прийнято Кабінетом Міністрів цю Постанову, названо також Указ Президента України від 30 листопада 1994 року №709/94 "Про інформаційно-аналітичне забезпечення Президента України". Отже, Адміністрація Президента також буде мати доступ до інформаційних ресурсів Системи. Знати про це напевне ми не можемо, тому що вищезгаданий Указ Президента має позначку "не для друку", так само як і пункти 71-77 Указу Президента від 27 січня 1999 року №70/99, де йдеться про внесення змін до Указу №709/94.

З цього можна зробити невтішний висновок про те, що громадянин України навіть не може довідатися про те, хто і яким чином буде використовувати його персональні дані. Такі дії Президента вочевидь є порушенням Конституції України, зокрема ст.57 передбачає, що "закони та інші нормативні акти, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативні акти, що визначають права та обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними."

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №40 затверджено Концепцію створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи. Концепція визначає, що Єдина державна автоматизована паспортна система є найважливішою складовою частиною Державного реєстру населення і буде використовуватися для "формування загальної системи обліку громадян… а також організації різноманітної аналітично-довідкової роботи".

Передбачається створення Державного реєстру населення України. Від самого народження дитини заноситимуть до свідоцтва про народження її ідентифікаційний код. Той же самий набір чисел міститиметься в паспорті, що буде отримано після досягнення 16 років. Реєстрація посвідчень про освіту, дипломів та атестатів також відбуватиметься на підставі ідентифікаційного номера. Передбачається використання ідентифікаційного коду в цілому ряді облікових систем. Їх повний перелік навряд чи хтось може навести. Зокрема сьогодні йдеться про систему пенсійного забезпечення. Так звана персоніфікація пенсійних відрахувань провадитиметься на підставі особистого коду. Надання різного роду субсидій також планується проводити на підставі тієї інформації, доступ до якої забезпечує наявність ідентифікаційного коду. Отже, цілком очевидно, що ідентифікаційний код стає ключовим елементом доступу до соціальних послуг. Але, крім можливостей для державного контролю, ця система має бути побудована таким чином, щоб забезпечити невтручання у приватне та сімейне життя особи.

Слід зауважити, що сьогодні важко визначити повне коло користувачів Системи (зокрема неопубліковані Укази Президента в явному вигляді цьому перешкоджають). Так само важко впевнено сказати у яких саме сферах застосовуватиметься інформація Системи. Безперечно, можна говорити про спрощення та полегшення державного управління, проте, скажімо, в разі підробки ідентифікаційного коду шкода може бути заподіяна набагато більша, ніж у разі таких самих дій, якщо йдеться про один лише документ, а не про інтегровану інформаційну систему (більш детально про це див. матеріал, підготовлений Privacy International „Ідентифікаційні картки. Питання, що виникають найчастіше“). Нарешті, які гарантії має особа, що інформацію, зібрану про неї в Системі, не буде використано всупереч її інтересам? Особливо, зважаючи на рівень корупції в державі.

Анахронізмом видається також існування паспортної системи в структурі Міністерства внутрішніх справ України. Це створює можливості для безперешкодного доступу співробітників МВС до персональних даних громадян України, а отже, обумовлює вірогідність широкого спектру зловживань.

Не зрозуміло також процедуру внесення змін до тих даних, що занесені до Системи. Чи може сама особа наполягати і домогтися таких змін та виправлень? Для цього, принаймні, їй треба отримати повний доступ до інформації, що про неї зібрана. Чи буде таке право гарантоване?

Дуже показовим з точки зору врівноваження інтересів держави і суспільства є відсутність до цього часу нормативного акту, який би гарантував дотримання індивідуальних прав громадян, адже в основі нової системи обліку та ідентифікації є обробка інформації особистого характеру. Слід зазначити, що на рівні проекту вже підготовлено Закон України "Про захист персональних даних", проте для мене є очевидним, що його ухвалення мало би передувати вищенаведеним нормативним актам, що регулюють питання запровадження індивідуальних кодів. Однак насправді органи державної влади України чинять всілякі перешкоди для його прийняття, щоб закон "Про захист персональних даних" набрав чинності лише після завершення робіт щодо створення Державного реєстру населення і Єдиної державної автоматизованої паспортної системи.

Отож, виникає багато запитань, на які бажано було б отримати зрозумілі відповіді до того, як Система стане реальністю. Механізми захисту персональних даних, що є сьогодні, не можуть відповідати вимогам сьогодення. Небезпека створення потужних інтегрованих ідентифікаційних систем в Україні за умов відсутності ефективних та зрозумілих засобів захисту персональних даних, невизначеності повної сфери їх застосування, є надто великою, щоб можна було не помічати потуг держаних органів у запровадженні нових ідентифікаційних та контрольних механізмів