MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Катування у харківських виправних колоніях №25 та №100

13.01.2015   
Вадим Човган
Європейський комітет з запобігання катуванням знову вказує на катування у колоніях №25 та №100 Харківської області, а начальник однієї із них з почестями йде на пенсію

5 січня 2015 року в Олексіївській виправній колонії управління ДПтС України в Харківській області № 25 урочисто провели на пенсію начальника установи полковника внутрішньої служби Віктора Хирного[1]. Ця подія є знаковою, адже наглядно демонструє безкарність вітчизняних в’язничних чиновників за катування у пенітенціарних установах.

Наша організація вже неодноразово[2] писала про жахи, які коїлись у Олексіївській виправній колонії №25 (ОВК №25) під керівництвом незмінного начальника цієї установи В. Хирного. Писалось й про інші приклади безкарності керівництва[3], яке працює у кримінально-виконавчій службі та вчиняє незаконні дії, на які зверталась  увага такими органами Ради Європи, як Європейський суд з прав людини та Європейський комітет з запобігання катуванням (ЄКЗК, Комітет).

Не вдаючись у деталі існуючої у загальному доступі інформації про незаконні дії керівництва ОВК №25, яка доступна навіть у спеціальних групах у соціальних мережах[4], пошлемось лише на офіційні твердження ЄКЗК щодо ОВК №25 за часів керівництва нею В. Хирним.

Доповідь Комітету про візит до цієї колонії у 2012 році[5]:  

«Також джерелом серйозної стурбованості Комітету є ситуація засуджених у виправній колонії №25 у Харкові. Із того, що дізналася делегація чітко випливає висновок про те, що неналежне поводження з засудженими чоловіками зі сторони співробітників або засуджених, яким відводиться роль допомоги пенітенціарному персоналу, було далеко не рідкістю. Крім того, багато заяв про неналежне поводження, отриманих від засуджених, які утримувалися чи вже звільнилися з колонії №25, стверджують поводження такою ступеню суворості, що воно може розглядатись як катування (наприклад, важкі побиття, часто в поєднанні з обливанням засуджених водою під тиском з пожежного крана[xiv] або під час перебування одягненими у гамівну сорочку; занурення голови у воду до самого задихання; застосування наручників, по яким потім вдаряли молотком, щоб змусити їх піднятися до передпліч; сексуальне зґвалтування з підбурювання персоналу). Стверджуване неналежне поводження, в основному, як вказувалося, здійснювалися в кабінетах оперативних співробітників (які розташовані в адміністративній будівлі) або в приміщеннях засуджених з господарського обслуговування в межах дисциплінарних ізоляторів та приміщеннях камерного типу (ДІЗО / ПКТ) або в першому прогулянковому дворику при ДІЗО / ПКТ (де, як стверджувалось, гучно включалося радіо, щоб заглушити крики тих, хто зазнавав неналежного поводження)» (пар. 16).

«У делегації склалося враження, що у виправних колоніях №25 і №81 неналежне поводження з ув’язненими стало майже звичайним способом підтримки порядку і боротьби з тюремною субкультурою. Засоби, що використовувалися співробітниками, частково спираючись на групу засуджених із відведеною їм допоміжною роллю, були, очевидно, спрямовані на отримання покірної поведінки від усіх засуджених вже з перших днів після їх прийому до установи. Через це період прийому описувався як особливо травмуючий досвід. Засуджені, як стверджувалося, були змушені здійснювати фізичні вправи до виснаження, незалежно від стану їх здоров’я, і піддавалися різним провокаціям зі сторони персоналу (наприклад, засуджених примушували мити підлогу або туалети після того як співробітники забруднювали її). Засуджені, що відмовлялися або, будучи не в змозі дотримуватися «щоденного режиму», як стверджувалося, піддавалися поводженню, описаному в параграфах 16 і 17. Щодо тих, що були виокремленні персоналом як такі, що могли викликати проблеми у в’язниці, виникав підвищений ризик бути підданим фізичному неналежному поводженню з боку співробітників та / або засуджених з господарського обслуговування. ...» (пар. 18)

«... У колонії №25 співробітники також намагалися за допомогою різних засобів запобігти створенню клімату довіри між ув’язненими та делегацією Комітету (наприклад, неодноразові втручання у спілкування співробітниками). Крім того, засуджені заявили, що вони були проінформовані при прийомі до колонії №25, що вони будуть піддані відео – та аудіо спостереженню під час їх перебування в цьому закладі в той час як делегація була проінформованою тільки про відеоспостереження в дисциплінарних ізоляторах. Засуджені тому мали всі підстави вважати, що делегація не змогла б гарантувати конфіденційність їхніх розмов. ...»  (пар. 7).

«У відвіданих колоніях, зокрема, у виправній колонії №25 і №81, протягом усього візиту загальна атмосфера була напруженою і очевидною була атмосфера залякування. Багато опитаних засуджених висловили побоювання з приводу дій у відповідь персоналу та / або засуджених, що допомагають персоналу, після завершення візиту. Деяким з цих засуджених після їх першого спілкування з делегацією, як стверджувалось, погрожували працівники установи. ...» (пар. 8).

« [делегація ЄКЗК]...  зробила безпосереднє застереження щодо Олексіївської виправної колонії №25 у Харкові та Стрижавській виправній колонії №81. Була висловлена серйозна занепокоєність щодо поводження з засудженими, які відбувають покарання в обох установах. ... » (пар. 10).

Доповідь за результатами візиту у 2013 році:

«... особливе занепокоєння викликають явні ознаки, отримані протягом  відвідування у 2013 році, відповідно до яких, незабаром після попереднього відвідування в 2012 році, з боку керівництва виправних колоній № 25 і 81 були зроблені спроби щодо визначення всіх ув’язнених, які скаржилися членам делегації (за допомогою оперативного персоналу та / або інших ув’язнених), щоб переконатися, що ці ув’язнені не будуть робити подібні скарги в прокуратуру / до слідчих / наглядачів в ході наступних запитів / перевірок та, що стосується виправної колонії № 25 , піддати їх тілесним покаранням. ...» (пар. 11)

«Слід також зазначити, що інформація, отримана в ході відвідування в 2013 році дозволяє припустити, що було зроблено дуже мало для поліпшення поводження з ув’язненими з боку співробітників або інших ув’язнених, призначених для надання допомоги співробітникам, у деяких установах, які були відвідані у минулому, зокрема, у виправній колонії № 25 в Харкові. ...» (прим. до пар. 16).

Усі ці твердження не посприяли зняттю з посади начальника ОВК №25 та усіх його заступників, що, безсумнівно, мало б відбутись як нормальна реакція на кричущі факти зловживання владою. Наполегливе небажання притягти до дисциплінарної та кримінальної  відповідальності керівництво цієї установи, не дивлячись на всі тривожні сигнали як правозахисників, так і Комітету, можна пояснити лише одним – наявністю покровителів на найвищих щаблях керівництва Державної пенітенціарної служби України.

В опублікованих сьогодні[6] Комітетом попередніх зауваженнях[7] щодо свого нового візиту до колонії №25 у вересні 2014 року, тобто тоді, коли ця установа знову ж таки була під керівництвом В. Хирного, знову йдеться про те ж саме. Звернімо увагу, що у цих зауваженнях міститься й інформація щодо незаконних дій у Темнівській колонії №100 (Харківська область). Інформація стосовно знущань у цій колонії вже також  неодноразово доходила до громадськості. Недарма нещодавно її було відвідано представниками Національного превентивного механізму, які також висловили свої занепокоєння з цього приводу. Тим не менш, як і у випадку із ОВК №25, керівництво цієї установи, не дивлячись ні на що, особливо не постраждало.

Подаємо переклад частини вказаних попередніх зауважень Комітету щодо колоній №25 та №100.

« ... Що стосується Колонії пп. 25 і 100, то висновки делегації дуже тривожні. Особливо це стосується колонії № 25, де делегація знову отримала значну кількість тверджень щодо серйозного фізичного жорстокого поводження та / або катувань засуджених з боку в’язничних співробітників (наприклад, дуже обширні побиття; ґвалтування кийками; використання гамівних сорочок і здушування черева мотузкою доти, поки засуджені не починали дефекувати; безперервне перебування під високим тиском струменя води з пожежного шланга). У деяких випадках, фізичне насильство, стверджувано, вчинялось представниками адміністрації установи.

Хоча випадки застосування катувань не здавались сильно поширеними, делегація отримала однозначне враження, що ці дві установи управлялись за допомогою системи залякування, насилля та фізичного жорстокого поводження, яка використовувалась як інструмент для підтримки внутрішнього порядку. Серед засуджених мало місце широко поширене відчуття, що будь-яка непокора буде негайно санкціонована серйозним тілесним покаранням.

Делегація була вражена загальною атмосферою страху в обох установах. Багато засуджених відмовилися розмовляти з делегацією, а ті засуджені, які наважилися говорити з членами делегації, погодилися це зробити з великим небажанням. Гірше того, було отримано багато тверджень, що засуджені були попереджені співробітниками не говорити нічого негативного делегації.

Очевидно, що до багатьох засуджених після розмови із членами делегації зверталися співробітники установи. Не дивно, що деякі з них відмовилися розмовляти з членами делегації на наступний день візиту в установу.

Крім того, в колонії № 25, один із членів делегації випадково побачив на екрані системи відеоспостереження  співробітників відділу безпеки, як один із співробітників в’язниці притулявся головою до дверей камери, в якій один із засуджених спілкувався із іншим членом делегації. При чому, це відбувалося в присутності заступника начальника колонії. Така практика не тільки становить  неприйнятний провал у співпраці зі сторони керівництва установи, але також додає додаткової довіри до численних заяв засуджених щодо їх залякування з боку в’язничного персоналу.

Крім того, в колонії № 100 один засуджений, якого опитувала делегація Комітету, стверджував, що він був побитий працівниками установи після того, як поскаржився в прокуратуру.

12. Існує ще один момент, який викликає стурбованість, а саме частота тверджень про корупцію та експлуатацію засуджених з цілями збагачення. Досвід ЄКЗК в Україні показав, що рішучі дії, вжиті відповідним керівництвом влади щодо змін в управлінні цих установ, може посприяти суттєвим поліпшенням. Наприклад, під час попередніх візитів в деяких інших колоніях (наприклад, колонії № 81 і №89), були отримані численні твердження про жорстоке поводження та / або катування. В той же час, кілька років по тому, під час наступних візитів до цих установ, було отримано небагато тверджень про жорстоке поводження.

Враховуючи, що ситуація в колоніях №25та №100  з часу попередніх візитів (у 2012 році до колонії № 25 і у 2005 році до колонії № 100), делегація може дійти тільки до одного висновку, що в них обох має місце суттєва проблема у керівництві  (ориг. – «a major management problem») (виділено нами. – авт.).

14. Делегація закликає українську владу провести швидке, незалежне, ретельне та всебічне розслідування того як функціонують колонії №25 та №100 з центрального рівня. У цьому зв’язку, має бути приділена особлива увага отриманим делегацією твердженням про жорстоке поводження із засудженими.

Крім того, делегація наполегливо закликає українську владу вжити належних заходів для забезпечення того, щоб засуджені в обох вищезгаданих колоніях не наражалися на будь-яку помсту за те, що вони спілкувалися із делегацією.

Делегація вимагає від української влади надати протягом двох місяців[8] детальний звіт про конкретні заходи, вжиті у цьому зв’язку».

Як видно, тривожна інформація щодо колоній №25 та №100 із попередніх зауважень Комітету, так само як і з його попередніх доповідей не знаходить належної реакції. Незважаючи на те, що попередні зауваження із вказівкою на жорстоке поводження у колонії №25 були отримані Державною пенітенціарною службою України 12 грудня 2014 року, В. Хирний продовжував спокійно працювати на своїй посаді та з почестями пішов на пенсію. Так само продовжували (а деякі і зараз продовжують) працювати його заступники. Серед них – один із найбільш відомих своїм жорстоким ставленням до в’язнів В. Попов[9].

Те ж саме стосується Темнівської виправної колонії №100, в якій не помітно суттєвої кадрової чистки керівництва, незважаючи на усі твердження та іншу інформацію про незаконні дії, що там вчиняються.

Це підтверджує тезу про те, що в Державній пенітенціарній службі України не спрацьовує суттєвий запобіжник майбутніх катувань – безкомпромісна  кадрова політика та невідворотнє звільнення  осіб, помічених у ганебних для працівника Служби діях. Багато із таких співробітників продовжують працювати у в’язничних установах, не зважаючи на наглядну інформацію щодо їх незаконних дій.



[1] http://kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/760601;jsessionid=D1985B3CADEDB511B5AD06DB18CF556F

[2] Див. наприклад: Діденко А. Зразкова Олексіївська ВК № 25: тортури, знущання, фабрикація кримінальних справ… // http://khpg.org/1382718737

http://khpg.org/index.php?id=1400424873

[3] http://khpg.org/index.php?id=1389199580#_ftnref13

[4] http://vk.com/fabrika_smerti

[5] http://khpg.org/pda/index.php?id=1379842217

[6] http://cpt.coe.int/documents/ukr/2015-05-inf-eng.pdf

[7] Попередні зауваження Комітету висловлюються у формі короткого викладу головних проблем, які спостерігаються під час його візиту. Усі факти щодо інформації у попередніх зауваженнях  будуть у близькому майбутньому розкриті у доповіді, яка на сьогодні ще не підготовлена Комітетом.

[8] Починаючи від 12 грудня 2014 року, тобто дати передачі українській владі цих попередніх зауважень.

[9]Див.: http://khpg.org/en/index.php?id=1382718737

 

 Поділитися