Права людини в Україні 2011. II. ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ІНШИХ ВИДІВ ПОГАНОГО ПОВОДЖЕННЯ
1. Поширенність катування
Погане поводження і катування в органах міліції та в кримінально-виконавчих установах є особливим видом протиправних дій, які приховуються від громадськості та статистичного обліку.
Не дивлячись на те, що при МВС України створена Громадська рада з питань забезпечення прав людини для контролю за роботою цього відомства, вона практично не працює, і, відповідно, у громадськості немає доступу до інформації. Кримінально-виконавча система також залишається закритою для громадськості.
Крім того, доволі часто потерпілі від поганого поводження особи не звертаються з відповідними скаргами в силу різних причин, — чи то побоювання помсти з боку працівників міліції та кримінально-виконавчої системи, чи банальне незнання своїх прав.
Оскільки насилля, застосоване до осіб під час їх перебування під контролем держави, носить латентний характер, оцінити його реальні масштаби доволі важко. Лише завдяки повідомленням засобів масової інформації про конкретні випадки катування та статистиці звернень громадян зі скаргами до правозахисників можна скласти певну картину.
Станом на 28 жовтня 2011 року мережею приймалень УГСПЛ було зареєстровано 183 скарги на катування та інші форми поганого поводження.
Міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов на прес-конференції 31 березня 2011 року оприлюднив статистичні показники МВС України щодо звернень громадян до органів внутрішніх справ із скаргами на застосування до них насильства з боку правоохоронців. За його повідомленням, лише протягом перших трьох місяців 2011 року до органів МВС надійшло 1 402 скарги громадян на неправомірні дії працівників міліції.
Результати моніторингу розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень, вказують на стійку тенденцію до росту кількості фактів катувань у міліції. У минулому році результати оцінки кількості потерпілих від незаконного насилля в міліції показали, що оціночна кількість жертв склала більше 790 000 людей. Дані цього року ще більш невтішні — оціночна кількість потерпілих від незаконного насилля в міліції у 2011 році виросла до 980 000 людей. Залишається констатувати, що бити в міліції стали частіше, і ми поступово наближуємося до показників 2004 року, коли оціночна кількість потерпілих складала більше 1 млн. осіб.[2]
2. Випадки катувань у 2011 році
2.1. Побиття ув’язнених та засуджених
Після рішення Європейського суду у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine)[3] жодного додаткового розслідування обставин масового побиття так і не сталося, і ніхто з винних не був покараний.
У лютому 2011 року Європейський суд направив на комунікацію Уряду України скарги у справах «Карабет та інші проти України» (Karabet and Others v. Ukraine) та «Данилюк та інші проти України» (Danylyuk and Others v. Ukraine), подані у зв’язку із масовим побиттям в’язнів у 2007 році в Ізяславській виправній колонії № 31.
Через відчуття безкарності персоналом установ виконання покарань випадки масового побиття ув’язнених мали місце і в 2011 році.
Сімферопольське СІЗО. Напередодні травневих свят близько сорока озброєних автоматами бійців спецпідрозділу ДПтСУ прибули на територію Сімферопольського СІЗО й вдалися до масового побиття. Відомі прізвища 7 осіб, які отримали тілесні ушкодження. Так, один з потерпілих отримав травми ніг, іншому пошкодили нирку[4]. В офіційному прес-релізі Кримського управління ДПтСУ сказано, що відповідно до наказу ДПтСУ, у період з 30 квітня 2011 року по 10 травня 2011 року, в Сімферопольському СІЗО проведено операцію під умовним найменуванням «ЩИТ». В результаті проведення вищезазначеної операції станом на 5 травня 2011 року в осіб, які утримуються під вартою в Сімферопольському СІЗО, вилучено 20 мобільних телефонів, близько 40 зарядних пристроїв та гарнітури, DVD програвачі, колючо-ріжучі предмети та інше[5].
Дніпропетровська ВК-89. 5 липня 2011 року бійці спеціального підрозділу ДПтСУ вчинили масове побиття засуджених у Дніпропетровській ВК-89. Його причиною стала скарга засуджених на умови утримання. Ув’язнені стверджують, що їх майже не годували і не давали води[6]. Внаслідок побиття 18 засуджених отримали тілесні ушкодження[7]. У багатьох були зламані ребра, пошкоджені кінцівки, постраждали внутрішні органи. У деяких ув’язнених зламані щелепи[8]. В управлінні ДПтСУ Дніпропетровської області спростовують інформацію про те, що в колонії були бійці спеціального підрозділу, як і те, що вони побили в’язнів. Діючий на той час начальник управління ДПтСУ у Дніпропетровській області Анатолій Бабець заявив, що в колонії № 89 насправді проводився плановий обшук усіх об’єктів та особистих речей засуджених[9].
2.2. Умови тримання
У деяких слідчих ізоляторах спостерігаються катування умовами тримання. Так, на початку травня у Київському СІЗО було 330 жінок, хоча максимальна кількість ліжко-місць для ув’язнених жінок складає 303. Відповідно, 27 жінок не мали спального місця, спали по черзі у ліжках або ж на підлозі. «У нестерпних, майже середньовічних умовах перебувають у Київському СІЗО жінки, яких везуть транзитом через цей ізолятор до установ виконання покарань. У камерах стоїть їдкий сморід, немає доступу свіжого повітря, не проникає природне світло, своєчасно не здійснюється санітарна обробка доставлених етапом осіб, занедбана протиепідемічна робота», — відмітила Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова в поданні на ім’я Голови Кримінально-виконавчої служби України Олександра Лісіцкова у травні 2011 року[10].
Уряд зазвичай пояснює погані умови утримання під вартою «обмеженими фінансово-економічними можливостями держави». Однак проблема переповненості слідчих ізоляторів лише частково пов’язана з фінансуванням установ кримінально-виконавчої системи. У значній мірі вона залежить від ідеології і системи кримінального правосуддя щодо тримання під вартою обвинувачуваних. На практиці в багатьох випадках зберігається презумпція на користь тримання під вартою. Не розвивається система застосування застави та інших запобіжних заходів[11].
3. Застосування поганого поводження
з боку працівників правохоронних органів
Однією з основних причин поширення в Україні катувань є ментальне сприйняття правоохоронців — затримана людина є винною, і з неї будь-що треба «вибити» зізнання у злочині. На вибиванні зізнання у скоєнні злочину побудована вся система дізнання і слідства в Україні. Правоохоронці, які це роблять, впевнені, що це звичайна рутинна робота. Крім того, серед правоохоронців укорінилося поняття «зізнання — цариця доказів». Тому правоохоронці намагаються будь-яким способом отримати визнання скоєння злочину.
У 2011 році стало також відомо про випадки застосування міліціонерами катування до свідків, адвокатів та журналістів. Звичайні жителі сіл також зазнали неправомірного насилля з боку представників правоохоронних органів.
Катування затриманого. На судовому процесі Андрій Ониськів, якого звинувачують у вбивстві свого товариша, звинуватив працівників міліції у катуваннях. Щоб отримати від нього явку з повинною, міліціонери нанесли йому ушкодження у вигляді опіку інтимної частини тіла. Андрій повідомив, що усі орієнтири і всі місця, які є згадані в матеріалах кримінальної справи, були йому продиктовані працівниками міліції, а схему розміщення тіла потерпілого він перемалював з наданого йому зразка під чітким наглядом міліціонерів»[12].
Застосування насильства до свідка. На початку липня 2011 року Наталю Кравцову викликали у Фрунзенський РВВС м. Харкова для допиту, оскільки вона була свідком бійки, що сталася між невідомими їй особами у кафе. У відділі міліції дівчина пояснила, що не може повідомити про правопорушників детальної інформації, оскільки вона познайомилася з ними в кафе у той вечір, коли вони вчинили бійку, і більше їх не бачила. Працівників міліції таке пояснення не задовольнило. Після чергової відповіді дівчини про те, що вона не знає хлопців, працівник міліції Терянник Олександр почав бити її. Двоє інших міліціонерів положили дівчину на диван, викручували їй руки і ноги, закривали рушником рота, щоб не кричала. Троє правоохоронців катували дівчину, поки вона не обмовила своїх друзів. Дівчину відпустили лише тоді, коли до відділу міліції були доставлені обмовлені нею особи. Після цього дівчина була госпіталізована у лікарню невідкладної хірургії з діагнозом: «Забій головного мозку. Лінійний перелом потиличної кістки. Забій м’яких тканин потиличної області.»[13]
Побиття адвоката. 17 серпня 2011 року близько 18.30 міліціонери привезли до Соснівського районного суду м. Черкаси Кучеренка В.Д, який був клієнтом адвоката Дмитра Карпенка, для продовження терміну його тримання під вартою. У підзахисного адвоката Карпенка о 16.30 цього дня закінчився призначений судом строк тримання під вартою. Правоохоронці сподівалися, що суд продовжить цей строк, проте суддя вже поїхав додому й рішення приймати було нікому. Замість того, щоб звільнити з під варти Кучеренка В.Д., як цього вимагає стаття 29 Конституції України, слідчий разом з співробітниками оперативного підрозділу «Сокіл», конвоювали його до службового автомобіля та почали вивозити в невідомому напрямку. На вимогу адвоката припинити незаконні дії, працівники «Сокіл» УБОЗ повалили адвоката на землю, вдягли наручники та затягли до службового автомобіля. Там наділи йому на голову чорний синтетичний пакет та поставили на підлозі на коліна та лікті. Правоохоронці били його руками і ногами в різні частини тіла, переважно по спині, тулубу та голові. Побиття супроводжувалось нецензурною лайкою та погрозами закатувати його до смерті в приміщенні підвалу УБОЗу. Один з співробітників «Соколу» душив адвоката, затиснувши його голову між ногами. Такі мордування продовжувалися близько 15 хв. Працівники «Сокіл» погрожували адвокату арештом на 15 діб та застосуванням електричного струму до нього. Побиття адвоката продовжувалося біля будівлі УБОЗу новими убозівцями. Потім адвоката вивели за ворота УБОЗу і залишили там. У міській лікарні № 3 у адвоката Карпенка діагностували закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, численні забої м’яких тканин тулуба та кінцівок, забій нирок, численні рвано-різані рани на руках (від наручників)[14].
Побиття журналіста. 10 серпня 2011 року о 23.50 год. під час розгону пікету, організованого на захист прав звільнених працівників міськелектротранспорту у м. Харкові, працівником міліції був травмований журналіст газети «Наша жизнь» Денис Корнєв, який виконував на пікеті свої професійні обов’язки. До журналіста були застосовані прийоми рукопашного бою начальником сектору охорони громадського порядку Дзержинського районного відділу міліції Володимиром Чугаєвським. Журналіст був доставлений у лікарню скорої медичної допомоги, де йому встановили діагноз «численні забої і зміщення шийних хребців»[15].
Застосування насильства до населення. Вночі з 3 на 4 вересня 2011 року начальник Калитянського селищного відділу міліції Симоненко Микола з’явився на сільській дискотеці у с. Семиполки (Броварського району, Київської області). Між ним та місцевим жителем Віталієм Запорожцем виник конфлікт, після якого останній приніс з дому мисливську рушницю і вистрілив у живіт міліціонеру. Майор міліції Симоненко помер від втрати крові. Наступного ранку більше двох сотень озброєних спецназівців почали «прочісувати» село. Вони вдиралися у двори селян і забирали молодих людей. Майже 20 хлопців були доставлені під конвоєм до Броварського міського відділу міліції. Там їх били, допитували, вимагали дати свідчення проти Віталія Запорожця та повідомити, де він знаходиться. Людей тримали у відділі міліції майже дві доби. Частину хлопців вивезли до лісу, ближче до кар’єру, і, погрожуючи зброєю, вимагали повідомити, де ховається Віталій Запорожець. Обласна міліція повністю виправдовує своїх підлеглих з Броварського району. Керівник прес-служби ГУ МВС у Київській області Микола Жукович повідомив, що працівники міліції планували застосувати внутрішні війська для того, щоб «прочесати» територію. Але, оскільки 6 вересня 2011 року Запорожця затримали, потреба у цьому відпала. Люди, які повідомляють, що їх били під час допитів і затримали на 40 годин, навіть не збираються подавати скарги на ці дії працівників правоохоронних органів. Одні бояться можливої помсти, інші — не розуміють, що їх права були грубо порушені[16].
4. Розслідування
Єдиним структурно незалежним від МВС України органом, уповноваженим законодавством України на проведення розслідування скарг на погане поводження з боку правоохоронців, є прокуратура України. Однак, статистика порушення кримінальних справ за скаргами на погане поводження свідчить, що кримінальні справи за такими скаргами порушуються прокуратурою вкрай рідко.
За період з 2005 року органами прокуратури надіслано до суду усього 335 кримінальних справ про злочини цієї категорії у той час, як лише за останні два роки органами прокуратури зареєстровано понад 13 тисяч заяв і повідомлень про катування та інше погане поводження з людьми в органах внутрішніх справ[17].
Хоча міжнародне право в галузі прав людини вимагає від держави провести ефективне розслідування скарг про катування, на ділі органи прокуратури доволі часто неспроможні провести таке розслідування.
Значною мірою це пов’язано з двозначною роллю прокуратури: з одного боку саме прокуратура відповідає за перевірку законності дій міліції, а з іншого — прокуратура підтримує обвинувачення у суді, а відтак, має тісні професійні зв’язки з працівниками міліції. Цей конфлікт інтересів завдає шкоди ефективному розслідуванню скарг про застосування катувань.
Іншою проблемою є те, що міліціонери, щодо яких ведеться розслідування у зв’язку з повідомленнями про застосування ними катувань, продовжують працювати на тих же посадах в правоохоронних органах.
Така ситуація створює у співробітників правоохоронних органів відчуття безкарності і сприяє тому, що катування і погане поводження сприймаються більшістю з них не як злочин, а як рутинний елемент практики боротьби зі злочинністю.
Слід відзначити, що серед тієї незначної кількості скарг, за якими все ж таки проводиться розслідування, доволі часто воно проводиться за статтями 364 («Зловживання владою або службовим становищем») та 365 («Перевищення влади або службових повноважень») КК України, а не за статтею 127 («Катування») КК України.
Однак, кримінальні справи, порушені за цими статтями, не враховуються у статистиці кримінального переслідування за катування, відповідальність за яке передбачена у статті 127 КК України, що приховує реальний масштаб проблеми.
4.1. Законодавство
У статтю 127 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за катування, уже тричі вносилися зміни. Про попередні невдалі зміни, зроблені до тексту статті 127 КК України зазначалося у звітах за 2006 та 2009–2010 роки.
В результаті внесення змін останнього разу (05.11.2009 року), з тексту статті зник спеціальний суб’єкт злочину — службова особа, а разом з ним й сутність кваліфікації та значення терміну «катування», визначеному у статті 1 Конвенції ООН проти катувань.
На жаль, у 2011 році ситуація не змінилася. Положення цієї статті досі не відповідають вимогам статей 1–4 Конвенції ООН проти катувань.
5. Практика національних судів
5.1. Судова практика притягнення до відповідальності правоохоронців
Станом на 10 жовтня 2011 року у Державному реєстрі судових рішень (далі — Реєстр) із 17 вироків, відповідно до яких до кримінальної відповідальності притягнуто осіб за статтею 127 КК України, лише 3 судових рішення стосуються агентів держави.
У той самий час Реєстр містить вироки, відповідно до яких працівники правоохоронних органів були притягнуті до кримінальної відповідальності за дії, які можуть бути кваліфіковані як катування, за статтями 364 та 365 КК України («Зловживання владою або службовим становищем» та «Перевищення влади або службових повноважень»).
Так, наприклад, 1 квітня 2011 року Шевченківський районний суд м. Львова визнав винними у вчиненні злочинів, передбачених статтями 364 ч. 3 та 365 ч. 2 КК України двох оперуповноважених Личаківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, які застосовували до підозрюваного фізичне насильство «з метою перевірки на причетність до викрадення близько 10 000 грн. з АЗС № 9». Оперуповноважені наносили незаконно затриманій особі удари руками, ногами, сторонніми предметами по різних частинах тіла, а також підвішували на металевій вішалці, в результаті чого заподіяли йому тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості[18].
Така судова практика також призводить до спотворення реальної статистики притягнення до кримінальної відповідальності правоохоронців за вчинені ними катування.
5.2. Судова практика використання зізнань, отриманих внаслідок катування
Судова практика використання зізнань, отриманих внаслідок насилля або під примусом, у якості належних доказів також сприяє використанню катувань правоохоронцями як інструменту дізнання та слідства. Законодавством не передбачено процедури вилучення доказів, отриманих за допомогою катувань.
Завдяки Європейському суду з прав людини вдається робити перші кроки для зламу системи, що склалася. Один обвинувальний вирок національних судів був скасований Верховним Судом України (далі — ВСУ) на підставі рішення Європейського суду, яким було констатовано порушення статті 6 Конвенції («Право на справедливий судовий розгляд») у зв’язку з тим, що в основу засудження були покладені зізнання осіб, отримані правоохоронцями внаслідок катувань і за відсутності захисників[19].
Донецький апеляційний суд засудив Леоніда Лазаренка до довічного ув’язнення. ВСУ залишив вирок у силі. Потім був процес у Європейському суді, який закінчився 28 жовтня 2010 року винесенням рішення у справі «Леонід Лазаренко проти України» (Leonid Lazarenko v. Ukraine)[20]. Розглянувши справу, Європейський суд зазначив, що позбавлення заявника права користуватися послугами захисника и використання його зізнання, зробленого ним у цей проміжок часу, яке вплинуло на його засудження, є достатніми ознаками порушення гарантій справедливого судового розгляду, у зв’язку з чим констатував порушення статті 6 §1 і §3(с) Конвенції. Європейський суд також відзначив, що хоча Леонід у своїй касаційній скарзі, поданій до ВСУ скаржився на порушення його прав на захист, що відповідно до національного законодавства є грубим порушенням, яке може привести до скасування вироку, національний суд проігнорував цю скаргу. У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що повторний судовий розгляд, відновлення чи перегляд справи є в принципі належним способом усунення порушення прав заявника. Леонід звернувся до ВСУ із заявою про перегляд судових рішень у його справі 16 червня 2011 року ВСУ вперше після встановлення Європейським судом порушення статті 6 у зв’язку з порушенням національними органами гарантій справедливого судового розгляду скасував рішення судів першої та касаційної інстанції і направив справу на новий розгляд у суд першої інстанції[21].
У 2011 році Європейським судом встановлено порушення статті 6 Конвенції у трьох аналогічних справах: «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) (заява № 39582/04, рішення від 27 січня 2011 року), «Бортник проти України» (Bortnik v. Ukraine) (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року)[22] та «Баліцкій проти України» (Balitskiy v. Ukraine) (заява № 12793/03, рішення від 3 листопада 2011 року)[23].
Комітет ООН з прав людини (далі — Комітет) у 2011 році у справах Віктора Щітки та Олександра Бутовенка також виніс рішення, у яких зазначив, що підозрювані були змушені визнати себе винними у вчиненні злочинів внаслідок застосування до них катування українськими правоохоронцями.
Так, своїм рішенням від 19 липня 2011 року Комітет встановив застосування катування до Віктора Щітки для отримання його зізнання у зґвалтуванні та вбивстві, відсутність ефективного розслідування, порушення права на захист та права на виклик і допит свідків, а також такі фальсифікації і маніпуляції доказами, які прирівнюються до відмови у правосудді[24]. Того ж дня у справі Олександра Бутовенка Комітет встановив, зокрема, застосування до нього катування для отримання його зізнання у вбивстві, відсутність ефективного розслідування та порушення права на захист.
У своїх рішеннях у цих справах Комітет зазначив, що відповідно до пункту 3 (а) статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Україна має надати Віктору Щітці та Олександру Бутовенку ефективний засіб правового захисту. У справі Щітки, на думку Комітету, такий засіб правового захисту має включати проведення ефективного розслідування заяви пана Щітки про застосування до нього катування та порушення кримінальної справи щодо винних осіб, проведення судового перегляду його кримінальної справи або його звільнення, а також надання йому повного відшкодування, у тому числі належної компенсації. У справі пана Бутовенка Комітет вказав, що ефективний засіб правового захисту має включати перегляд судового рішення про його засудження, проведення ефективного розслідування його скарги на застосування до нього катування, переслідування у судовому порядку винних осіб, а також повне відшкодування шкоди, включаючи надання належної компенсації.
Віктором Щіткою було здійснено спробу ініціювати процес перегляду кримінальної справи після відповідної вказівки у рішенні Комітету. Однак, 3 листопада 2011 року Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовила пану Щітці в допуску кримінальної справи щодо нього до провадження ВСУ, оскільки дійшла висновку, що Комітет діє не як міжнародна судова установа у той час, як відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК України підставою для перегляду судових рішень ВСУ, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом[25].
6. Практика європейського суду
Потерпілі від катувань у міліції та кримінально-виконавчих установах все частіше звертаються до Європейського суду. Останній уже виніс кілька десятків рішень про порушення Україною статті 3 Конвенції. У 2011 році Європейським судом було встановлено порушення статті 3 Конвенції у 12 справах проти України.
У справі «Міхалкова та інші проти України» (Mikhalkova and others v. Ukraine) (заява № 10919/05, рішення від 13.01.2011 р.) Уряд не надав правдоподібних пояснень щодо виникнення пошкоджень на тілі заявника під час його перебування у відділі міліції, у зв’язку з чим Європейський суд дійшов висновку, що зазначені тілесні ушкодження стали результатом нелюдського поводження в порушення статті 3 Конвенції.
У справі «Душка проти України» (Dushka v. Ukraine) (заява № 29175/04, рішення від 03.02.2011 р.) Європейський суд встановив порушення статті 3 у зв’язку з тим, що заявник отримав тілесні ушкодження, перебуваючи під контролем міліції. Крім того, Європейський суд зазначив у цій справі, що незалежно від того, чи застосовувалось до особи насилля, використання адміністративного арешту з метою зламати супротив особи й використати його уразливий емоційний стан для отримання зізнання у вчиненні злочину само по собі становить порушення статті 3 Конвенції. Європейський суд також встановив порушення статті 3 Конвенції у частині неналежного розслідування скарги заявника про його побиття у міліції. У цьому зв’язку особливу увагу Європейський суд звернув на той факт, що вищестояща прокуратура та національні суди неодноразово відміняли постанови районної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи з мотивів неповноти проведеної перевірки.
У справі «Бочаров проти України» (Bocharov v. Ukraine) (заява № 21037/05, рішення від 17.03.2011 р.) заявник після перебування під контролем міліції був госпіталізований з тілесними пошкодженнями, які були доволі серйозні і потребували стаціонарного лікування протягом тривалого часу. Європейський суд дійшов висновку у цій справі, що заявник отримав пошкодження у результаті нелюдського і такого, що принижує гідність поводження всупереч статті 3 Конвенції. Європейський суд також вирішив, що державні органи України не виконали свої обов’язки щодо розслідування скарг заявника на погане поводження з боку міліції, чим порушили статтю 3 Конвенції.
У справі «Новак проти України» (Nowak v. Ukraine) (заява № 60846/10, рішення від 31.03.2011 р.) заявник, громадянин Польщі Петр Новак був затриманий працівникам міліції у Львові і висланий до Польщі. Після видачі два польські лікарі діагностували у нього опіки від цигарок, садна та зламаний зуб. Хоча заявник поскаржився на катування з боку українських міліціонерів до прокуратури Польщі, остання передала усі відповідні документи до органів прокуратури України, розслідування за фактом поганого поводження так і не було проведене. Європейський суд встановив порушення статті 3 Конвенції у цій справі і відзначив, що державні органи відповідають за ушкодження, отримані особою, яка знаходиться під їх контролем, якщо не нададуть переконливих пояснень щодо виникнення ушкоджень, які знімають з них відповідальність. Державні органи мають також провести ефективне розслідування небезпідставної заяви про катування працівниками міліції.
У справі «Матушевський і Матушевська проти України» (Matushevskyy and Matushevska v. Ukraine) (заява № 59461/08, рішення від 2.06.2011 р.) Уряд не надав правдоподібних пояснень щодо виникнення травм на тілі Ігора Матушевського під час його перебування у СІЗО. Взявши до уваги характер отриманих Ігорем пошкоджень, Європейський суд дійшов висновку, що вони були доволі серйозними, і , відтак, була порушена стаття 3 Конвенції.
У справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) (заява № 42310/04, рішення від 21.04.2011 р.) Іван Нечипорук скаржився, зокрема, що працівники міліції примушували його зізнатися у вчиненні злочину, застосовуючи для цієї цілі електричний струм. Європейський суд, взявши до уваги тяжкість поганого поводження і супутні обставини, дійшов висновку, що Іван Нечипорук став жертвою катування. Відповідно, було констатовано порушення статті 3 Конвенції. Європейський суд також вирішив, що у цій справі органи влади не вжили належних зусиль для проведення ефективного розслідування тверджень Івана про застосування до нього катування міліціонерами, і констатував порушення статті 3 Конвенції міліціонерами.
У справі «Федоров та Федорова проти України» (Fyodorov and Fyodorova v. Ukraine) (заява № 39229/03, рішення від 26.07.2011 р.) Європейський суд дійшов висновку, що застосування фізичної сили міліціонерами до першого заявника у відповідь на його намагання з’ясувати законність його примусової госпіталізації у психіатричну лікарню склала принижуюче гідність поводження. Уряд не зміг довести, що пошкодження першого заявника могли бути отримані внаслідок застосування сили, доречної при обставинах, що мали місце у відділку міліції, де заявник намагався виразити свій протест проти його госпіталізації. Європейський суд дійшов висновку, що застосування сили було непропорційним і склало нелюдське і принижуюче гідність поводження щодо першого заявника. Уряд також не надав правдоподібних пояснень щодо отримання травм другою заявницею, у зв’язку з чим Європейський суд констатував, що вона була піддана нелюдському та принижуючому гідність поводженню в порушення статті 3 Конвенції. Європейський суд також дійшов висновку про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з неефективним розслідуванням скарг заявників на погане поводження з ним у зв’язку з виконанням наказу про госпіталізацію першого заявника.
У справі «Ошурко проти України» (Oshurko v. Ukraine) (заява № 33108/05, рішення від 08.09.2011 р.) Європейський суд дійшов висновку, що органи влади не виконали свій позитивний обов’язок щодо захисту фізичної недоторканності заявника, заявник був підданий поганому поводженню під час його тримання в СІЗО, у зв’язку з чим була порушена стаття 3 Конвенції. Європейський суд дійшов також висновку, що органи влади не відреагували адекватно щодо серйозних проблем зі здоров’ям у заявника, що склало нелюдське і таке, що принижує гідність поводження всупереч статті 3 Конвенції. У цій справі українські органи влади не виконали свого процесуального обов’язку провести ефективне розслідування, чим порушили статтю 3 Конвенції.
У справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine) (заява № 39598/03, рішення від 21.07.2011 р.) Уряд не надав переконливих пояснень щодо обставин затримання заявника, які зумовили необхідність застосування бойових прийомів до нього. Крім того, Європейський суд дійшов висновку, що пошкодження були нанесені заявнику не тільки під час його затримання, і що шкода, спричинена заявнику, була настільки серйозновхиннию, що є по суті катуваннями в розумінні статті 3 Конвенції. Суд також встановив, що національні органи не провели ефективного розслідування.
Крім того, у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine) (заява № 40107/02, рішення від 10.02.2011 р.), «Іззетов проти України» (Izzetov v. Ukraine) (заява № 23136/04, від 15.09.2011 р.) та «Мустафаєв проти України» (Mustafayev v. Ukraine) (заява № 36433/05, рішення від 13.10.2011 р.) Європейський суд констатував порушення статі 3 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання у СІЗО та ІТТ.
Сума компенсації, присуджена Європейським судом потерпілим у вищезазначених справах, склала 274 774 євро. Її відшкодує держава з державного бюджету України, а не винні у злочині особи.
В Україні діє Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Вищезазначеним законом передбачено, що у справах про відшкодування збитків, завданих державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, Міністерство юстиції має звернутися із регресним позовом до органу, який вчинив порушення, або до Генеральної прокуратури з поданням про відкриття кримінальної справи для встановлення винних. Міністерство юстиції вимагало від Генеральної прокуратури відкриття 111 таких справ, але жодна не була порушена[26]. Це також сприяє переконанню працівників міліції у своїй безкарності та відсутності будь-якої відповідальності за застосування катувань.
7. Державні органи
7.1. Міністерство внутрішніх справ України
28 квітня 2011 року Анатолій Могильов, який займав на той час посаду Міністра внутрішніх справ України, офіційно визнав, що правоохоронці застосовують катування до затриманих, щоб підвищити відсоток розкриття злочинів. Він також повідомив журналістів після наради в МВС України, присвяченої питанню дотримання прав людини в установах МВС України, що його міністерство буде змінювати принципи роботи[27].
Так, 20 січня 2011 року Міністром внутрішніх справ було затверджено наказ № 17 про нову систему оцінки діяльності органів внутрішніх справ в рамках експериментального проекту строком на 1 рік. На жаль сподівання на те, що нові критерії оцінки роботи міліції не будуть базуватися на кількісному підході, не виправдалися. Ефективність розкриття злочинів згідно з цим наказом оцінюється на підставі кількості розкритих злочинів[28] Відтак, поки що рано говорити про усунення основної причини застосування катувань у своїй роботі працівниками правоохоронних органів.
31 березня 2011 року Міністром внутрішніх справ підписано розпорядження № 329 «Про додаткові заходи щодо недопущення випадків катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ», яким передбачено, зокрема, створення спеціальної спостережної комісії для узгодження та координації роботи щодо попередження катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ, належного розгляду заяв та повідомлень про відповідні порушення з боку правоохоронців. Крім того, розпорядження передбачає здійснення раптових перевірок відповідними службами МВС України органів та підрозділів внутрішніх справ з метою виявлення фактів катування, жорстокого поводження[29].
На жаль, і діяльність спостережної комісії, і раптові перевірки діяльності працівників системи органів МВС України будуть здійснюватися працівниками цієї ж системи, а не незалежним органом.
5 жовтня 2011 року у на парламентських слуханнях у Верховній Раді України щодо реформування системи органів МВС України та впровадження європейських стандартів Анатолій Могильов зазначив, що тепер в системі органів МВС України не існує поняття відсотка розкриття злочинів. Крім того, колишній Міністр повідомив про три основні напрями реформування системи органів МВС України,а саме: якісні кадрові зміни, відповідне матеріально-технічне, фінансове та програмно-інформаційне забезпечення, а також створення стійких інститутів громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ. Він заявив, що має підтримуватися безперервний діалог і відносини партнерства зі структурами та організаціями громадського суспільства[30].
З цього приводу слід зазначити, що Громадська рада, чия робота була зупинена у 2010 році, відновила свою роботу у січні 2011 року[31]. Однак, протягом цього року її робота стосувалася в основному обговорення організаційних питань своєї діяльності. Жодних проектів, спрямованих на боротьбу проти катувань та жорстокого поводження у 2011 році Громадською Радою при МВС України не впроваджувалося.[32]
Відтак, заяви колишнього Міністра внутрішніх справ про зміну принципів у роботі правоохоронців та про реформування системи органів МВС залишаються декларацією про наміри.
7.2. Генеральна прокуратура України
Генеральна прокуратура України (далі — Генпрокуратура) неодноразово піднімала у 2011 році питання про катування осіб правоохоронними органами на стадії дізнання та досудового слідства.
Так, 29 березня 2011 року у ході розширеного засідання колегії Генпрокуратури з питань стану дотримання законності при розслідування фактів застосування правоохоронними органами катувань до громадян Генеральний прокурор України повідомив, що він вимагає від прокурорів ефективного використання усіх наданих законом повноважень для викоренення фактів застосування правоохоронцями фізичного насильства.[33]
21 червня на розширеному засідання колегії за підсумками роботи органів прокуратури України у І півріччі 2011 року, Генеральний прокурор знову відзначив, що надзвичайно гострою для України є проблема дотримання прав людини у кримінальному судочинстві та існування непоодиноких випадків катування на стадії дізнання та досудового слідства.
Повністю поділяючи висловлену тезу, Асоціація українських моніторів дотримання прав людини (далі — Асоціація) звернулась до нього з пропозицією про створення робочої групи за участю представників органів прокуратури, науковців та представників громадських організацій, яка займалась би розробкою форм доступу інституцій суспільного контролю до розслідувань за фактами катувань та жорстокого поводження людей у міліції.
У своїй відповіді начальник Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генпрокуратури В.Білоус повідомив Асоціацію листом, що «Участь у роботі громадських організацій працівників прокуратури чинним законодавством не передбачена»[34].
На жаль, Генпрокуратура як і МВС України обмежилася декларацією про наміри.
7.3. Державна пенітенціарна служба України
6 квітня 2011 року Президент України затвердив своїм указом №394/2011 Положення про Державну пенітенціарну службу України (далі — Положення). За словами Голови ДПтСУ Лісіцкова О.В., створення ДПтСУ є відображенням стратегічного курсу державної політики у напрямку соціальної переорієнтації процесу виконання кримінальних покарань з урахуванням міжнародних стандартів, дотримання принципів законності, гуманізму, демократизму та справедливості, а також сучасної світової кримінально-виконавчої доктрини[35].
Однак, у новому Положенні скасовано багато позитивних норм попереднього, таких як, наприклад, забезпечення дотримання прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізації законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту[36].
У кримінально-виконавчій системі, як і раніше, спостерігаються численні порушення прав людини. Серед ключових проблем — її закритість, відсутність громадського контролю, переповненість слідчих ізоляторів і кримінально-виконавчих установ.
Кількість засуджених та затриманих осіб щороку зростає — на кінець 2010 року у тюрмах та слідчих ізоляторах перебувало 154 тис. чоловік.
У 80 із 151 установи кримінально-виконавчої системи норми жилої площі не відповідають вимогам Кримінально-виконавчого кодексу України. Неприпустимо низькою залишається така норма і для слідчих ізоляторів, де взяті під варту вимушені спати по черзі та перебувати у неналежних умовах, які принижують людську гідність. Скупченість у камерах, антисанітарія, відсутність належного медичного огляду, свіжого повітря, якісної питної води, погане харчування — все це призводить до частих захворювань засуджених та осіб, узятих під варту. Як наслідок, протягом 2010 року серед таких громадян зареєстровано понад 86 тис. захворювань, тобто хворіє кожен другий. Порушуються і права засуджених на працю. Прийняття на регіональному рівні програм створення нових робочих місць для засуджених не дало позитивних результатів. На сьогодні лише близько 40 відсотків працездатних засуджених зайняті корисною працею. Водночас абсолютна більшість людей, позбавлених волі, не має жодної копійки на особистих рахунках, тоді як майже 40 тис. з них отримують виконавчі листи на загальну суму близько 0,5 млрд. гривень[37].
Тільки зміна самої мети діяльності кримінально-виконавчої системи, яка по суті є репресивною системою, орієнтованою на ізоляцію та покарання злочинців, а не на зміну їх свідомості та ставлення до вчинення злочинів, призведе до кардинальних змін у діяльності ДПтСУ.
Крім того, зміна ідеології кримінального правосуддя, яке віддає перевагу триманню під вартою серед інших запобіжних заходів, дала б змогу «розвантажити» слідчі ізолятори, переорієнтувати ДПтСУ з пошуку коштів для будівництва нових установ на реконструкцію та технічне переоснащення існуючих, привести умови тримання у відповідність до європейських стандартів.
8. Міжнародні органи
8.1. Парламентська асамблея Ради Європи
У резолюції 1787 (2011) Парламентська асамблея Ради Європи (далі — ПАРЄ) перераховані системні проблеми деяких держав, до яких відноситься і Україна. ПАРЄ відмітила, що все ще існують значні системні недоліки, які є причиною великого числа непоодиноких фактів порушення Конвенції і серйозно підривають принцип верховенства права у відповідних державах. Зокрема, мова йде про факти поганого поводження з боку працівників правоохоронних органів, а також відсутності реального розслідування цих випадків. ПАРЄ зазначила, що Україні необхідно вжити заходів щодо боротьби з невиправданим застосуванням сили працівниками міліції і забезпечити реальне розслідування повідомлень про випадки поганого поводження.
8.2. Підкомітет ООН з питань попередження катування
Підкомітет ООН з питань попередження катування (далі — підкомітет ООН) за результатами свого візиту 16–25 травня 2011 року надав Кабінету Міністрів України свої висновки, у яких відзначив відсутність в Україні національного превентивного механізму з попередження катувань.
Голова підкомітету ООН і керівник делегації Малкольм Еванс відмітив, що хоча рішення про форму організації національного превентивного механізму є прерогативою української влади, він має бути створений відповідно до міжнародних зобов’язань України з врахуванням відповідних положень Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Еванс також зазначив, що мандат, повноваження і незалежність роботи такого механізму мають бути гарантовані законодавством і здійснені на практиці[38].
8.3. Європейський комітет з питань запобігання катуванням (ЄКПТ)
23 листопада 2011 року ЄКПТ опублікував доповідь про візит в Україну з 9 до 21 вересня 2009 року. У доповіді ЄКПТ дав уряду України низку рекомендацій[39]. Зокрема, Комітет відмітив, що будь-які нестандартні предмети, що можуть застосовуватися для жорстокого поводження, не повинні знаходитися в приміщеннях органів внутрішніх справ, де можуть допитувати осіб. ЄКПТ також рекомендував, щоб працівники органів внутрішніх справ регулярно отримували чітке розпорядження про «нульову толерантність» щодо поганого поводження. Правоохоронці мають ясно усвідомлювати, що ті з них, хто застосовує погане поводження, а також ті, хто закриває на це очі або сприяють таким діям, будуть суворо покарані. Комітет також закликає українську владу для розробки суворіших процедур найму і підвищення професійної підготовки співробітників органів внутрішніх справ, оперативних співробітників і слідчих. Під час навчання особлива увага має бути приділена сучасним методам розслідування злочинів, тим самим знижуючи залежність розкриття злочинів від зізнань, отриманих на допитах. У зв’язку з цим, інвестиції мають бути зроблені в придбання сучасних технічних засобів дослідження (наприклад, криміналістичне і лабораторне устаткування). Крім того, зізнання, які були зроблені в результаті катування, не повинні використовуватися як доказ в ході будь-якого судового розгляду, окрім судового розгляду відносно особи, обвинуваченої в поганому поводженні. ЄКПТ також порекомендував забезпечити належні умови тримання під вартою в районних відділеннях міліції і кримінально-виконавчих установах.
8.4. Amnesty International
12 жовтня 2011 року Amnesty International презентувала свою доповідь «Немає складу злочину: розплата за безкарність міліції в Україні». У доповіді сказано, що за деякими оцінками сотні тисяч людей в Україні кожного року стають жертвами міліцейського свавілля. Порушення варіюються від невиконання вимог кримінально-процесуального кодексу до расистських дій, вимагання, катування та інших проявів жорстокості, а також випадків смерті під вартою. Свавілля є наслідком культури безкарності, що укорінилася в міліцейському середовищі України. Особи, які подають скарги на серйозні порушення прав людини, часто стикаються зі стандартною відмовою порушити кримінальну справу «за відсутністю в діянні складу злочину». При цьому переважна більшість випадків порушення прав людини — як серйозних, так і дрібних — не потрапляє в офіційну статистику, оскільки потерпілі побоюються помсти з боку міліції або не вірять, що у їх справах будуть вжиті дійсні заходи. Уряд України має, в кінці кінців, взяти зобов’язання з реформування системи нагляду за діяльністю міліції. Такі три проблеми мають бути вирішені у першу чергу: відсутність нагляду за місцями тримання під вартою, відсутність незалежних слідчих органів і небажання притягувати до відповідальності працівників правоохоронних органів. Ефективне рішення цих проблем необхідне для усунення корупції, попередження катувань і поганого поводження, а також у якості гарантії того, що винуваті особи будуть притягнуті до відповідальності[40].
9. Щодо національного превентивного механізму
Ратифікувавши в 2006 році Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань (далі — Факультативний протокол), Україна взяла обов‘язок створити національні превентивні механізми, тобто орган (чи органи), який буде здійснювати безперешкодні відвідування і моніторинг місць несвободи з метою недопущення катувань. Хоча на створення такого механізму було відведено лише один рік, але лише через 5 років було зроблено перший крок до його створення.
27 вересня 2011 року Указом Президента № 950/2011 було затверджено положення про Комісію з питань попередження катувань (далі — Комісія)[41]. Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України, утвореним з метою сприяння виконанню Україною зобов’язань за Факультативним протоколом.
Комісія утворюється у складі голови, виконавчого секретаря та інших членів Комісії, які виконують свої обов’язки на громадських засадах. Виконавчим секретарем Комісії є за посадою Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. Персональний склад Комісії затверджується Президентом України за поданням голови Комісії.
Основними завданнями Комісії є виявлення фактів катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, внесення в установленому порядку Президентові України пропозицій щодо їх припинення і запобігання повторенню; участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання і внесення цих пропозицій у встановленому порядку Президентові України.
Комісія для виконання покладених на неї завдань має право відвідувати в установленому порядку згідно із затвердженим Комісією планом та в разі необхідності позапланово місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи виконання покарань, психіатричні заклади, спеціальні навчально-виховні установи, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію про умови їх тримання.
Голова Комісії регулярно, не рідше одного разу на місяць, доповідає Президентові України про діяльність Комісії. Організаційно-технічне забезпечення діяльності Комісії здійснюється Адміністрацією Президента України, Державним управлінням справами.
18 листопада 2011 року Указом Президента України було затверджено склад Комісії[42]. До неї увійшли народні депутати, держслужбовці, наукові співробітники, адвокати, представники громадських та міжнародних організацій. Очолив Комісію Портнов Андрій Володимирович, Радник Президента України, Керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України.
Безперечно, Комісія у такому вигляді, як її створено Указом Президента, не відповідає основним вимогам Факультативного протоколу. Основним її недоліком є фінансова та структурна залежність від державних органів. Відсутність вироблених процедур роботи Комісії, а також будь-якої практики не дозволяють робити висновки щодо інших аспектів її функціонування. Відтак, в Україні все ще не створений незалежний превентивний механізм, який би відповідав вимогам Факультативного протоколу та мав би функціональну незалежність та незалежність його персоналу.
10. Рекомендації
1. МВС України мають бути розроблені нові критерії оцінки ефективності роботи працівників міліції, не пов’язані з кількісними показниками розкриття злочинів.
2. Припинити практику застосування масового побиття в кримінально-виконавчих установах та слідчих ізоляторах.
3. Створити незалежний від органів МВС України та органів прокуратури орган для проведення ефективного розслідування тверджень про застосування катувань правоохоронцями та працівниками кримінально-виконавчої системи.
4. Правоохоронці, щодо яких порушені кримінальні справи або ведуться перевірки відповідними підрозділами системи МВС України за повідомленнями про застосування ними катувань, мають бути відстороненні від свої посадових обов’язків на час проведення розслідування чи перевірки.
5. Державні органи мають визнати дійсний масштаб катувань. Для цього правоохоронні органи, установи кримінально-виконавчої системи та суди мають вести статистичний облік випадків катувань та оприлюднювати свої статистичні дані.
6. Створити ефективні механізми громадського контролю за діяльністю правоохоронців та працівників кримінально-виконавчої системи.
7. Розпочати роботу Комісії з питань попередження катувань та зробити її роботу максимально прозорою для суспільства.
8. Створити превентивний механізм для запобігання катуванням, який би відповідав вимогам Факультативного протоколу
9. Передбачити у законодавстві України положення про недопустимість зізнань, отриманих під примусом/насиллям і без адвоката, у якості належних доказів, а також процедуру вилучення доказів, отриманих за допомогою катувань.
10. Внести зміни у положення статті 127 КК України для того, щоб вона відповідала вимогам Конвенції ООН проти катувань.
11. Міністерство юстиції має подавати регресні позови до правоохоронних органів, працівники яких застосували катування, у разі встановлення Європейським судом порушення статті 3 Конвенції.
12. Внести зміни до законодавства та змінити практику національних судів щодо процедури взяття під варту на виконання пілотного рішення Європейського суду у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine)[43], що сприятиме «розвантаженню» переповнених слідчих ізоляторів та в кінцевому результаті — приведенню умов тримання у відповідність до європейських стандартів.
[1] Підготовлено Яною Заікіною, юристом ХПГ.
[2] Докладніше з результатами соціологічних досліджень розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України можна ознайомитися на сайті Харківського інституту соціальних досліджень: http://khisr.kharkov.ua/index.php?id=1319741619.
[3] більш докладно «Права людини в України 2009–2010 р.», с. 73
[4] http://khpg.org/index.php?id=1305032377 і http://khpg.org/index.php?id=1304704212
[5] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=2082 http://kvs.crimea.ua/index.php?limitstart=12
[6] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=2412
[7] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=2446
[8] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=2398
[9] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=2412
[10] http://ombudsman.kiev.ua/pres/releases/rel_11_05_13.htm
[11] http://khpg.org/index.php?id=1308825893
[12] #more-2057
[13] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=2123
[14] http://advokatura.org.ua/
[15] http://khpg.org/index.php?id=1313069649
[16] http://umdpl.info/index.php?id=1316639430
[17] http://gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=72169&fp=931
[18] http://reyestr.court.gov.ua/Review/18015898
[19] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1313410341
[20] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1289377962
[21] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1309863250
[22] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1295954597
[23] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1321360325
[24] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1317410175
[25] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1321523619
[26] З відповіді Мінюсту на інформаційний запит УГСПЛ.
[27] http://korrespondent.net/video/ukraine/1212585-mogilev-priznal-primenenie-pytok-v-milicii
[28] http://umdpl.info/index.php?id=1297444961
[29] http://umdpl.info/index.php?id=1303471514
[30] http://mvs.gov.ua/mvs/control/mai%20n/ru/publish/article/678418
[31] http://library.khpg.org/files/docs/1277206750.pdf
[32] http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/category/47315
[33] http://gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=72169&fp=1061
[34] http://khpg.org/index.php?id=1314698287
[35] http://depkvs.kh.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=408%3Aanalizpolojennya&catid=34%3Aanalityka&Itemid=27
[36] http://khpg.org/index.php?id=1312883196
[37] http://ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16737372
[38] http://umdpl.info/index.php?id=1306388608
[39] http://cpt.coe.int/documents/ukr/2011-29-inf-eng.htm. Відповідь уряду України: http://cpt.coe.int/documents/ukr/2011-30-inf-ukr.pdf
[40] http://amnesty.org.ru/system/files/2011_Ukraine_police_briefing.pdf
[41] http://president.gov.ua/documents/14032.html
[42] http://president.gov.ua/documents/14191.html
[43] http://hr-lawyers.org/files/docs/1298370111.pdf