Мустафа Хаїров: «Якщо всі мовчатимуть, завтра таке може трапитися будь з ким!»

Про лютневі 2009 року події в селі Мирному Сімферопольського району Автономної республіки Крим багато хто чув. Коротко кажучи, спецпідрозділом «Беркуту» оселя кримчан Хаїрових була піддана штурму, в результаті якого постраждали члени сім’ї. Слово безпосередньому учаснику й потерпілому Мустафі Хаїрову.

– Це було в ніч з 21 на 22 лютого. Був звичайний такий день. Син якраз університет закінчив. Дочка з чоловіком недалеко живуть, двоє діточок у них, 7 і 8 років дівчата. Ну й кажуть: «Ну що, ми це діло святкувати будемо?». Звичайно. Приїхали зять, дочка й дівчата, посиділи, стіл накрили, ну, як у нас це зазвичай робиться – не п’ють, тільки торт, манти. Були вони десь до одинадцятої ночі. Поїхали. Вдома ціла гора посуду, син до себе у кімнату шмигнув, я давай дружині допомагати, десь година на все пішла. Спати лягли десь о дванадцятій. Прокидаюся від звуку. Немов би впало щось. Нічого не розумію, наче вибух якийсь. Жінка: «Щось у сина в кімнаті трапилося!». Запах диму. Підхопився, дивлюся: б’ються вікна-двері, шиби повилітали. Шок, не розумію нічого, в мій бік летить щось, камінь, з вікна, хапаю, сподіваючись викинути, і в цю мить – вибух, пекельний біль. І бачу – в кімнату вбігають люди в масках, у камуфляжі, крики: «Всім на підлогу!», тут син падає, а над ним вже з автоматом сидить, б’є його. І мене на підлогу валять, я їм: «Що ви робите! Що в мене з рукою? Мені боляче!».

З’ясувалося, що спецназівці проводили операцію з затримання озброєного чоловіка, який захопив заручницю, й помилилися адресою! «Ой, батя, вибачте, ми помилилися». І разом з тим беркутівці не попередили про використання спецзасобів, чого вимагають «Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку» (I, 4). А крім того, застосування спецзасобів без попередження згідно Закону України «Про міліцію» можливе лише в тих випадках, коли виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції (ст. 12). Звісно, у данім випадку такого не було. Побачили, що п’ясть пошкоджена, перетягнули джґутом, поклали в машину і відвезли до лікарні. Відійшовши від наркозу, Мустафа зрозумів, що п’ясть ампутували. А крім того, ударна хвиля від вибуху пошкодило праве вухо, лопнула слухова перетинка – Хаїров оглухнув на одне вухо. А ще, в наслідок стресу, почав заїкатися. Кілька місяців лікувався, більш-менш оговтався. Син Мустафи Ейваз отримав черепно-мозкову травму і теж деякий час провів у лікарні, і дружина Уріє пережила психологічне потрясіння. А вже влітку, коли прийшов час оформлювати інвалідність, Мустафа Хаїров стикнувся ще з однією проблемою: всі лікарні, де він лежав і куди він звертався інакше як «побутову травму» й «загальне захворювання» його поранення кваліфікувати відмовляються. Але ж очевидно, що травму Хаїров отримав не у побуті й не на виробництві – «внаслідок помилкових дій спец. підрозділу Беркут вибухнула в руці граната» він «отримав тяжку травму лів. п’ясти»,– написано в направленні на МСЕК.

Куди тільки не звертався й куди тільки не писав Хаїров: і в Кабінет міністрів, і в Міністерство соціального захисту, і до генерального прокурора України, в Міністерство охорони здоров’я, до представника з прав людини в Сімферополі, на прийомі був. Безрезультатно. Наприклад, з Кримського республіканського Центру медико-соціальної експертизи зокрема написали: «Згідно Закону України „Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту“ від 22.10.1993 р. № 3552-12 підстав для установлення причинного зв’язку інвалідності, як учаснику бойових дій, немає. Для розв’язання питання про отримання статусу учасника бойових дій радимо Вам звернутися до військового комісаріату за місцем проживання». Звертався. Результат той самий. Хаїров не може бути визнаний ані інвалідом бойових дій, ані інвалідом війни – українським законодавством таке не передбачене! Виходить, треба міняти законодавство. Або випадок Хаїрових мусить окремо розглянути вища влада й ухвалити спеціальне рішення.

Звичайно ж, звернувся Мустафа Хаїров до суду. Судовий розгляд тривав півроку, в решті решт Залізничний районний суд міста Сімферополя в лютому цього року призначив покарання двом офіцерам МВС у вигляді 5 років з випробувальним терміном 3 роки за статтею 365 Кримінального кодексу України (про перевищення влади й службових повноважень), а Хаїрову відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 тис. гривень, сину Ейвазу – 10 тис. гривень, дружині Хаїрова Уріє – 10 тис., дочці – 5 тисяч. А кваліфікацію травми залишили ту саму – «побутова травма» й «загальне захворювання». Навіть розглядати не хочуть, бо немає підстав. Про результати суду Хаїров каже:

– Те, що вони (офіцери) сядуть – мені від цього не холодно й не жарко. Ті хлопці були просто виконавцями – беркут сам з гнізда не вилетить. Була команда. В суді – це було явно видно – вищі ешелони хотіли відсікти, що вони й зробили. І виходить, «Беркут» може в будь-який дім прибігти, будь-яку людину покалічити й сказати: ми помилилися, вибачте. Тоді якого дідька гроші беруть з прибуткових податків? Мої, ваші, чиї завгодно? Ми їх утримуємо. Ну, якщо так вийшло, добре, кажу, ви помилилися, добре, вірю. Але зробіть так, щоб мені – мені скільки залишилося? П’ять, років, десять або рік – Аллах знає, але щоб я жив більш-менш гідно. Ви зробили мене інвалідом, всього мене позбавили, роботи в мене не стало, а я працював і мав чудові заробітки. Ну, зробіть, щоб було більш-менш нормально. Ні! І цього зробить не хочуть.

Мустафа Хаїров все життя працював. 42 роки стажу, і ніколи не хворів. До репатріації, після закінчення школи, працював 30 років на мідних і золотих копальнях – сім’я велика була, батько помер, залишилися мати й сестри – заочно навчався. І пенсія, яку він заробив, працюючи у копальнях, вища від тої, яку визначає закон за інвалідністю. Зараз Хаїров – інвалід другої групи. А якби він мав статус учасника бойових дій, і пільги мав би, і за дуже дороге лікування платив би значно менше.

Мустафа Хаїров познайомився з Едемом Кадировим, оперуповноваженим Сімферопольського райвідділу, який отримав на службі таку саму травму, тільки при інших обставинах – у Кадирова в руці вибухнула граната ще військових часів (п. 4 ст. 7 згадуваного Закону). Від Кадирова Мустафа почув про Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування й відновлення працездатності в Харкові, де зараз і перебуває. Тільки Кадиров визнаний інвалідом війни на відміну від Хаїрова.

– Три місяці в лікарнях, а мені: у Вас побутова травма. Знаєте, мені, як мужику, як людині це прикро, розумієте?..

Мустафа Хаїров знайшов в інтернеті матеріал про американця, якому виплатили 16,5 млн. доларів компенсації за ампутовану з вини поліції ногу. Хаїров прекрасно розуміє, що українському судочинству поки що дуже далеко до американського, але з таким ставленням до себе, з такою кваліфікацією травми в корені не згідний і буде добиватися справедливості аж до Європейського суду з прав людини.

– Хто знає? Може буде з цього пуття, і допомога, і не тільки мені. Це може трапитися будь з ким,– каже Мустафа Хаїров.– Щоби наперед такої дикості не було. Що вони думали, перше ніж влаштовувати такі «операції». А якщо я мовчатиму, Ви мовчатимете, тоді й завтра таке може трапитися.

P. S. На рішення суду була подана апеляція, засідання повинно було відбутися 25 травня, але його перенесли на пізнішу дату.