Шукайте інформацію на офіційному сайті
Уж послала так послала...
«Падал прошлогодний снег»
(анимационный фильм)
Доступність інформації про діяльність влади є одним з головних засобів, що дозволяє здійснювати громадський контроль за діями влади. Забезпечення представникам засобів масової інформації та громадськості права на доступ до офіційних документів та права бути присутніми на засіданнях органів влади є гарантією політичної свободи, а також стимулює громадян до виконання обов’язків. Зокрема, одержання платниками податків даних щодо того, на які цілі держава витрачає їхні кошти, формує довіру у людини до державного апарату та усвідомлення особою необхідності виконання свого обов’язку. Отже, право на доступ до інформації є фундаментом стабільної, розвинутої, правової держави.
Одним із основних способів реалізації права на доступ до інформації є інформаційний запит. Втім поширеною причиною відмови в задоволенні інформаційного запиту в Україні є посилання органів влади на можливість отримати інформацію з альтернативних джерел. Втім, постає питання чи можна в даному випадку казати про те, що запит було задоволено? Висловимо певні міркування з цього приводу: по-перше, право на доступ до інформації може реалізуватися у різний спосіб, і обов’язок оприлюднювати органами місцевого самоврядування інформацію про свою діяльність через свої офіційні видання, на офіційному сайті та ін. (пасивний доступ) не позбавляє їх обов’язку надавати інформацію через інформаційний запит; по-друге, навіть якщо припустити можливість задоволення інформаційного запиту у спосіб, коли замість запитуваної інформації надаються відомості про джерело, де можна знайти запитувану інформацію, або офіційний документ, у відповіді на інформаційний запит повинно бути зазначено не тільки найменування джерела, а також, якщо це офіційне видання певного органу: номер, рік та сторінки розташування цієї інформації або документа. А у випадках, коли органи пропонують отримати інформацію з офіційного сайта – Інтернет-сторінка сайта, де міститься запитувана інформація. У противному випадку отримати необхідну інформацію з альтернативного джерела буде проблематично або взагалі неможливо.
Наприклад, Одеська міська рада у відповіді від 07.11.06 № 205/3 на запит від 25.09.06 «щодо надання річного бюджету та даних про його виконання» повідомила, що запитувані дані оприлюдненні у газеті Одеської міської ради «Одеський вісник» та на офіційному сайті Одеської міської ради (www.city.odessa.ua). Втім, у яких саме номерах газети розміщений річний бюджет та дані про його використання, у відповіді було не вказано. Більше того, такого сайта взагалі не існує, а є офіційний сайт міста Одеси, на якому в розділі «Міська рада» розміщена інформація про діяльність цього органу, в тому числі й про річний бюджет. Але, з огляду на те, що у відповіді не був вказаний номер та дата рішення, яким був затверджений бюджет, знайти його серед 164 розміщених на сайті рішень за 2006 р. є досить складною процедурою. Ще важче знайти дані про використання річного бюджету.
Іншим прикладом може бути відмова в наданні запитуваної інформації, що надійшла від міської ради м. Нова Каховка. Зокрема, міська рада відмовилась надавати інформацію, оскільки «запитувана інформація постійно друкується в газеті «Нова Каховка» та інших місцевих виданнях».
Ще одним прикладом може слугувати запит приватного підприємця від 25.04.2008 № 2462/9-08, який він направив до Харківської міської Ради. Зокрема, запитувач просив надати інформацію про термін, на який акціонерному товариству «Концерн АВЕК і Ко» була надана в оренду земельна ділянка (на який в даний момент знаходиться Торговий Центр «Барабашова»). Проте замість очікуваної відповіді підприємець отримав листа де зазначалось, що відповідне рішення Харківської міської ради розміщене на офіційному сайті (www.city.kharkov.ua). Отже, запитувачу було запропоновано знайти відповідь на своє запитання на сайті серед 1616 рішень. Цікаво, що у відповіді, як і в вище описаних випадках, не було зазначено ані номера, ані дати, коли відповідне рішення було прийнято. Тобто в даному разі не можна стверджувати, що запитувач отримав інформацію, яка йому була необхідна для реалізації його прав та законних інтересів.
Саме тому переконані, що не можна називати запит на інформацію задоволеним, якщо замість надання інформації запитувачу повідомляється альтернативне джерело, де можна знайти ці відомості. До речі серед численних проектів про доступ до інформації є й такі де безпосередньо пропонувалось передбачити норму згідно з якою, «запит на інформацію вважається задоволеним розпорядником інформації, який отримав запит, якщо: одержання інформації можливе безперешкодно з альтернативних джерел і в коротші строки, про що запитувача було повідомлено» (законопроект «Про інформацію», що був розроблений Мін’юстом). Хоча на сьогодні цей законопроект вже втратив свою актуальність, адже Мінюст відмовився від подальшої роботи над ним і почав розробляти проект закону «Про доступ до інформації», розуміючи, що подібна норма в законопроектах може з’явитися і в майбутньому, хотіли б висловити свою позицію по даному питанню. Ми переконані, що ця норма дає формальну підставу органам влади ухилятися від надання інформації, отже, нівелює такий важливий спосіб доступу до інформації, як інформаційний запит. Варто пам’ятати, що частина населення України проживає в сільській місцевості або у невеличких містах, у багатьох з яких відсутні бібліотеки, де можна було б знайти офіційні друковані видання. В органах місцевої влади не обладнані спеціальні приміщення (місця) для роботи запитувачів з документами, а доступу до Інтернету взагалі немає. Тому поява такої норми в законі негативно вплине на стан забезпечення права на доступ до інформації в Україні.
Відповідь, в якій замість надання інформації запитувачу повідомляється альтернативне джерело інформації, фактично є відмовою в наданні інформації, тобто порушенням права на доступ до інформації. Для уникнення в майбутньому ситуації, коли органи влади замість надання інформації будуть відправляти до альтернативного джерела інформації необхідно в законі про доступ до інформації прямо передбачити норму відповідно до якої «вважається, що в задоволенні запиту було відмовлено в разі: якщо у відповіді зазначається, що запитувану інформації особа може знайти в загальнодоступному джерелі інформації (офіційному сайті, засобі масової інформації та ін.)».