Рішення Верховного Суду України у одній дифамаційній справі

Від редакції «ПЛ»: Судовий розгляд позову судді Київського районного суду м. Харкова Володимира Плетньова про захист честі, гідності, ділової репутації до журналіста газети «Время» Наталії Шеховцової завершений. Крапку у справі поставив Верховний суд України. 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2008 року  м. Київ

Колегія суддів Судової палати
у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Головуючого  Григор’євої Л.І.,
Суддів:  Балюка М.І.,  Косенка В.Й.,

   Барсукової В.М.,    Данчука В.Г.,

розглянувши справу за позовом Плетньова Володимира Васильовича до Шеховцевої Наталії Іванівни, Редакції газети «Время» про захист чести, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У лютому 2007 року Плетньов В.В. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись нате, що у газеті «Время» від 2 лютого 2007 року № 18 опублікована стаття журналіста Шеховцевої Н.І. під заголовком «Вконец разбушевавшийся судья Плетнев...» Ця стаття в цілому і заголовок окремо, носять образливий характер, принижує його честь, гідність та ділову репутацію як судді.

Просив спростувати відомості, викладені у цій статті та відшкодувати йому завдану моральну шкоду в розмірі 25000 грн., стягнувши з Шеховцевої Н.І. – 20 000 грн., з редакції газети «Время» – 5000 грн.[1]

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2007 року позов задоволено. Зобов’язано редакцію газети «Время» протягом 5 діб після набрання рішення суду законної сили опублікувати спростування, у якому зазначити, що стаття Шеховцевої Н.І. у газеті «Время» № 18 під заголовком «Судья Птетнев ... разбушевался», проавансована на 1-й сторінці газети як «Вконец разбушевался судья Плетнев» носить образливий характер, факти, наведені у ній, викривлені, що редакція приносить позивачеві вибачення. Спростування та його заголовок мають бути набрані тим самим шрифтом, яким набрано заголовок статті, на 2-й сторінці, а анонс «Опровержение на публикацию Шеховцевой Н.И. в отношении судьи Плетнева В.В.» – у верхній частині 1-ї сторінки.

Зобов’язано журналіста Шеховцеву Н.І. принести позивачу вибачення з приводу образливої для нього публікації. Стягнуто на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди: з редакції газети «Время» – 5000 грн., з Шеховцевої Н.І. – 20 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2007 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2007 року змінено. Визнано недостовірною інформацію, викладену у статті Шеховцевої Н.І. у №18 газети «Время» у заголовку цієї статті «судья Плетнев... разбушевался», яка проанансована на 1-й сторінці газети як «Вконец разбушевавшийся судья Плетнев», у висловах: «Однако судья В.В.Плетнев по причинам, о которых можна только догадываться, быстро «обезглавил» преступную группировку: сначала выпустил организатора на свободу, применив подписку о невыезде, затем, закончив слушание дела, оправдал»; «Видимо, кровавые сцены их погромов и увечья жертв его не очень шокировали. Он обстоятельно выяснил: били или не били этих нелюдей работники милиции, то есть оказывали ли на них «воздействие»; «Чем же закончилась эта коррида?», а також вираз «безотказное оружие» у контексті всього абзацу.

Зобов’язано редакцію газети «Время» спростувати ці відомості, опублікувавши спростування тим самим шрифтом, на тій самій полосі газети, протягом одного місяця з дня постановлення рішення.

Зменшено розмір стягнення моральної шкоди з Шеховцевої Н.І. на користь позивача з 20 000 грн. до 5000 грн., з редакції газети «Время» на користь позивача з 5000 грн. до 2000 грн. В іншій частині рішення суду скасовано і в задоволенні позовних вимог Плетньова В.В. відмовлено.

У касаційних скаргах Шеховцевої Наталії Іванівни та ЗАТ газета «Время» ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стаття та її заголовок носять образливий для позивача характер, є негативною інформацією та принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача, як судді Київського районного суду м. Харкова. У зазначеній публікації мало місце необ’єктивне й викривлене висвітлення обставин розгляду позивачем кримінальної справи, тому позивачу спричинені моральні страждання, які підлягають відшкодуванню.

Колегія суддів апеляційного суду змінюючи рішення знайшла позовні вимоги позивача частково безпідставними. В обґрунтування цих висновків зазначила, що висловлювання журналіста є оціночним судженням деяких фактів та дій і вони не є відомостями, які можуть бути спростовані в порядку, передбаченому ст. 277 ЦК України. Такі висновки апеляційного суду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Проте, погодитися з рішеннями судів, якими задоволені позовні вимоги не можна.

Так, у позовній заяві не зазначено способу поновлення порушеного права, передбаченого ст. 277 ЦК України – в ній не зазначено, яка інформація є недостовірною та не йдеться про її спростування, ні права на відповідь. В ній зазначено лише про викривлення журналістом фактів. Проте судам слід було розрізнити оціночні судження від фактів та факти від оціночних суджень.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено: «41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є- нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікованою Законом України від Плипня 1997 року №475/97-ВР, див. наведене вище рішення у справі Lingens v.Austria, стр. 28 §46).» 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».

Проте, незважаючи на положення ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ст. 10 зазначеної Конвенції, судову практику Європейського Суду з прав людини, оціночні судження визнані судами недостовірними, що протерічить цим нормам права.

Судами також не враховано, що ст. 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» застережено, що журналіст є творчим працівником, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для друку, а тому має право вільно користуватися та обирати у своїх публікаціях різномовні звороти, вживати гіперболи, алегорію сатиру.

Зокрема, висловлювання цього є: «обезглавил преступную группировку», «чем же закончилась эта «карида», «безотказное оружие», «было бы смешно, когда б не было так грустно», «прошел «круги ада», «надо прекратить плач Ярослави» тощо, що залишилася поза увагою суддів.

Суди також не врахували використання журналістом у спірній статті вислів «видимо», яке вказує на висловлювання автором спірної статті свого припущення, а не твердження про будь-які фактичні дані.

Крім того, при вирішенні справ про захист честі і гідності за участю посадових осіб судам також слід було врахувати положення абз. 6 п. З рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким проблеми, пов’язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових осіб та службових осіб. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Оскільки журналістом у зазначеній статті щодо позивача не поширена недостовірна інформація, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а висловлювання, які допущені у статті є правом журналіста вільно використовувати та обирати у своїх публікаціях різні мовні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру тощо та є оціночним судженням дій судді при розгляді кримінальної справи, які не можна вважати поширенням недостовірної інформації, у судів не було підстав для задоволення позову.

За таких підстав рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог Плетньова В.В. слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Касаційні скарги Шеховцевої Наталії Іванівни та ЗАТ газета «Время» задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2007 року у частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову Плетньову В.В. у задоволенні позову.

Рішення оскарженню не підлягає.

  Головуючий:  Л.І. Григор’єва

  Судді:  М.І. Балюк

  В.М. Барсукова

  В.Г. Данчук 

  В.Й. Косенко