MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Обережно: профанація!

29.04.2008   
Григорій Приходько

Президент Ющенко вніс в парламент законопроект “Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20 – 90-х років ХХ століття”. Хто ж за цим законом буде визнаний учасником боротьби?

Де шукати героїв, скаже парламент, і, знаючи щедрість депутатів, особливо перед виборами, визнані борці можуть очікувати на соціальні пільги, а то й на найвищі державні нагороди. Може зарясніти Героями України. Але не поспішаймо тішитися щастям націоналістів, бо формальних підстав для визнання їх учасниками “боротьби за незалежність України” парламент не знайде. Чому?

По-перше, тому, що в законопроекті йдеться не про національно-визвольну боротьбу українців, а про боротьбу за незалежність України. А це, як буде видно з нижче наведеного, “дві великі різниці”. До речі, за незалежність України від Росії боровся Гітлер. А за незалежність тієї самої України від Німеччини боровся Сталін. Цей сарказм – для нагадування про небезпеку, що йде від маніпуляції поняттями.

По-друге, нинішня ситуація в парламенті є  небезпечною для держави і для української нації. Конфлікт прем’єра з Президентом має метою не перемогу на президентських виборах, як нам про те розповідають політологи. Мета його виходить далеко за межі особистих амбіцій, і належить вона до розряду геополітичних цілей.

Супутнім конфлікту є фактичний розкол правлячої коаліції. Ми вже можемо говорити про зародження в парламенті антипрезидентської більшості у складі ПР, БЮТ і КПУ. У всякому разі пані прем’єр публічно пообіцяла прийняти нову конституцію до кінця року. А це, як відомо, без ПР не є можливим.

Все нахабніше поводиться антиукраїнська впливова група в фракції БЮТ. Зокрема, Фельдман вже засвітився в пресі вульгарними нападами на адресу УПА. А після внесення в парламент Президентом згаданого вище законопроекту, Фельдман вніс законопроект про кримінальне переслідування за нацизм. Неважко здогадатися, що під поняття “нацизм” підпаде націоналістичний рух. Неважко також здогадатися, що законопроект Фельдмана має більше шансів на те, щоб бути прийнятим.

Може бути прийнятий і законопроект Президента, але зі змінами, які внесуть депутати антипрезидентської більшості. Гадати довго не треба – націоналісти, з волі Симоненка – Фельдмана – Єфремова, учасниками “боротьби за незалежність України” не стануть. Нинішній парламент маніпулюватиме формальними положеннями установчих актів держави. Пригляньмося уважніше до них.

Акт незалежності уникнув посилань на волю Українського народу, і жодним словом не згадує ні боротьби українців за свою державу, ні жодного з українських державних утворень за останню тисячу років. Не має Акт  незалежності і положення про правонаступництво держави.

А 12 вересня 1991 року Верховна Рада прийняла  закон про правонаступництво. Перш за все, вона конституювала себе, як найвищий орган влади незалежної України.  А статтею 2  встановила політичну систему:

  "До ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР".

Жодних змін в конституції УРСР закон не передбачив. Тобто, ми отримали незалежну державу з колоніальним правом.

За тією конституцію УРСР була республікою, тобто державою. Слово “Українська” в назві тієї “держави” дозволяло колоніальній владі тлумачити її як українську за територією і за національністю. А якщо стати на цю позицію, то чим тоді була УПА і вся національно-визвольна боротьба українців по відношенню до УРСР? Колоніальні юристи тлумачили її як ворожу до держави і до народу. А оскільки незалежна держава Україна стала правонаступницею УРСР, то вона успадкувала і ставлення до УПА як до ворожої організації.

Наголошую: ворожою до націоналістів є держава, а не тільки нинішні комуністи. Ця ворожість ґрунтується на праві наступництва.

Своєю для держави національно-визвольна боротьба українців стане тоді, коли держава стане правонаступницею держави Українського народу, яка існувала в минулому, і яка була розбита, а її територія окупована російськими військами. Такою державою була Українська Народна Республіка. Визнання цього факту автоматично веде до визнання УРСР як колоніальної адміністрації в Україні. Відтак, всякий спротив колоніальній владі стає фактом участі в національно-визвольній боротьбі.

Спекуляція на формальностях, що суперечать фактичному станові, не допускає визнання національно-визвольної боротьби українців. Але законопроект в парламенті. Чим це може закінчитись?

Якщо антипрезидентська більшість з фінансово потужним антиукраїнським ядром прийме закон, то є висока ймовірність того, що борцями “за незалежність України” будуть визнані:

1. Депутати “першого демократичного скликання”. Підстави: вони двічі проголосили незалежність, і в проміжку між 16 липня 1990 року та 24 серпня 1991 року встигли один раз відсвяткувати її.

2. Делегати XXYIII з’їзду КПУ (червень 1990 року). Підстава: делегати з’їзду ухвалили резолюцію “Про державний суверенітет Української РСР". І "з’їзд доручив комуністам - народним депутатам УРСР прискорити прийняття Верховною Радою республіки Декларації про державний суверенітет України" (Перший Секретар ЦК КПУ Станіслав Гуренко).

Претендентами на титул борця будуть і генерали та офіцери п’ятого управління КГБ. Підстави: за свідченням тодішнього Голови КГБ УРСР Євгена Марчука (Тижневик “Тиждень”, 6-12 березня 1998), саме вони організовували мітинги та інші демократичні акції. Туди ж потраплять і начальники ЖЕКів та директори державних заводів за те, що відряджали своїх працівників і давали транспорт на “ланцюг єднання”.

Парадоксальність політики глорифікації зумовлена правовою непослідовністю президентських указів та законопроектів. Зокрема, внесений Президентом законопроект передбачає встановлення правового статусу учасників боротьби за незалежність України. А сам факт боротьби державою визнаний? І що є та боротьба?

Можна відновлювати справедливість в партизанський спосіб, тобто, в обхід установчих актів держави Але що з цього виходить, покажу на одному прикладі, коли патріотичного воза поставили перед правовим конем.

Держава ухиляється від визнання національно-визвольної боротьби українців, зокрема, боротьби УПА. А Президент надав Командувачеві УПА звання Героя України. Ми, патріоти, тішимося, бо то, хоч і партизанське, а все ж визнання.

Ми тішимося, бо шануємо свою історію. А нардеп Єфремов шанує закон про правонаступництво. На його основі, та озброївшись комуністичною Декларацією про суверенітет України і комуністичним Актом проголошення незалежності, споруджує в Луганську пам’ятник жертвам ОУН – УПА. А держава мовчить. Отже, Роман Шухевич не став її Героєм.

Хочу торкнутись процедури визнання особи як учасника будь якого суспільно значимого процесу: чи то участі у війні, чи участі в ліквідації Чорнобильської аварії, чи участі в національно-визвольній боротьбі.

Успадкована від радянської традиції процедура передбачає визнання свідчень очевидців як достатній доказ участі даної особи. Наслідок цієї процедури можна проілюструвати здивуванням Президента Кучми: «Після війни учасників Великої Вітчизняної було менше, ніж нині». Та й учасників ліквідації Чорнобильської аварії більше, ніж може вмістити зона відчуження.

Якщо парламент прийме закон про правовий статус учасників “боротьби за незалежність України” на основі формальностей установчих актів держави, то для націоналістів і решти психічно здорових людей це стане предметом кепкувань і свідченням розпаду здорового глузду еліти.

А якщо парламент буде спроможний визнати справжніх борців, то націоналісти мають зажадати документального підтвердження участі. Документами мають бути оригінали наказів, розпоряджень, штатних розкладів. Особливим видом документів є вироки.

Для справжнього учасника справжньої боротьби фінал мав два варіанти: або загибель, або арешт. Догани по профспілковій лінії чи звільнення з роботи за участь в УПА не було.

Можна очікувати, що не на кожного борця знайдуться документи. Але чистота пам’яті не дозволяє будь-якої маніпуляції зі свідченнями. Всім борцям, яких обійде Закон, має бути споруджений монумент “НЕВІДОМОМУ БОРЦЕВІ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ”. Монумент має бути встановлений на головному майдані столиці.

 

 Поділитися