увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 24.07.2014 23:00
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



СВОБОДА СЛОВА 2001.

16.05.04

СПЕЦВИПУСК №51
2000 року


Спецвипуск підготувала М. Недайвода

(ЧЕРВЕНЬ-ГРУДЕНЬ 1999 Р.)
Бюлетень видається за допомогою Національного фонду підтримки демократії (США)



ЗМІСТ

1. Право

2. Соціально-економічні проблеми

2.1. ПРАВО НА ПРАЦЮ ТА ПРОБЛЕМА БЕЗРОБІТТЯ

2.2. ЗДОРОВЯ НАЦІЇ, ТРАВМАТИЗМ ТА ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ

2.3. РІВЕНЬ ЖИТТЯ ТА ДІЇ ВЛАДИ

3. Судова система

4. Пенітенціарна система

5. Смертна кара

6. Правоохоронні органи, злочинні дії правоохоронців

7. Етнічні проблеми, міжетнічні взаємини

8. Релігійне життя

9. Свобода слова та інформації

9.1. УКРАЇНА ОБИРАЄ ПРЕЗИДЕНТА

9.2. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖУРНАЛІСТІВ

9.3. СВОБОДА СЛОВА ТА ІНФОРМАЦІЇ - ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

10. Права дітей та жінок

11. Армія - проблеми призову та строкової служби

12. Біженці, мігранти, проблеми законодавства та нелегальна міграція

13. Громадянське суспільство та дещо про вибори Президента України

1. Право

У засобах масової інформації все частіше зустрічаємо виступи на захист прав підозрюваних у скоєнні злочину, обвинувачених, засуджених. Згадаймо найзлободенніші для їх авторів теми. Скасовувати чи залишити смертну кару в нашій державі; розстрілювати серійного вбивцю чи дарувати йому життя, "відряджати" на тривалий термін за колючий дріт казнокрада чи дати йому можливість "спокутувати гріхи" й відшкодувати заподіяні збитки на волі. За нинішніми "плачами" про нехтування правами порушників закону чомусь майже не чути голосу на захист законних прав та інтересів потерпілих від тих же таки порушників. Сьогодні нерідко саме той, хто постраждав від чиїхось незаконних дій або бездіяльності, виявляється найбільш зневаженим і потерпає вже від самої системи, яка нібито має сповна компенсувати і моральні та фізичні страждання, і матеріальні збитки у суворій відповідності із законом. Окрім відповідних законів, правоохоронних органів, судів, у нашій державі є безліч інстанцій, покликаних захищати права громадян від будь-якого свавілля, беззаконня. Згадаймо хоча б державні адміністрації, виконкоми рад, різноманітні інспекції, управління тощо.

Ефективними ліками мав би стати Закон "Про звернення громадян". Проте як він виконується? Велику кількість усних звернень посадові особи та їхні підлеглі просто не реєструють. У таких випадках вас найчастіше запевнятимуть, що проблема є винятково складна й неоднозначна, що, цілком ймовірно, вирішиться вона не на вашу користь. Працівники міліції переконуватимуть, що та чи інша пригода трапилася, передусім, через вашу безпечність, легковажність, а зусилля і кошти, що їх вам доведеться витратити на пошуки свідків, адвоката, будуть неадекватними розміру збитків.

Чому майже всі письмові заяви, звернення "вивчаються" у відповідних інстанціях неодмінно 30 днів? Навіть ті, де заявник потребує елементарної довідки про розмір зарплати чи копії якогось документа.

Великі сподівання покладали на реформування правоохоронних органів і судів. Загальний нагляд прокуратури практично зведено нанівець. Сьогодні лише в окремих випадках можна сподіватися на внесення прокурором протесту чи припису. Навіть кримінальна справа замість передбачених законом двох місяців може "розслідуватися" роками.

Права потерпілих увесь цей час ніхто не захищає і збитки не відшкодовуються. Їм, на відміну від підозрюваних і обвинувачених, ті ж таки права пояснюють неповно.

В суді наштовхуємося на поріг державного мита. Якщо при розподілі майна одна із сторін оцінила його у 100 тисяч гривень, то сплатити при цьому 5% від заявленої суми можуть лише одиниці.

Ще болючішим для позивача, потерпілого стає фактор часу. В наших судах справа може розглядатися кілька років. Трапляється, коли на час прийняття судом рішення його зміст уже втрачає для потерпілого будь-яке значення, а реальні судові витрати останнього набагато перевищують суми призначеного відшкодування матеріальних та моральних збитків.

Не менше парадоксів зустрічаємо і при винесенні судових рішень за справами про захист честі і гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Саме виконання судових рішень стає чи найпекучішею проблемою в час тотальної безвідповідальності й масового ігнорування законів. Задля її вирішення зараз створюються районні управління юстиції. Але при цьому представників згаданих управлінь, судовиконавців не наділяють повноваженнями, які давали б змогу добиватись примусового виконання судового рішення у найкоротший термін.

Неможливо досягти європейських, світових стандартів законодавства, правозахисту, судочинства тільки в якихось окремо взятих складових - статтях, розділах, галузях, в той час, коли найсправедливіші судові рішення слугують лише своєрідною димовою завісою перед болотом безкарності та безправя.

("Україна молода", № 91, 20 травня 1999 р.)

Розпорядженням голови Харківської облдержадміністрації О.Дьоміна затверджено Програму правової освіти населення області на 1999 - 2000 роки. Програмою засвідчено право усіх громадян на набуття необхідного мінімуму правових знань. Це право забезпечується розгалуженою мережею навчальних закладів, широким правовим інформуванням через засоби масової інформації та культурно-освітні установи.

Програмою передбачено забезпечення всебічного висвітлення проблем держави і права, стану боротьби з організованою злочинністю і корупцією, діяльності правоохоронних органів, розяснення чинного законодавства через засоби масової інформації. Намічено проведення щорічного Дня правових знань, посилення правового виховання підростаючого покоління.

("Слобідський край", № 68, 22 червня 1999 р.)

Верховная Рада приняла постановление "Об основах государственной политики Украины в сфере прав человека". В постановлении закреплены конституционные принципы и определены основные направления государственной политики в сфере прав человека. В документах заложены принципы признания прав и основных свобод человека и гражданина; признания верховенства права; недопущения сужения содержания и ограничения провозглашенных Конституцией прав и свобод человека и гражданина. Концепция определяет ряд основных направлений деятельности государства по защите прав человека. В их числе - приведение законодательства в соответствие с универсальными стандартами прав человека ООН и Совета Европы; реформирование административного и административно-процессуального законодательства; создание системы административной юстиции; определение в установленном порядке юрисдикции международных органов защиты прав человека; усовершенствование парламентского контроля за соблюдением прав и основных свобод человека и гражданина через институт Уполномоченного Верховной Рады по правам человека. Утвержденные положения являются основой законодательной деятельности в сфере прав и основных свобод человека.

("Зеркало недели", № 24, 19 червня 1999 р.)

Наприкінці червня у Страсбурзі проходила сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якій знову розглядалося питання про виконання зобовязань України перед РЄ. На думку Комітету з моніторингу РЄ формально прийнято лише один із пяти законів - ухвалено Постанову про засади державної політики у сфері прав людини. Залишилися - закон про судоустрій, Кримінальний та Кримінально-процесуальний, Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси, а також закон про політичні партії. Де-юре не скасовано і смертну кару, є утиски свободи преси, проблеми самоврядування, не ратифіковано Європейську хартію про регіональні мови та мови нацменшин, не виконуються судові рішення.

("Голос України", № 128, 15 липня 1999 р.)

Серед питань, які потребують першочергового законодавчого вирішення, питання про громадянство має неабияке значення.

Згідно з законом України про громадянство, ті її діти, які на момент прийняття закону, образно кажучи, були відсутніми у себе дома, втратили можливість називатися громадянами України. Замість цього абсолютно без їхнього волевиявлення потенційні громадяни України стали громадянами Росії, Молдови, Білорусі...

Принципова недосконалість діючого закону полягає в закладеному в документі протиріччі: з одного боку, громадянство України набувається за народженням, з іншого - цього абсолютно недостатньо, якщо народжений в Україні на 13 листопада 1991 року мав постійне місце проживання за її межами.

Згідно із законом, всі народжені на території України вважаються громадянами України за народженням, а також виходячи з положень закону: право людини на громадянство є невідємним правом людини; громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство; проживання громадянина України за межами України не припиняє громадянства, та ст.25 Конституції України дає всі підстави стверджувати, що діюче сьогодні положення з набуття громадянства слід деталізувати стосовно саме тих потенційних громадян України, які вважаються такими за своїм народженням шляхом послаблення умовностей. Річ у тім, що однією з умов набуття громадянства є неперебування в іноземному громадянстві, факт, який ще слід довести. Як приклад - проблема набуття громадянства серед кримськотатарського населення.

Стаття 2 розділу 1 діючого закону передбачає, що громадяни колишнього СРСР, народжені на території України, що мешкали за її межами і повернулися до неї на постійне проживання, поділяються на три категорії: на тих, що повернулися в Україну на момент проголошення незалежності України; тих, що повернулися в Україну до прийняття закону про громадянство України, та на тих, що повернулися до неї після цих двох подій.

Таким чином, перші дві категорії осіб набувають громадянство шляхом визнання, вимоги ж до третьої категорії суттєво інші, вона має пройти процедуру реєстрації.

Водночас визнання і реєстрація як процедури прийняття громадянства суттєво відрізняються за умовами і правовими наслідками.

Введення розбіжностей для осіб, що є громадянами від народження, фактично несе відверто дискримінаційний характер; суперечить Конституції України.

Тому залишається лише побажати депутатам врахувати в ст.34 "Порядок оформлення документів з питань громадянства" закону про громадянство України спеціальне положення, що особи, які є громадянами України за народженням, проходять лише процедуру повідомчої реєстрації, тобто заявою підтверджують державі те, що громадянин не виявляв бажання анулювати належність до українського громадянства за народженням, прибув до України на постійне місце проживання і не виявляв бажання бути громадянином іншої держави. Подібна процедура не суперечитиме Конституції України.

("Україна молода", № 134, 22 липня 1999 р.)

С целью повышения уровня безопасности граждан Украины и лиц, проживающих на территории нашего государства, а также учитывая последствия недавних событий в Москве, Президент Украины Л.Кучма издал директиву, предусматривающую ряд упреждающих мероприятий. Директива вступила в действие 15 сентября. Она предусматривает усиление режима несения патрульно-постовой службы, пересмотр и усиление режима охраны спецобъектов: военных городков, районных управлений МВД и Службы безопасности Украины, в том числе и арсеналов, которые находятся на территориях этих формирований, АЭС, коммуникаций и т.д.

Предусматривается также проведение работниками жилищно-эксплуатационных контор совместно с сотрудниками милиции инвентаризации складских, офисных помещений, осмотр подвалов и чердаков. По сути в стране введены элементы чрезвычайного положения.

Координатором мероприятий, предусмотренных в директиве, назначен министр внутренних дел Юрий Кравченко. В них будут задействованы патрульно-постовые службы и оперативно-розыскные подразделения МВД и СБУ, силы Национальной Гвардии Украины. Особая роль отведена Пограничным войскам. Она заключается в ужесточении пропускного режима на границе и повышении требований к мигрантам, в том числе лицам, прибывающим из государств бывшего СССР, на территориях которых происходят вооруженные конфликты.

("Правда Украины", № 92, 17 вересня 1999 р.)

З 30 тисяч нормативно-правових актів, що чинні на території України, лише 4,6% становлять закони, було повідомлено на конференції Інституту законодавства Верховної Ради.

Фактично країна живе не за законами, а за відомчими актами та інструкціями. Адже у вітчизняному правовому полі з 1295 законів лише пять містять норми прямої дії (наприклад, Конституція України), та й ті не виконуються. Головне в тому, що довготривала практика "заплутування" законодавства так і не створила культури застосування навіть Основного закону як норми прямої дії. І дотепер практично немає судових рішень, ухвалених виключно на її основі. Натомість саме судам найбільше "дістається" від підзаконних актів, що часто-густо не лише суперечать один одному, а й чинному законодавству. Чомусь ні в кого не викликає заперечень і дія декретів Кабінету Міністрів.

("День", № 185, 7 жовтня 1999 р.)

Конституція України, Закон "Про власність", Житловий кодекс зазначають, що житлові права громадян охороняються законом, і ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як з підстав і у порядку, передбачених законом.

Нині житло можна легко втратити. Закон України "Про виконавче впровадження", який набрав чинності з 1 липня 1999 року, значно розширив перелік майна, на яке може бути звернено стягнення, включаючи й житло, що знаходиться у власності громадян.

Так стаття 62 цього закону передбачає звернення стягнення на будинок, квартиру в разі браку у боржника достатніх коштів для задоволення вимог кредитора. І це не зважаючи на те, що відсутність коштів у боржника для виконання своїх забовязань, наприклад, коли виникає заборгованість щодо квартплати, може виникнути внаслідок заборгованості із зарплат і пенсій або через значне підвищення квартплати.

Житло тепер можна втратити за всіма цивільно-правовими забовязаннями, які неминуче виникають у повсякденному житті.

Жертвами такого "нового правопорядку" стають найменш захищені громадяни - діти, хронічні хворі, особи похилого віку, що стали учасниками угод, укладених внаслідок обману, погрози, збігу тяжких обставин. В умовах глибокої економічної кризи це призводить до збільшення кількості безпритульних. Стаття 379 Цивільно-процесуального кодексу України передбачала раніше додаток №1, який встановлював неможливість звернення стягнення на "житловий будинок з господарськими будовами або окремі його частини - у осіб, основним заняттям яких є сільське господарство, якщо боржник і його сімя постійно в ньому проживають". Стаття 54 Закону "Про виконавче впровадження" вже не містить відповідного пункту.

("День", № 190, 14 жовтня 1999 р.)

По состоянию на 3 сентября 1999 года в Европейский суд по правам человека поступило 1257 жалоб от граждан Украины. Однако только 349 из них были зарегистрированы, а признаны приемлемыми всего восемь. Среди этих восьми жалоб от Украины - об условиях содержания приговоренных к смертной казни (по две из Ивано-Франковского и Симферопольского СИЗО, по одной - из Хмельницкого и Запорожского СИЗО). Два дела - о задолженной зарплате из Червонограда на Львовщине и Великих Дедеркал на Тернопольщине. Следует подчеркнуть, что эти дела возбуждены не по самому факту невыплаты зарплаты, а по поводу невыполнения судебных решений по этим невыплатам.

Рассмотрение международными судами нарушений социально-экономических прав, таких, как невыплата зарплаты или пенсии, предусмотрено Европейской социальной хартией. Однако ее Украина пока не ратифицировала.

К сожалению, текст Европейской конвенции по правам человека до сих пор не обнародован в нашем государстве, а до ее обнародования украинские суды фактически не могут ее применить. Институт уполномоченного по правам человека ВР ныне взял на себя подготовку Конвенции к печати в газете "Голос Украины".

Обращаясь к международной организации, человек обжалует действия государства. Хотя в Украине до сих пор законодательно не урегулировано, кто конкретно будет платить возмещение в таких случаях. Ни единого решения по Украине Европейский Суд до сих пор не принял. Первое ожидается в начале 2000 года.

("Голос Украины", № 205, 3 листопада 1999 р.)

Новый порядок оформления разрешений на трудоустройство в Украине иностранцев и лиц без гражданства утвержден Кабмином. В соответствии с порядком, вступающим в силу с 1 января 2000 года, иностранец, который без разрешения оформился на работу в Украине, будет выслан за ее пределы, а предприятие, где он работал - оштрафовано на 50 необлагаемых налогом минимумов доходов граждан. Согласно постановлению, разрешение для не граждан Украины на трудоустройство выдает Госцентр занятости Министерства труда или его региональные отделения при условии, что в государстве или в соответствующем регионе нет специалистов, способных выполнять определенный вид работы. Новый порядок распространяется также на иностранцев, направленных заграничным работодателем в Украину на основании контрактов. Такое разрешение не нужно только иностранцам, постоянно проживающим в Украине.

("День", № 207, 6 листопада 1999 р.)

2. Соціально-економічні проблеми

 2.1. Право на працю та проблема безробіття

За словами Василя Костриці, офіційного представника Міжнародної організіції праці (МОП), у цілому трудове законодавство України досить високого рівня.

Воно відповідає міжнародним стандартам. Принаймні, тим конвенціям, які Україна ратифікувала.

Україна ратифікувала 95-ту Конвенцію про захист заробітної плати. Вона повністю відображена у національному законодавстві. Але, на жаль, протягом останніх майже 5 років 95-та Конвенція і відповідні статті Кодексу законів про працю не реалізуються у повному обсязі.

І не тільки в бюджетних підприємствах, на які звертають увагу держава, уряд та суди. Недотриманням цих норм у сфері приватного підприємництва ніхто не займається.

Нинішній судовій системі не під силу регулювати ці питання. В країнах Заходу існують спеціалізовані трудові суди. А в нас суди розглядають і кримінальні справи, і справи щодо розлучень і взаємини роботодавця та найманого працівника з приводу погашення заборгованостей з зарплати. Інша справа, що рішення судів не реалізуються.

Коли уряд ратифікував 95-ту конвенцію, то брав на себе зобовязання її реалізувати. Тому виконавча і законодавча влада мають створити жорсткий механізм, який включав би через процедуру реалізації судових рішень обовязковість відшкодування чи виплати заборгованості зарплати, наприклад, коли підприємство - банкрут і його продають з молотка.

(Між іншим, законодавство, яке маємо, потребує фінансового забезпечення на поточний рік - 82 млрд.грн. У державному бюджеті у доходній частині маємо трохи більше, ніж 32 млрд.).

За радянських часів існував обовязок для випускників вищих навчальних закладів відпрацювати певний термін після навчання. За характеристикою це підпадає під примусову працю (порушення конвенції про заборону примусової праці). Як і дисциплінарне стягнення - переведення людини на нижчеоплачувану роботу. Нашим законодавством ці питання врегульовано. Україна ратифікувала відповідну конвенцію і підписала у 1995 році Декларацію всесвітнього самміту з соціальних питань на найвіщому рівні. У ній є зобовязання № 3, яке зазначає, що уряд має сприяти забезпеченню вільнообраної продуктивної зайнятості.

Українське законодавство має "жіночі" норми, що навіть перевищують міжнародні стандарти.

Наприклад, декретна відпустка триваліша, виплати у процентному відношенні - вищі. Але жінку дискримінує конкретний роботодавець. Хоч офіційно зареєстрованих таких випадків, може, один чи два. Серед офіційно зареєстрованих безробітних - дві третини жінок. Це говорить про те, що роботодавці в першу чергу звільняють жінок або не надають їм роботи.

В Україні, починаючи з цього року, МОП разом з Держкомстатом, започаткувала проект, який на першому етапі (1,5 року) має дослідити обсяги використання дитячої праці, якщо вона є. Наступний етап - разом з відповідними органами розробити програму чи план національних дій запобігання використанню дитячої праці.

("Україна молода", № 124, 8 липня 1999 р.)

На підприємствах, де не укладаються колективні договори (а це в основному підприємства з недержавною формою власності - приватні, малі підприємства з відносно невеликою кількістю працюючих), працівники позбавлені останньої можливості захищати свої інтереси та відстоювати свої права. Тим самим, всі питання регулювання трудових, виробничих і соціально-економічних відносин між працівником і власником віддаються на відкуп останньому. Становище працівників на вказаних підприємствах ускладнюється ще й тим, що на них, як правило, відсутні й профспілки.

Ситуація з неукладанням колективних договорів на підприємствах України набуває дедалі масовішого характеру. Так, за даними Федерації незалежних профспілок України, в м. Києві 1999 року лише 60% підприємств уклало колективні договори зі своїми працівниками. А за даними Мінпраці та соціальної політики України, загалом по країні на 1 квітня 1999 року дія колективних договорів поширювалася на 66% загальної чисельності працівників.

("День", № 219, 26 листопада 1999 р.)

Кількість зареєстрованих безробітних в Україні станом на 1 квітня становила понад 1,14 млн. чоловік. Це в 1,4 рази більше за показник минулого року. За даними Держкомітету статистики, безробіття охопило чотири відсотки працездатного населення.

("Молодь України", № 52, 18 травня 1999 р.)

На обліку в кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості майже 8 тисяч жінок, що становить 70 відсотків від загальної кількості бажаючих знайти роботу.

("Голос України", № 131, 20 липня 1999 р.)

Майже півтора мільйони українських безробітних стоїть на обліку в Державній службі зайнятості. Порівняно з минулим роком їхня кількість збільшилася в 1,4 рази. Рівень зареєстрованого безробіття - 4,02% працездатного населення. На одну вакансію в середньому претендують 15 робітників, або 29 службовців, або 41 чоловік без професіональної підготовки.

("Молодь України", № 89, 17 серпня 1999 р.)

За словами Голови Державного центру зайнятості України Віктора Лукяненка, за законом про зайнятість, роботодавець зобовязаний щомісяця подавати у службу зайнятості інформацію про вакансії прийнятих на роботу і звільнених працівників. Більшість, особливо приватники, не виконують цю вимогу, підбір кадрів відбувається за принципом "беру своїх".

Середня виплата допомоги зараз - 47 гривень. Більшість отримує мінімальну виплату допомоги по безробіттю - 25 гривень.

У нас є договори щодо працевлаштування з Польщею, Чехією, Словенією, Росією, Вєтнамом.

Квота у Словенії - всього 200 чоловік. Чехія кожного року зменшує квоту.. У Польщі квоти і правила прийому не встановлені.

Наступного року, за оцінкою Державного центру зайнятості, зареєстрований рівень безробіття складатиме 8,5 відсотка.

("Україна молода", № 170, 14 вересня 1999 р.)

2.2. Здоровя нації, травматизм, демографічні проблеми

Згідно з парламентським законом "Про амністію", незабаром із місць позбавлення волі вийде понад 40 тисяч увязнених. Очікується, що серед неповнолітніх, жінок, людей похилого віку та інвалідів звільненими виявляться хворі на активну форму туберкульозу. Примітно, що отримати виразну відповідь на просте запитання: "А що з цими людьми буде далі? Хто й де буде їх лікувати?" в Міністерстві охорони здоровя так і не вдалося. Там лише почали аналізувати ситуацію.

В Українському центрі державного санітарно-епідеміологічного нагляду повідомили, що ще 1997 року в Україні офіційно було зареєстровано 24381 хворих на туберкульоз, 1998 року чисельність хворих збільшилася на 2,7% і становила вже 27005 хворих. Крім того, фахівці ще на початку цього року прогнозували подальше погіршення епідеміологічної ситуації з туберкульозом. Головною причиною розростання епідемії фахівці називають кризу в усіх сферах суспільства, а звідси - неможливість для більшості добре харчуватися й забезпечувати себе елементарними профілактичними засобами.

Знаючи нашу систему соціальної реабілітації засуджених, можна передбачити, що армія жебраків незабаром солідно поповниться амністованими хворими на туберкульоз.

("День", № 130, 20 липня 1999 р.)

За даними Міністерства охорони здоровя, сьогодні на обліку стоїть 1,2 млн. психічно хворих людей (2% населення України). У 1997 році первинний діагноз "психічні розлади" поставлено 142 тис. 289 людям, 1998 року - 145 тис. 204 особам.

За останні роки спостерігається тенденція зростання таких захворювань (1991 рік - 122 тис. чоловік). За даними Держкомстату, кількість первинно зареєстрованих випадків захворювань психічними розладами минулого року сягнула 266,8 тис. чоловік (533 людини на 100 тис. населення).

Катастрофічно знижується рівень народжуваності. Зате закономірно збільшується число старих і пенсіонерів.

"Старіння нації" спричиняє збільшення кількості фізичних і психічних патологій, властивих віковій категорії від 50 до 70 років", - повідомив завідувач відділення судової психіатрії Київської міської психоневрологічної лікарні №1 Віталій Первомайський.

- Дані ЮНЕСКО, матеріали, які представлені нам на міжнародних конференціях психіатрів та психологів, свідчать про те, що Україна за психологічним станом її громадян перебуває у зоні ризику, - стверджує Ірина Головньова, кандидат психологічних наук, Харківський гуманітарний університет "Народна Українська академія". Всі так звані перехідні періоди повязані із зростанням психічних захворювань, з високою депресивністю суспільства, зниженням стійкості до стресів. Багато опитувань, проведених ЗМІ, показують, що дуже мало людей орієнтовані на хоча якісь позитивні зміни.

На думку Тетяни Титаренко, завідувача лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології АПН України, "наші люди зараз знаходяться мов би у стані анабіозу. Притуплюються пізнавальні, естетичні, творчі інтереси. Уся енергія йде на самозбереження, на те, щоб хоч якось заспокоїтися, подумати про завтрашній день, заробити. Усі ми давно живемо у затяжній кризі. Пороги сприйняття занижені..."

("День", № 188, 12 жовтня 1999 р.)

Станом на початок серпня на обліку в трьох криворізьких тубдиспансерах перебуває 9 тисяч осіб, 280 з яких були уражені в поточному році. За три останні роки рівень захворюваності на туберкульоз у Кривому Розі виріс на 40%, що викликано погіршенням рівня життя загальної маси громадян, а відтак - малокалорійним харчуванням, котре послаблює здатність людини самостійно протистояти небезпечним інфекціям. Серед пацієнтів тубдиспансерів міста - дві тисячі дітей, 26 з яких мають активну форму хвороби. До речі, кількість інфікованих цією недугою дітей протягом останніх 7 років у два рази перевищила кількість інфікованих за той же термін дорослих.

За шість місяців поточного року паличка Коха забрала на той світ 139 криворіжців, тоді як протягом першого півріччя 1998-го лише 109, тобто на 26% менше. "Збільшення смертності викликано напливом до диспансерів амністованих вязнів, - вважає головний лікар 2-го тубдиспансеру Ніна Єрцева. - Тільки торік до нас звернулося 358 звільнених, значна частина яких мала таку форму туберкульозу, що не сумісна з життям".

("День", № 152, 19 серпня 1999 р.)

Донецкая область - в капкане эпидемии туберкулеза. Последней каплей беды становится... гуманная акция - амнистия. Если из тюрем в родные края вернутся хотя бы 700 прощенных заключенных, больных открытой формой туберкулеза, то нынешняя вспышка эпидемии умножится многократно. В области есть уже целые города (Снежное, Дзержинск и др.), где сотни людей живут с туберкулезной палочкой. А лечить нечем: $2000 - сумма для выздоровления неодолимая. Да и питание у больных организовано на явную убыль пациентов - от 11 до 18 копеек в сутки на человека. Правда, есть и до 2 гривен.

("Киевские ведомости", 7 жовтня 1999 р.)

У першому півріччі нинішнього року, за офіційними даними, в Україні виявлено майже 30 тисяч осіб, хворих на сифіліс, із них - понад 2 тис. вагітних жінок. Порівняно з 1989 роком, захворюваність зросла майже в 40 разів, чого не було за всю повоєнну історію України. Найчастіше до тенет цієї хвороби потрапляють молоді люди віком 15 - 30 років.

("День", № 216, 23 листопада 1999 р.)

За полгода на Луганщине от туберкулеза умерло 308 человек, средний возраст умерших - 20 - 40 лет, зафиксирована и подростковая смертность.

("Киевские ведомости", 9 липня 1999 р.)

В Севастополе от туберкулеза каждую неделю умирают 2 человека. Об этом заявил главный врач городского противотуберкулезного диспансера Василий Синцов. Уровень заболеваемости только за последнее время увеличился в пять раз, а смертность от болезни - в семь раз. При этом лечебное учреждение переполнено, а финансирование противотуберкулезной службы осуществляется всего на 17%, что дает возможность кормить одного больного лишь на 50 копеек в день, а лекарства давать через день. Наиболее распространено заболевание среди детей и людей интеллектуального труда.

("Независимость", № 211 - 212, 23 липня 1999 р.)

В Украине от эпидемии СПИДа уже умерло 1136 взрослых и 49 детей. Жизнь еще 49 тысяч ВИЧ-инфицированных в опасности.

Как свидетельствуют международные эксперты, Украина лидирует в Восточной Европе как по числу ВИЧ-инфицированных, так и по темпам прироста тех, кто становится жертвой смертельного вируса. С 1994 по 1998 год количество ВИЧ-инфицированных в Украине выросло в 250 раз.

Правительственными документами определены и бесплатное обследование, и бесплатная выдача лекарств, и бесплатный проезд от места жительства до больницы, и даже предоставление заболевшему изолированного жилья. Однако в Киеве известны только 2 случая получения квартиры. Что касается материальной помощи (а в месяц больному требуется самое малое тысяча гривен!), то дается она лишь детям, и то - 34 гривни. При потребности в 440 тысячах гривен государство на 1 октября этого года выплатило заболевшим детям лишь 32 тысячи.

("Киевские ведомости", 27 листопада 1999 р.)

С 1990 по 1999 г. на угольных шахтах Украины травмированы 371 тыс. 118 человек, из них погибли 3 тыс. 361; одна из основных причин гибели людей на шахтах - взрывы метана, отмечалось на совместном заседании коллегии Минуглепрома и комитета по надзору за охраной труда в Донецке.

("Киевские ведомости", 21 липня 1999 р.)

18291 работник был травмирован на производстве, из них 665 - смертельно в первом полугодии в Украине. Эти показатели ниже прошлогодних за аналогичный период соответственно на 3485 и 118. Такие оперативные данные сообщили в Комитете по надзору за охраной труда. Рост травматизма со смертельным исходом наблюдается в восьми областях, а наивысший отмечен в Днепропетровской - 57 против 50 и Харьковской - 31 против 25.

На предприятиях угольной промышленности с начала года погибло 190 человек, произошло 12 аварий с групповыми несчастными случаями, из которых 9 - на шахтах Донецкой области. При этом почти 40% травм стали следствием нарушения правил безопасности и технологии. Смертельно травмированы 190 работников агропромышленного комплекса, среди которых 44 человека - механизаторы.

("Вечерний Харьков", № 83, 29 липня 1999 р.)

За останні 10 років зареєстровано 74 тисячі професійних захворювань, а 24% українців працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам.

Найвищий рівень травматизму на підприємствах вугільної промисловості та у сільськогосподарському виробництві, у гірнорудній, нафтогазовій та металургійній промисловості. До речі, за твердженням Держнаглядохоронпраці, рівень смертельного травматизму у 2,5 рази віщий на малих, орендних та приватних підприємствах. Але справжній шок справило повідомлення голови комітету про те, що від нещасних випадків невиробничого характеру з початку року загинуло, за попередніми даними, 33,5 тисячі людей - в 50 разів більше, ніж на виробництві. Стільки життів забрали хвороби соціальні - самогубство (7,4 тисячі чоловік), отруєння алкоголем (5 тисяч), навмисні вбивства (2 тисячі).

За останні 6 років населення Севастополя зменшилось із 416 до 392 тис. чоловік, повідомляє Інтерфакс-Україна. Основною причиною цього фахівці вважають складну соціально-економічну ситуацію, оскільки внаслідок різкого скорочення виробництва й нестачі робочих місць працездатне населення залишає місто, бо навіть країну. Окрім того в Севастополі знижується народжуваність: 1991 року народилось 4589 дітей, 1998 - тільки 2513. Унаслідок нещасних випадків, самогубств тощо торік в місті загинуло майже 500 чоловік. Серед основних причин смертності населення статистика називає хронічні захворювання.

("День", № 137, 29 липня 1999 р.)

На начало июля 1999 года численность населения Украины составила 49,9 млн. человек. За первое полугодие количество жителей уменьшилось более чем на 200 тысяч человек, сообщил Госкомстат.

Уменьшение численности населения произошло главным образом вследствие его природного сокращения. По предварительным данным, в 1-м полугодии этого года по сравнению с первым полугодием прошлого года рождаемость сократилась с 8,3 до 7,6 новорожденных на 1000 человек населения. Уровень смертности на каждую тысячу человек населения увеличился до 15,6 против 14,8 в прошлом году.

("Грани", № 33, серпень 1999 р.)

Коэффициент рождаемости в Украине в 1998 году составил 8,3 на 1 тыс. человек населения, что является одним из самых низких показателей в Европе и мире, отмечает Интерфакс-Украина. Такие данные были обнародованы в национальном докладе Министерства охраны окружающей среды и ядерной безопасности о состоянии окружающей природной среды в Украине в 1998 году. "Демографическая ситуация в Украине продолжает усложняться. Свидетельство тому - уменьшение количества населения с 50,5 млн. человек в начале 1998 года до 50,1 млн. чел. в начале 1999 г.", - подчеркивается в докладе. Ежегодное сокращение населения происходит за счет превышения количества умерших над количеством новорожденных, причем количество городского населения за этот период сократилось на 254,1 тыс. чел., а сельского - на 140,1 тыс. чел.

("Киевские ведомости", 12 листопада 1999 р.)

2.3. Рівень життя та дії влади

За даними ООН, Україна за індексом людського розвитку посідає 102 місце у світі.

("День", № 122, 8 липня 1999 р.)

Довольно любопытной представляется формулировка ООН четырех основных признаков наличия в обществе бедности: короткая жизнь; низкая профессионально-образовательная подготовка; лишение экономической базы для нормальной жизни (отсутствие чистой питьевой воды, медицинских услуг, качественного питания); отлучение от общественной жизни.

Ознакомившись с этими позициями, каждый волен решить самостоятельно: так есть ли в Украине бедность или нет?

По утверждению начальника управления Министерства труда и социальной политики Елены Скрипник, "официально в нашей стране такого явления нет", а есть лишь "низкие доходы населения" и "увеличение численности не занятых в производстве".

("Правда Украины", № 70, 23 липня 1999 р.)

За даними обстеження матеріально-побутових умов громадян, сьогодні в країні 2,7 млн. малозабезпечених громадян похилого віку (серед яких 1,2 млн. одиноких) потребують грошової та матеріальної підтримки. За даними агентства УНІАН, 1970 року люди, старші 60 років, становили 13,8% від загальної чисельності населення України, 1989 - 17,9%, 1996 - 18,6%. Фахівці прогнозують 2015 року приріст частки людей старшого покоління в загальній структурі населення до 22%.

("День", № 170,, 16 вересня 1999 р.)

Сегодня существует множество нормативов, при помощи которых измеряют доходы населения:

- минимальная зарплата;

- минимальная пенсия (применяется при начислении надбавок, а также для определения максимальной пенсии);

- минимальная пенсия по возрасту к выплате, так называемая минимальная трудовая пенсия;

- черта малообеспеченности;

- доход, который дает право на получение помощи - искусственный норматив, изобретенный из-за отсутствия денег в государстве.

В середине июля Верховная Рада наконец-то приняла Закон "О прожиточном минимуме". В соответствии с этим документом, прожиточный минимум - это стоимостная величина набора продуктов, необходимых для нормального функционирования организма человека, а также минимального набора непродовольственных товаров и услуг.

Как объяснила начальник управления по вопросам социальной защиты Федерации профсоюзов Украины Галина Голеусова, парламент ежегодно утверждает общегосударственный прожиточный минимум отдельно для каждой из четырех основных категорий:

- для трудоспособных людей;

- для нетрудоспособных (пенсионеры, инвалиды и др.);

- для детей дошкольного возраста (до 6 лет);

- для детей школьного возраста (от 6 до 18 лет).

Местным властям разрешено устанавливать прожиточный минимум для каждого региона отдельно, но не ниже общегосударственных норм...

Черта малообеспеченности рассчитывается для нетрудоспособного человека. Для определения прожиточного минимума будут составлены и продуктовые, и товарные наборы, и перечень необходимых услуг.

Размер прожиточного минимума пока еще не утвержден. В течение двух месяцев после подписания закона Президентом Украины правительство должно составить список, по которому будет рассчитываться размер минимума.

По словам начальника управления уровня жизни и социальных гарантий Министерства труда и социальной политики Елены Скрипник, в октябре должны подать в парламент соответствующий проект. И не исключено, что уже с 1 января 2000 года он вступит в силу. После того как прожиточный минимум будет принят, он вытеснит черту малообеспеченности. Придется пересмотреть всю нормативно-правовую базу, где она применялась. В первую очередь - программу субсидий и индексацию доходов населения. Кроме того, в законе об оплате труда отмечено, что минимальная заработная плата устанавливается не ниже прожиточного минимума для трудоспособных граждан. Профсоюзы рассматривают прожиточный минимум как основу социальной системы.

Профсоюзы считают, что размер прожиточного минимума составляет 210 - 220 гривен. Но как бы там ни было, все понимают, что сразу вывести минимальные зарплату и пенсию на уровень прожиточного минимума будет невозможно - у государства пока нет денег.

("Факты", № 135, 24 липня 1999 р.)

Вполне возможно, что одним из весьма существенных факторов экономии пенсионных средств станет законопроект, позволяющий пенсионерам отложить свое право на пенсию. Причем за каждый год предполагается 10-процентная надбавка. В итоге пенсия может увеличиться максимум на 40%. К слову, подобная норма существовала еще в союзном пенсионном законодательстве. И те люди, которые в свое время ею воспользовались, сегодня получают не 60 грн., как подавляющее большинство нынешних пенсионеров, а более 100.

("Правда Украины", № 61, 2 липня 1999 р.)

95% респондентов июньского всеукраинского опроса общественного мнения, проведенного компанией "Социс-Геллап", высказали свое неудовлетворение нынешней ситуацией в Украине.

35% из них называют главной причиной своей неудовлетворенности плохие условия жизни, 29% - безработицу, 27% - задержки с выплатой зарплаты и пенсий, 15% - обеспокоены нестабильной экономикой.

По мнению участников опроса, для улучшения ситуации необходимо прежде всего стабилизировать производство (25%), заменить руководящие кадры (23%), провести законодательную реформу (14%) и ускорить рыночные реформы (13%).

Каждый третий в Украине (33%) считает, что реформы должны проходить постепенно, только 23% опрошенных хотят, чтобы реформы проходили как можно быстрее.

При этом число сторонников рыночного и централизованно-планового устройства экономики в этом году практически сравнялось (27% и 30% соответственно).

В 1996 году в Украине сторонниками рыночной экономики выступала почти половина населения (47%), административной - 35%.

Думает, что в будущем году будет хуже, чем сегодня, 44%. 35% надеются, что ситуация не изменится.

Среди факторов, которые негативно влияют на темпы реформ, в основном называется коррупция (47%), несовершенное законодательство (31%).

("Вечерний Харьков", № 84, 31 липня 1999 р.)

Жены краснодонских шахтеров и их дети идут в столицу. Они требуют от государства кровью и потом заработанные мужьями и отцами деньги. Общая сумма - около 1 млрд. грн. (от 400 до 16 тысяч гривен на одного работника).

Акция протеста началась 22 июля. По данным социологического опроса, проведенного НИИ социально-трудовых отношений Минтруда и социальной политики, более 93% жителей Луганщины причинами акций протеста называют задержки с выплатой зарплаты, регресса, низкие оклады и пенсии, в результате чего многие шахтерские семьи оказались на грани физического выживания.

Ни для кого не секрет, в каких условиях приходится сегодня работать людям с отбойным молотком. По данным МинЧС, в первом полугодии именно в Луганской области было зарегистрировано больше всего чрезвычайных ситуаций техногенного характера. Значительная их часть - несчастные случаи на шахтах. Взрыв метана на шахте им. Кирова 2 января - погибли 6 человек; авария в Енакиеве на шахте им. К. Маркса 26 апреля - пострадали 8 человек, 39 погибших на донецкой шахте им. Засядько.

("Правда Украины", № 72, 28 липня 1999 р.)

За словами міністра праці та соціальної політики України Івана Саханя, для того, щоб закони, які ухвалені парламентом в числі найперших після здобуття Україною незалежності виконувались належним чином, щорічно потрібно майже 5 мільярдів гривень. Це без пенсійного забезпечення. У бюджеті ж на поточний рік передбачено видатки лише близько 359 мільйонів, або 9,9% до витрат, які потребують ці закони.

Отже неможливість виконання законів про соціальний захист ветеранів війни і праці, інвалідів та пенсіонерів у повному обсязі закладається ще на законодавчому рівні. Верховна Рада приймає бюджет країни, не передбачивши усі видатки на соціальні програми. Водночас чинні пільги не призупиняються, а навпаки вводяться нові й нові, які фінансово не закріплені... Ухвалені нещодавно закони значно розширили категорію осіб, які мають право на достроковий вихід на пенсію або пенсію у підвищеному розмірі. Внаслідок цього кількість пенсіонерів за останні 7 років зросла на півтора мільйона чоловік. Тим часом відрахування до Пенсійного фонду скоротилися з 61 до 32% фонду оплати праці. Нині пенсійне забезпечення різних категорій громадян здійснюється одночасно за 14 законами. Зрозуміло, що кожен закон збільшує видатки Пенсійного фонду, однак джерела їх фінансування не визначає...

Нині в Україні в середньому 100 працездатних громадян утримують 71 непрацездатного. В ряді регіонів таке навантаження становить 90 на 100...

Нині в Україні налічується близько 760 різноманітних закладів для обслуговування перестарілих громадян, ветеранів, інвалідів. В 268 інтернатних закладах, що входять до системи міністерства, обслуговується майже 50 тисяч чоловік. Залежно від регіону поточна вартість утримання у інтернатній установі у середньому становить від 350 до 500 гривень щомісячно на кожного підопічного...

("Урядовий курєр", № 103, 5 червня 1999 р.)

3. Судова система

Конституційний суд України розглянув справу за конституційним поданням Верховного суду України та Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення ст.86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України "Про статус народного депутата України".

Конституційний суд вирішив:

1. В аспекті порушених в конституційних поданнях Верховного суду України і Служби Безпеки України питань положення частини першої статті 86 Конституції України, а також частини першої статті 12 та частини першої і другої статті 19 Закону України "Про статус народного депутата України" в контексті зазначеної статті Конституції України треба розуміти так:

1.1. Народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до судів стосовно конкретних судових справ;

1.2. Вимога чи пропозиція народного депутата України до керівників органів Служби Безпеки не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян.

За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата України достатньої інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів;

1.3. У разі надходження до органів Служби Безпеки вимоги чи пропозиції народного депутата України, повязаної з необхідністю проведення оперативно-розшукових заходів, керівники цих органів мають діяти з дотриманням вимог, передбачених Законом України "Про Службу безпеки України" і Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність"...

("Урядовий курєр", № 103, 5 червня 1999 р.)

В Верховном суде Украины были обнародованы итоги деятельности украинских судов за шесть месяцев этого года. Председатель Верховного суда Украины Виталий Бойко: "Гласность судебной деятельности - это не только открытость судебного процесса, но и информированность общества о состоянии судов, о проблемах, которые волнуют судей, об общих показателях деятельности правосудия, потому что деятельность судов в первую очередь связана с защитой прав человека.

За первое полугодие уменьшилось поступление в суды уголовных дел и количество осужденных - на 8,7%, что составляет 10878 лиц. В то же время, по данным МВД, зарегистрировано совершение 286 тысяч 735 преступлений, а уголовных дел возбуждено в два раза меньше. В определенной степени это показатель того, какая часть преступивших закон предстает перед судом и реально получает заслуженное наказание, учитывая тяжесть содеянного.

За совершение преступлений группой лиц осуждено 43551 и в составе организованных преступных групп - 573. В этом плане статистика правоохранительных органов и судов существенно различается. Так что существует реальная проблема, которая требует введения в государстве единой статистики, характеризующей уровень борьбы с преступностью. Потому что сегодня расхождения иногда таковы, что даже специалисты не могут понять, каково же состояние борьбы с преступностью, в том числе с организованной преступностью, если исходить из данных правоохранительных органов и судов".

И еще одна очень интересная цифра, которая растет из года в год: более половины (65301 или 57%) совершивших преступления и осужденных судами - трудоспособные граждане, не имеющие постоянного места работы.

В последние три года были внесены значительные изменения в уголовное законодательство, связанное с преступлениями в сфере экономических отношений.

За первое полугодие по статье УК, предусматривающей ответственность за нарушение законодательства о бюджетной сфере, было осуждено 15 человек.

По статье 155-7 (сговор о фиксировании цен) к ответственности не привлечен ни один человек. В нарушении статьи 156-3 УК (фиктивное банкротство) не был уличен ни один предприниматель.

На сокрытии валютной выручки "погорело" всего три человека.

Неактуальна, видимо, для Украины и проблема мошенничества с финансовыми ресурсами, за что привлечено к ответственности 145 человек. По статье 148-2 УК (уклонение от уплаты налогов, сборов и других обязательных платежей) осуждено 959 человек, на треть меньше, чем за аналогичный период прошлого года.

Примерно такая же ситуация сложилась и в сфере должностных преступлений. Справедливое возмездие оказалось неотвратимым для 147 взяточников и 75 взяткодателей, 124 лиц, проявивших склонность к превышению власти или должностным положением, и для 494 граждан, злоупотребивших властью.

Виталий Бойко: "В прошлом году мы сделали обобщение относительно привлечения к ответственности по закону "О борьбе с коррупцией", отметив, что значительное количество граждан привлекается к ответственности необоснованно. Но и сейчас недостатки весьма существенны. В этом полугодии судами рассмотрены дела такого рода в отношении 3894 человек. Более половины этих дел закрыты производством из-за отсутствия оснований для привлечения к ответственности.

Что касается лишения свободы, то примерно в отношении каждого 11-12-го осужденного суды назначают меру наказания ниже низшего предела, предусмотренного уголовным кодексом. Дело в том, что действующее законодательство не успевает за изменениями, происходящими в реальной жизни. Например, статья о нарушении правил о валютных операциях существует и сегодня. Если кто-то купил или продал что-то за валюту, составившую значительную сумму, в таком случае закон предусматривает до 5 лет лишения свободы. Значительный размер означает более 20 минимальных зарплат.

Если речь идет о крупном размере - более 100 минимальных размеров заработной платы, нарушителю грозит от 5 до 10 лет лишения свободы с конфискацией имущества и валютных ценностей. То же самое можно сказать и о статье 86-1 (хищение государственного или коллективного имущества в особо крупных размерах), которая предусматривает наказание в виде лишения свободы сроком от 10 до 15 лет. Особо крупный размер составляет 250 минимальных зарплат".

("Зеркало недели", № 31, серпень 1997 р.)

Як повідомили в Міністерстві юстиції України, у першому півріччі 1999 року судами України за скоєння злочинів засуджено 114551 особу, в т.ч. за умисне вбивство за обтяжуючих обставин засуджено 462 особи, умисне вбивство - 1152 особи,... хабарництво - 225 осіб...

Серед загальної кількості засуджених жінки становлять 14,9%, неповнолітні - 7,7%...

До найвищої міри покарання - смертної кари (за вироками, що не набрали законної сили) засуджено 71 особу. Всі особи засуджені за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. За зазначений період до Верховного суду України було оскаржено смертні вироки, постановлені судами як в поточному, так і в минулому році щодо 48 осіб, стосовно 46 осіб вироки залишено без змін, 2 особам смертна кара замінена на позбавлення волі.

Повідомлень про виконання вироків щодо осіб, засуджених до найвищої міри покарання - смертної кари, до судів не надходило.

("Урядовий курєр", № 172, 15 вересня 1999 р.)

М.С.Самарданов, адвокат (Харьков):

"...Право на адвоката в Украине есть (ст.59, 63 Конституции Украины). Статьи Уголовно-процессуального кодекса Украины также подтверждают право граждан иметь адвоката (ст.ст. 43-1, 44, 48). Кроме того, 7 июля 1995 года было принято постановление "О применении законодательства, которое обеспечивает подозреваемому, обвиняемому, подсудимому право на защиту" (изменения внесены 3 декабря 1997 г. пленумом Верховного суда Украины)...

Наше население юридически безграмотное. Многие и не подозревают о наличии у них права на адвоката, о возможности, если следователь не предложит, самому потребовать осуществления права на защиту...

Допустим, у обвиняемого совсем нет денег, но и тогда он имеет право на адвоката. Закон предусматривает, что следователь, судья обязаны выяснить, не является ли отказ от адвоката вынужденным, например, из-за отсутствия средств. Если так, эти лица обязаны обеспечить участие адвоката в деле за счет государства. Речь идет об уголовных делах. Кстати, 14 мая 1999 года Кабинет Министров Украины принял постановление "Об утверждении порядка оплаты работы адвокатов по предоставлению гражданам правовой помощи по уголовным делам за счет государства", причем деньги на это будут предусмотрены в бюджете.

Согласно ст. 48 УПК человек вправе отказаться от услуг адвоката. Хотя такой отказ должен быть мотивирован. Думаю, что если провести опрос всех осужденных, которые якобы отказались от участия в их деле адвоката, то 99% заявят, что реально им не была предоставлена возможность иметь адвоката, а ведь это нарушение права на защиту, что влечет за собой отмену приговора. Следователю легче работать с обвиняемым без адвоката, вместе с тем закон категорически запрещает следователю рекомендовать конкретного адвоката..."

("Время", № 90, 12 серпня 1999 р.)

Указ "Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури", який нещодавно підписано Президентом України, має неоціненне значення для всіх громадян України, оскільки розвязує низку важливих проблем, повязаних із забезпеченням конституційного права кожного на правову допомогу, сприяє реальному, рівному та ефективному доступу до правової допомоги, що надається адвокатами, як це передбачається міжнародними документами про адвокатуру. Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина, своїм указом створив умови для подальшого демократичного розвитку адвокатури, який, на жаль, штучно гальмувався без належної правової бази після прийняття у 1992 році Закону "Про адвокатуру", яким розпочався процес реформування української адвокатури за міжнародними стандартами.

("Урядовий курєр", № 193, 14 жовтня 1999 р.)

Україна буде готова до пожиттєвого увязнення злочинців, яким винесено смертні вироки, через два роки. Адже для перебудови пенітенціарної системи потрібні асигнування в сумі близько 50 млн. грн. Про це заявив міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко.

("Молодь України", № 94, 31 серпня 1999 р.)

4. Пенітенціарна система

За словами директора Держдепартаменту із питань виконання судових покарань І.Штанька, листуватися кожен засуджений може без обмежень.

Короткострокові побачення, до чотирьох годин, - щомісяця; довгострокові - три доби в окремій кімнаті з дружиною, дітьми, батьками - раз на квартал.

Навіть норми харчування раніше залежали від виду режиму. З 1992 року вони усі однакові для здорового контингенту, інша норма - для тих, хто зайнятий на тяжких і шкідливих роботах, третя - для дітей, четверта - для хворих тощо. Усього затверджено 11 норм харчування.

За статистикою, протягом минулого року за кримінальними справами пройшли 232 тисячі чоловік. З них 86,4 тисячі (37,2 відсотка) - це засуджені до позбавлення волі. З числа людей, які позбавлені волі, 59,1 відсоток засуджені на термін до трьох років.

У нас за дрібні злочини до одного року сьогодні сидить 2,7 тисячі чоловік, до двох - 14,5 тисячі, до трьох - 24 тисячі. Цим категоріям не місце у вязниці. Вони не є для суспільства особливо небезпечними.

Зараз в місцях увязнення, за словами І.Штанька, перебуває 399 засуджених до смертної кари.

У кожній установі є медичні частини. На 1,5 тисячі чоловік повинен бути начальник медслужби установи - як правило, терапевт. Плюс ще один терапевт, рентгенолог, стоматолог, психіатр-нарколог. Тобто 5 лікарів. Крім того, в кожній установі з розрахунку на 500 чоловік, є один фельдшер і чотири медсестри. Наприклад, Київський слідчий ізолятор:

на 3 тисячі чоловік 18 лікарів і 19 фельдшерів та медсестер. Необхідний мінімум ліків для надання невідкладної допомоги забезпечується.

Станом на 1 квітня у місцях позбавлення волі знаходиться 222 тисячі чоловік. Хворих на туберкульоз серед них 11,7 тисячі осіб. Протягом минулого року прийшло у місця позбавлення волі 3 тисячі чоловік з відкритою формою туберкульозу.

За словами І.Штанька, тих, у кого відкрита форма туберкульозу, утримують в окремих приміщеннях слідчих ізоляторів. Після суду їх відправляють в спеціалізовані лікарні, яких в Україні 9. Тільки минулого року відкрили дві - у Дніпропетровській області на 1600 чоловік і Запорізькій - на 600. Період лікування залежить від задавненості хвороби - від 4 місяців до одного року.

- Щоб відшкодувала шкоду здоровю в слідчих ізоляторах та місцях позбавлення волі наша установа? - розмірковує Штанько. - Щоб висунути конкретну претензію, слід конкретно назвати субєкт відповідальності - хто заразив чоловіка. Нині рівень медицини такий, що не можна довести, чи тут людина захворіла, чи у потязі, чи ще "на свободі".

Людина, що втратила здоровя в місцях позбавлення волі, теоретично може отримати відшкодування, лише коли на виробництві отримано виробничу травму. Або професійне захворювання, наприклад, через надмірний шум увязнений став глухим. Якщо виробнича травма, то в цьому випадку засудженого звільняють з роботи, безплатно лікують у медчастині, а після звільнення він може звернутися до медичної комісії і йому можуть встановити групу інвалідності. У такої людини буде загальне захворювання, а не виробнича травма. Бо перебування у місцях позбавлення волі ні в робочий стаж не зараховується, ні у вислугу років, і пенсію не нараховують за цей період. Такий на сьогодні закон, і він діє.

("Україна молода", № 95, 26 травня 1999 р.)

Количество лиц, взятых под стражу, составляет в Украине 480 на 100000 населения.

Более трети привлеченных к уголовной ответственности лишаются свободы.

В следственных изоляторах находится 48 тысяч человек и лишь 35 - 36% приговариваются судами к лишению свободы.

Стоимость содержания одного заключенного - 120 гривен в месяц (приблизительно 30$ США).

Среднесуточная норма питания составила 8 копеек на человека (приблизительно 0,02$ Сша).

Только за январь 1999 года в тюрьмах Украины с диагнозом "дистрофия" умерло 208 человек.

Приблизительно 50% привлеченных к уголовной ответственности осуждаются к исправительным работам, условному осуждению с испытательным сроком, отсрочке исполнения приговора.

За первое полугодие прошлого года 62 тысячи человек были приговорены к одному году лишения свободы. 60000 человек - к двум годам. Большая часть из них приговорена к условному заключению или получила отсрочку исполнения приговора.

В прошлом году отбывало заключение:

до 1 года - 4,3 тисячи (2,6%);

от 1 до 2 лет - 13,7 тысячи, или 8,4%;

от 2 до 3 лет - 26,6 тысячи, или 16,3%;

в общем до 3 лет - 44,6 тысячи, или 27,3%.

За последние годы открыто 35 новых учреждений:

31 учреждение отбытия наказания, четыре СИЗО.

В 1998 году было совершено 550 тысяч преступлений, из них 70 тысяч рецидивов.

В 1998 году из тюрем освободилось 80 тысяч человек.

Согласно грубой статистике, нынешние темпы роста "населения" тюрем приведут к тому, что уже через поколение каждый второй гражданин будет иметь статус "ранее судимого".

Сегодня очевидно, что поиск и научное обоснование принципиально новых подходов к реформированию судебной и пенитенциарной систем, которые отвечали бы международным нормам о правах человека, сталкиваются с сопротивлением общества, многих теоретиков уголовного права, практических работников правоохранительных и правозащитных органов - следователей, прокуроров, судей. Опросы общественного мнения свидетельствуют: более 60% опрошенных юристов и 79% граждан без юридического образования - за то, чтобы шире использовать более жесткие наказания и тюремное заключение. При этом 94% опрошенных считают, что суды не назначают достаточно суровых наказаний.

Сегодня во всех видах исправительных заведений и следственных изоляторах Украины находится более 210 тысяч лиц.

Удельный вес осужденных на 100000 населения вчетверо превышает наивысшие показатели в странах развитой демократии и в два-три раза - в странах Восточной Европы.

В колониях находятся большей частью молодые, трудоспособные люди. Из них 47,3% в возрасте до 30 лет, в том числе 52 тысячи - до 25 лет. Более 35% освободившихся требуют специального психологического и психотерапевтического вмешательства для восстановления адаптационных механизмов, которые ослаблены или разрушены.

Из общего количества лиц, ежегодно осуждаемых в Украине, более половины ранее уже отбывали наказание, связанное с лишением свободы.

Сегодня в учреждениях исполнения наказаний находится более 8 тысяч больных туберкулезом.

Из 76 тысяч освободившихся в 1997 году лишь 69% было прописано и лишь 36% трудоустроено.

В Украине вследствие отсутствия сформулированной государственной профилактической политики взят ошибочный курс на строительство новых и расширение старых следственных изоляторов. Сегодня в них содержится более 50 тысяч человек - больше, чем уже осужденных в равноценных по населению европейских странах. Средний срок пребывания в СИЗО составляет около шести месяцев, однако зачастую судебного разбирательства ждут годами. А условия содержания лиц, чья вина еще не доказана и не рассмотрена судом, в следственных изоляторах хуже, чем в учреждениях исполнения наказаний.

("Зеркало недели", № 20, 22 травня 1998 р.)

По словам Юрия Кармазина, председателя парламентского комитета по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности и борьбы с организованной преступностью и коррупцией, сегодня в местах лишения свободы пребывает около 230 тысяч человек. Медицинское обслуживание профинансировано на 27,7% - 3,6 копейки в сутки на человека. Питание - 17 копеек на одного человека. Сплошь и рядом нарушаются установленные нормы питания, медицинского, коммунально-бытового обеспечения. В итоге за четыре месяца количество смертных случаев, по сравнению с минувшим годом, увеличилось почти в полтора раза. Стремительно возрастает заболеваемость туберкулезом. А если учесть, что сегодня из-за отсутствия тест-систем перестали проверять заключенных на СПИД, то картина и вовсе выглядит катастрофической.

Три года в Одесском СИЗО находится некий Аболишин (арестован 27 апреля 1996-го, квартирная кража). Болеет туберкулезом легких. Центральный суд Одессы пять раз возвращал уголовное дело на дополнительное расследование. В связи с протестом прокурора дело 5 раз слушалось в областном суде... Количество больных, проходящих только стационарное лечение - 12 тысяч. Лазареты переполнены, больные не получают надлежащей медицинской помощи, превращаются в носителей инфекции.

В Одесском СИЗО однажды вспыхнула забастовка - сотрудники не хотели выходить на работу в связи с тем, что им не платили зарплату.

("Киевские ведомости", 3 липня 1999 р.)

Курсанта Севастопольського військово-морського інституту Владислава Синятина 14 жовтня 1996 року було засуджено до 7 років позбавлення волі у колонії посиленого режиму за ст.117 ч.3, ст.118 ч.2 (згвалтування).

Звинувачення не доведене ні слідством, ні судом.

Протестом на судові рішення від 19 лютого 1998 року попередній вирок було скасовано.

Туберкульоз, впевнений, молодий чоловік підхопив, коли його возили після взяття під варту із СІЗО Сімферополя до Севастополя для проведення слідчих дій. Після вироку потрапив на зону в Луганську область. У березні 1998-го військова колегія Верховного Суду України вирок стосовно справи скасувала, а кримінальну справу направила на додаткове розслідування. З 28 квітня Синятин знаходився під наглядом медсанчастини СІЗО № 1 ГУ МВС України в Криму. Тільки втручання незалежних висококваліфікованих цивільних лікарів допомогло вирвати Владислава з-під варти і врятувати йому життя. Він уже інвалід 2 групи без частини легені, який отримав у 25 років пенсію 36 гривень 82 копійки. Синятин та представник його інтересів подали позов щодо відшкодування завданої здоровю шкоди. Але, як сказав директор Державного департаменту України з питань виконання покарань Іван Штанько, не можна довести, що людина заразилася туберкульозом у місцях позбавлення волі. Взагалі, державі не вигідно, щоб хоч комусь одному задовольнити подібний позов. Бо, наприклад, лише хворих на туберкульоз у місцях позбавлення волі нині 11,7 тисячі.

Преспокійно живуть ті, хто чинив беззаконня. І, певно, багато хто наполягатиме на провині уже скаліченого Влада Синятина. Цьому підтвердження - відповідь військового прокурора Севастопольського гарнізону Михайла Ткаченка народному депутатові Євгену Лупакову.

("Україна молода", № 91, 20 травня 1999 р.)

На Государственный департамент по вопросам выполнения наказаний распоряжением правительства возложены функции уполномоченного органа Кабинета Министров Украины по обеспечению взаимодействия с Европейским комитетом по вопросам предотвращения пыток либо нечеловеческого, унижающего достоинство обхождения или наказания.

Связь государственного департамента по вопросам выполнения наказаний с комитетом реализуется через Министерство иностранных дел. Этим распоряжением утвержден состав рабочей группы по вопросам обеспечения реализации положений Европейской конвенции о предотвращении пыток. Рабочую группу возглавил первый заместитель директора Государственного департамента по вопросам выполнения наказаний Александр Пташинский.

("Киевсие ведомости", 26 листопада 1999 р.) 5. Смертна кара

У підготовленому до другого читання проекті Кримінального кодексу України, який нещодавно отримали депутати, зявилася непередбачена стаття 64, що регламентує... застосування в Україні смертної кари... Але найбільше здивування викликає наступний пасаж цієї статті: "Засуджений до смертної кари не може бути без його особистої згоди використаний у наукових, медичних та інших екпериментах"...

("День", № 128, 16 липня 1999 р.)

Социологическая служба "Социс ГЕЛЛАП" недавно провела опрос на тему: нужна ли в Украине смертная казнь? Как оказалось, наша держава не готова к отмене исключительной меры наказания. 43% опрошенных заявили о своем несогласии с отменой смертной казни, 37% считают, что ее нужно сохранить лишь в особых случаях, и только 15% высказалось за ее отмену.

Сторонники отмены смертных приговоров аргументировали свою позицию недостаточной прозрачностью судебной власти в стране, которая приводит к непоправимым ошибкам. Альтернатива, по мнению последних, - пожизненное заключение, изоляция преступников от общества.

("Правда Украины", № 71, 27 липня 1999 р.)

Соціологічна служба "Дня"

На запитання "Чи згодні ви, що в нашому суспільстві заміна смертної кари на довічне увязнення є гуманною?", одержано відповіді:

- повністю або частково не згодні - 51%

- повністю або частково згодні - 28%

- настільки згодні, настільки й ні - 13%

- вагалися з відповіддю - 8%

("День", № 170, 16 вересня 1999 р.)

6. Правоохоронні органи, злочинні дії правоохоронців

За словами заступника міністра внутрішніх справ Миколи Ануфрієва, МВС щотижня отримує близько 30 повідомлень про надзвичайні події та 40 - про порушення законності серед особового складу.

Торік відносно 547 працівників органів внутрішніх справ порушено 533 кримінальні справи. Торік на лаві підсудних опинилося 19 керівників районної ланки - від заступника начальника відділення і вище.

Ще досить часто працівники міліції скоюють правопорушення при розкритті злочинів, проводженні дізнання та слідства, застосуванні адміністративного законодавства. За подібні правопорушення торік постав перед законом 1921 працівник (1997 р. - 2045). Найбільше порушників законності серед дільничних інспекторів міліції. Є 14 фактів неправомірного застосування зброї.

В результаті 6 громадян загинуло і 7 отримали поранення. За 10 фактами порушено кримінальні справи, за наслідками розслідування яких двох працівників міліції вже засуджено.

("Молодь України", № 55, 25 травня 1999 р.)

Прямим попаданням в потилицю майор міліції позбавив життя 18-річного юнака, який не зупинився на його вимогу. Випадок скоївся в маленькому містечку на Львівщині. Суд визнав дії майора-вбивці правомірними...

21 червня 1997 р. у Львові правоохоронці затримали 28-річного Сергія Горелікова. Смерть настала від асфіксії (задушення), на тілі жертви виявлено і зафіксовано сліди численних побоїв. А відбувалось все буденно. До Сергія підійшли двоє беркутівців - Завідковський і Русин (обидва нині знаходяться у розшуку), без жодних пояснень заломили руки, штовхнули на підлогу і на очах десятків людей почали бити ногами. Потім, закувавши у наручники, потягли до гардеробу, де продовжили екзекуцію. Відтак "правоохоронці" потягли Горелікова на вулицю, де вже стояв міліцейський уазик з підкріпленням. Тут затриманого знову били... Один із прибулих міліціонерів на прізвище Псюк (нині він один знаходиться на лаві підсудних у Галицькому райсуді, йому інкримінують перевищення посадових повноважень, що призвело до тяжких наслідків) сильно вдарив Горелікова у сонячне сплетіння...

Коли прибули на місце і виволокли затриманого з машини, той безсило повалився на землю - лікарі викликаної "швидкої" констатували смерть...

18 травня 1998 року забрали у Сихівське відділення міліції Галицького району Львова 49-річного Валентина Хілю, якого помилково запідозрювали у крадіжці телевізора з квартири сусідки. А коли через декілька годин туди прийшла знайома, з якою мешкав Валентин, то побачила його ледь живого.

Він розповів: били його шестеро, били люто, ногами, руками, чим попало. Одягали наручники, на груди кидали важку гирю. Другого дня Валентинові стало гірше, а помер він у лікарні 23 травня...

На жаль, у вітчизняних правових актах відсутнє поняття такого злочину, як тортури, і жорстоке, принижуюче гідність поводження. Не визначено, отже, і відповідальності та покарання за них. Немає цих дефініцій і в проекті нового Кримінального кодексу. І якщо десь когось ненароком покалічили, прибили або задушили в міліції, то це всього лиш "перевищення посадових повноважень".

("Політика", № 3, 24 березня 1999 р.)

Як тільки львівський адвокат Руслан Бєльський вийшов із слідчого ізолятора від свого клієнта, його запросили "проїхатися туди, куди треба" працівники Управління боротьби з організованою злочинністю.

Справа в тому, що адвокат якраз спілкувався зі своїм клієнтом - "авторитетом" у злочинних колах.

Працівники "шістки" отримали оперативну інформацію про те, що саме Бєльський міг узяти від підозрюваного записку, яку той хотів передати на волю. Незважаючи на всі вимоги адвоката показати йому санкцію прокурора на обшук його особи, правоохоронці силоміць відібрали у нього дипломат, роздягнули його, а відтак, обшукали, зазираючи навіть у шкарпетки. Однак зміст записаного аж ніяк не можна було віднести до записки від "авторитета", яку шукали працівники міліції. Адвоката відпустили, вручивши йому відповідну постанову, і сказали, що готові нести відповідальність.

("Україна молода", № 98, 29 травня 1999 р.)

В Черкассах прокуратура расследует обстоятельства смерти подозреваемого Сергея Остапенко. После полутора месяцев содержания в Черкасском СИЗО он был доставлен в хирургическое отделение 3-й горбольницы и скончался с диагнозом "гангрена правой руки, сепсис, полная атрофия мышц, 50% обезвоживания".

Родители погибшего обвинили милицию в применении пыток, которых не перенес их 33-летний сын. Родители утверждают, что в СИЗО сын погибал в одиночке от голода и жажды, потому что не мог взять руками пищу, поднять кружку с водой, а "охранники спокойно наблюдали".

В свидетельстве о смерти почему-то записали, что в больницу Сергей был доставлен не из СИЗО, а из дома, в диагнозе - совсем не то, о чем говорили родителям врачи.

Сергей отрицал предъявленное ему обвинение в перепродаже краденой радиоаппаратуры.

По факту смерти Сергея Остапенко УМВД проводит служебное расследование, а прокуратурой заведено уголовное дело.

("Киевские ведомости", 24 червня 1999 р.)

Два роки тому в липні у Львові працівники правоохоронних органів до смерті побили 28-річного Сергія Горелікова. Кримінальну справу з часом порушили, однак двоє працівників спецпідрозділу "Беркут", які затіяли інцидент і жорстоко били потерпілого, нині перебувають у розшуку. На лаві підсудних опинився тільки міліціонер патрульно-постової служби міського УВС Сергій Псюк. Саме він, приїхавши за викликом "беркутівців" до дискоклубу "Романтик", уже у міліцейському УАЗику, за свідченням свідків, бив Горелікова у сонячне сплетіння. А до нього над хлопцем познущалися "беркутівці" Ігор Завідковський і Михайло Русин, які прийняли його за одного з тих, хто, нібито, побив їхніх колег.

Сергія Псюка Галицький райсуд Львова позбавив волі на пять років у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.

("Україна молода", № 129, 15 липня 1999 р.)

Після процедури витверезіння у спеціальному закладі Хмельницького один молодий чоловік одержав пошкодження січового міхура. Там-таки, у медвитверезнику.

Факт побиття громадянина уже доведено в процесі слідства. "8 липня до Хмельницького міського суду відправлено кримінальну справу. На підслідного чекає судовий вирок", - упевнений перший заступник прокурора обласного центру Василь Янковський. Напередодні туди ж, до суду, відправлено для слухання ще одну справу. Потерпілий розповість Феміді, відколи та чому став недочувати на одне вухо. Бо також мав нещастя потрапити до медвитверезника у Хмельницькому. Перший заступник прокурора міста каже, що медвитверезник має план "забезпечення повної зайнятості ліжко-місць". "Хоч убийся, а дай 21 пяного за добу. То й беруть кожного, хто тільки не справляє позитивні враження", - розповідає В.Янковський. Уже після того, як у Хмельницькому медвитверезнику стався скандал із пошкодженням січового міхура та барабанної перетинки, один із чільних керівників цього ж таки закладу, медвитверезника, одержав підвищення по службі - вже трудиться в УМВС у Хмельницькій області.

("День", № 129, 17 липня 1999 р.)

Подростков, обвиняемых в ограблении сотрудницы Киевской горпрокуратуры, физически и психологически ломали на предварительном следствии. Продолжают ломать и сейчас, но уголовное дело может развалиться после вмешательства Генерального прокурора Украины.

Из многочисленных жалоб матерей арестованных и их адвокатов во все высокие инстанции вырисовывается картина напряженной работы следователей с подозреваемыми подростками. Начальство, судя по ответам, нарушений не усматривает.

Из показаний матерей и адвокатов явствует, что 7 декабря 1998 г. два работника милиции 17-го ГОМа Шевченковского района Киева в принудительном порядке доставили подозреваемого Алексея Чижика в 17-й ГОМ. Применяли физическое насилие и угрозы. Матери несовершеннолетнего не позволили без адвоката присутствовать на допросах сына. 4 марта с.г. Алексея Чижика снова без его матери и адвоката забрали со двора возле дома и допрашивали. Оперуполномоченный Кравченко А.В. высказал ряд угроз в его адрес и желание посадить его... В нарушение статей 177, 181 УПК Украины еще до признания А.Чижика, без санкции прокурора, 13 марта в квартире был произведен обыск... Из следственного изолятора подростки А.Чижик и Андрей Стегний были освобождены только после вмешательства Генпрокурора Украины М.Потебенько...

Практически все "доказательства" в виде показаний обвиняемых были добыты в отсутствии законных представителей несовершеннолетних и их адвокатов. В дальнейшем в присутствии своих представителей и адвокатов они от этих показаний отказались. Обвиняемый Александр Коломийченко, 1985 г.р., запуганный следствием, после отказа от своих показаний на очной ставке с А.Стегнием был задержан на трое суток в 17-м ГОМе. После этого снова признал свое участие в преступлении, оговорив "соучастников" 15-летнего А. Чижика и 17-летнего А.Стегния. В присутствии своего представителя и адвоката А.Коломийченко указывал, что его бил дознаватель Тернавский, требуя оговорить себя и других. Давление на взрослых свидетелей и угрозы лишить свободы несовершеннолетних оказывал следователь Басов В.В...

("Киевские ведомости", 2,4 серпня 1999 р.)

Кабинет Министров принял постановление, согласно которому расходы на возмещение убытков, нанесенных гражданам в результате незаконных действий правоохранительных и судебных органов, лягут на плечи правоохранительных органов, СБУ, Генпрокуратуры.

Оно вступит в силу со следующего года, но уже в этом году Минфин выделит 637,5 тыс. гривен в качестве компенсации убытков,нанесенных гражданам судебными решениями. В следующем году соответствующая строка должна быть вписана в бюджет, и органы СБУ, МВД, прокуратуры и судов возместят причиненные убытки из средств, выделенных на их содержание. Но только лишь по соответствующему судебному решению.

("Киевские ведомости", 14 серпня 1999 р.)

Не встигли вщухнути на Херсонщині пристрасті навколо трагедії, що сталася в селі Станіслав Білозерського району, де від руки міліціонера безвинно загинув юнак, як виявилася ще одна новина. У селі Чупаківка Голопристанського району дільничний застрелив із табельної зброї 26-річного чоловіка.

Зясувалося, що лейтенанта міліції Леоніда П. викликали до цього села вгамувати хулігана, який буцімто бешкетував вдома. Але "хуліган" зустрів дільничного та дружинників мирно... Одні кажуть, що міліціонер цілком свідомо і без необхідності натиснув на курок. За словами ж правоохоронця, зброя вистрелила сама по собі. Міліціонера заарештовано, ведеться слідство.

("Україна молода", № 170, 14 вересня 1999 р.)

Останнього дня вересня наглядачі слідчого ізолятора в Хмельницькому знайшли без будь-яких ознак життя утримуваного під слідством 48-річного Б. Нещасний зробив зашморг із простирадла й "успішно" виконав лихий задум. Перший заступник прокурора обласного центру Михайло Василевський розповів, що Б. звинувачувався в злочині за статтею 144, ч.3 (здирництво).

Самогубець не залишив письмових пояснень щодо мотивів свого "останнього рішення". Однак версія про самогубство не єдина. Хоча покійного й "виявлено без ознак насильницької смерті", зясовується, чи йому, бува, хтось не допоміг померти.

("День", № 182, 2 жовтня 1999 р.)

В Одесі вибухнув скандал, спричинений брутальними діями силовиків проти адвоката Григорія Гузя та інших громадян, що зазнали фізичних чи моральних знущань у правоохоронних структурах Жовтневого та Суворовського районів облцентру. Наприклад, інвалід війни 2 групи Г.Гузь, якого незаконно затримали співробітники УБОЗ УМВС в області і протягом трьох діб утримували під вартою, подав позовну заяву в Жовтневий райсуд міста.

"Від мене як адвоката офіцери міліції Борис Індиченко, Олег Ладиженський, Володимир Сафонов та інші в грубій формі вимагали на допитах, - уточнив Г. Гузь, - виказати відомості, що є професійною таємницею, схиляли до співробітництва з органами внутрішніх справ. Причому затримали мене й утримували під вартою без санкції Генерального прокурора України, його заступників і прокурора області, що є грубим порушенням Закону України "Про адвокатуру", а також ігноруванням наказу міністра внутрішніх справ щодо ненаправлення до ізоляторів внутрішнього утримання осіб, які страждають від тяжкої хронічної хвороби".

("День", № 182, 2 жовтня 1999 р., подробиці див. "День", № 192, 16 жовтня 1999 р.)

Напередодні приїзду до Харкова Л.Д.Кучми міліцейський патруль Ленінського райвідділу внутрішніх справ міста затримав агітаторів передвиборного штабу Євгена Марчука Єлизавету Ломако і Світлану Бізюкову. Вони розклеювали матеріали за свого кандидата на стовпах по вулиці Полтавський шлях.

Того ж вечора на іншій стороні вулиці, у Жовтневому районі міста, патруль Національної гвардії затримав ще одного агітатора - Олега Цапка.

Агітаторів доставили до райвідділу міліції, де вони провели по три години. Усім їм предявили звинувачення по статті 152 Кодексу про адміністративні правопорушення України: порушення санітарних норм у місті.

Усно жінкам розяснили, що на міських стовпах можна розвішувати тільки матеріали, що агітують за Леоніда Даниловича. Єлизавету Ломако і Світлану Бізюкову змусили дати письмові зобовязання більше не агітувати за Євгена Марчука.

("День", № 192, 16 жовтня 1999 р.)

Два года назад, в мае, жителя села Ставки Винницкой области Григория Грицика оперуполномоченный местного угро Олег Поступайло и участковый инспектор Александр Бурлаченко заподозрили в краже металлической цистерны из колхоза. Правоохранители явились к Григорию на работу и потребовали признания. Прямо с рабочего места отвезли "подозреваемого" в контору КСП, где душевно отметелили кулаками, после чего погрузили в служебную машину и повезли к речке Южный Буг.

"Они били меня резиновой дубинкой, - пишет в редакцию Г.Грицик, - заломили руки за спину, надели наручники и топили в вонючей канаве. Пытки продолжались несколько часов. Я умолял своих палачей прекратить, говорил, что невиновен, что я порядочный человек, отец троих детей, но их ничто не могло разжалобить... Из рук милиционеров вырвался еле живым - с поломанными ребрами, травмированной грудной клеткой..."

На суде подростки, ставшие очевидцами жуткой сцены, дали правдивые показания. Год назад Чечельницкий районный суд приговорил Поступайло и Бурлаченко к трем годам лишения свободы по статье 166 ч.2, но с оговоркой: "Перевоспитание и исправление обоих подсудимых возможно без изоляции от общества с применением наказания в виде лишения свободы условно".

Судебная коллегия по уголовным делам Винницкого областного суда оставила кассационную жалобу потерпевшего без удовлетворения.

("Независимость", № 300 - 301, 12 октября 1999 г.)

Співробітники дніпродзержинської газети "Событие" виступили із заявою про те, що їхній колега - 26-річний Євген Марчик - був побитий гумовим кийком у приміщенні податкової міліції.

Наступного дня співробітник газети звернувся по медичну допомогу до міської лікарні, де поки що, за його словами, лікарями було зафіксовано синяки, йому було надано необхідну допомогу, оскільки Є.Марчик має серцеве захворювання. Працівники видання звернулися з приводу інциденту до місцевої прокуратури, а також до начальника міжрайонного головного відділу податкової міліції ДПА м. Дніпродзержинська Валерія Черняка. Проте в податковій міліції факт побиття заперечують. Утім нібито пообіцяли провести службове розслідування.

("День", № 215, 20 листопада 1999 р.)

Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішні справ і Служба Безпеки виступили із заявою, в якій йдеться про те, що ці силові структури не допустять політизації своєї діяльності. До такого кроку їх спонукало посилення тиску на правоохоронні органи, яке спостерігається останнім часом: "Зараз, з розгорненням виборчої президентської кампанії, така практика дедалі більше набуває масового, цілеспрямованого і скоординованого характеру.

Частішають і стають системою виклики працівників Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби Безпеки, інших органів у слідчі комісії Верховної Ради, діяльність яких не регламентується законом відповідно до вимог Конституції України"...

Президент Леонід Кучма підписав указ "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ і громадських формувань з охорони громадського порядку". Згідно з указом, уряд зобовязаний провести, починаючи з липня поточного року, поетапне підвищення посадових окладів працівників органів внутрішніх справ.

("Україна молода", № 111, 18 червня 1999 р.)

7. Етнічні проблеми, міжетнічні взаємини.

Проблема повернення кримських татар у Крим та їхньої інтеграції в українське суспільство багатоаспектна і багатогранна, бо йдеться про повернення народу як цілісності. Так поставлене питання - повернення народу як певної цілісності - включає в себе політико-правові, економічні та гуманітарні аспекти. Їх вирішення та впровадження ускладнюється загальною економічною кризою в Україні, певною політичною нестабільністю, що існує в Криму, перетинанням різновекторних політичних інтересів на півострові та в Україні.

Сьогоднішні медитації деяких політиків стосовно того, що в Криму може визріти "друге Косово", не ведуть до добра.

На сьогодні в Криму з 263,7 тисяч кримських татар понад 128,6 тисячі (близько 36 тис. сімей) не мають власного постійного житла і змушені мешкати в недобудованих будинках без елементарних зручностей, жити в приватних квартирах (22.8 тис. чоловік) або гуртожитках (13,6 тис. чоловік). Близько 17 тисяч сімей очікують отримання житла. На сьогодні 40 тисяч кримських татар не працевлаштовані. У 206 місцях компактного проживання кримських татар відсутні школи і бібліотеки. У Криму відкрито за 10 років 7 шкіл з кримськотатарською мовою навчання, в яких навчається 2374 учні. Усього шкіл має бути 20 до 2010 року.

В 1936 році в Криму було 386 середніх, 475 неповних середніх і початкових кримськотатарських шкіл.

Крім загальних соціально-економічних проблем, існує комплекс політико-правових питань. Так, із середини 90-х років кримські татари почали вимагати визначення себе не як національної меншини, а як корінного народу Криму з відповідними правами і можливостями. Ці питання не є новими для України. У Конституції України у ст.11, 92 та 119 було зафіксовано термін "корінні народи", але остаточного визначення терміну та можливості його застосування до тієї чи іншої національної спільноти так і не було викладено.

Особливо гострою залишається проблема політичного представництва кримських татар в органах влади.

("Україна молода", № 91, 20 травня 1999 р.)

Мы хотим поделиться несколькими соображениями, которые выдвигали лидеры крымских татар.

Они сводятся к следующему: признать татарский народ коренным народом Крыма, обеспечить ему представительство в местных органах законодательной и исполнительной власти, узаконить меджлис в качестве высшего полномочного органа крымско-татарского народа, превратить Крым в национальную крымско-татарскую атономию и придать татарскому языку, наряду с украинским и русским, статус официального.

Не нужно принадлежать к "истинным арийцам", чтобы сообразить - особый статус для какой-либо национальности фактически означает установление национального неравенства, статус "коренных" предполагает наличие неких привилегий по сравнению с "некоренными" - в противном случае введение классификации просто не имеет смысла. Ну а после этого можно делать хоть тысячу оговорок несчет равенства всех граждан "независимо от"... Любая же привилегия для одних автоматически означает ущемление других. Но ведь налоги граждане платят одинаковые - независимо от национальности, а значит, они должны обладать и равными правами, в том числе - в вопросах комфорта своей культурной среды.

Наличие национальных квот в органах представительной власти само по себе отнюдь не гарантирует реального учета специфики нужд представленного таким образом этноса. В чем же смысл борьбы? В состоянии постоянно действующей трибуны для личностей, имеющих претензии на озвучивание своего безмолвствующего народа и в перенесении споров об очередности асфальтирования дорог в плоскость межэтнических отношений.

Но совсем уж маразматической выглядит идея выдвижения людей на те или иные должности не по признаку профессионального соответствия, а по признаку национальной принадлежности.

Еще одним "маленьким нюансом" национального квотирования является вопрос прав человека. И прежде всего... того, для которого квоты вводятся. Ведь фактически ограничивается право их выбора: хочешь - не хочешь - выбирай из "своих". Существование национальной квоты создает эмоционально-психологическую "привязку" ко всему, на чем налеплена марка "национальное" - к национальному списку, национальным организациям, национальным лидерам. В такой ситуации люди, национально не озабоченные, неизбежно становятся изгоями в своей естественной культурно-языковой среде. Причем эта, внешне парадоксальная ситуация, когда льготы превращаются в свою противоположность, на самом деле имеет глубокую внутреннюю логику - выделение в отдельную правовую категорию неких "прав нации" всегда происходит за счет попрания прав конкретного человека.

Теперь - о признании меджлиса органом, представляющим интересы всего крымско-татарского этноса. Дезорганизующий характер подобного параллелизма органов власти очевиден. Более того, выход меджлиса за рамки статуса обычной общественной организации создает прецедент, имеющий далеко идущие последствия: собственный суд (шариатский?), легитимизацию собственных сил самообороны, и т. д. и т. п., по уже знакомому сценарию Чечни и Косово.

Что касается превращения Крыма в Татарскую автономию, абсурдность этого заключается не только (и не столько!) в том, что сегодня татары составляют далеко не большинство крымского населения. Любая автономия по национальному признаку порочна в принципе, поскольку неизбежное установление в ее рамках определенных преимуществ для "титульной" нации (а иначе в чем смысл?) немедленно приводит к дискриминации прочих.

С прискорбием следует заметить, что вся логика нынешних татарских национальных лидеров находится в соответствии с духом, а в чем-то и с буквой Конституции Украины. Внимательно вчитайтесь в преамбулу Конституции, ст.10, 11... и вы поймете, что Основной Закон нашего государства пронизан духом национальной державности и культурно-этнической сегрегации.

Именно ст.11 Конституции идентифицирует граждан Украины по национальному признаку, фиксирует различные обязательства государства по отношению к разным этническим группам и вводит понятие "коренные народы". Так эксплуатация национально-культурного фактора заложила политическую мину под мир и стабильность. По меньшей мере, в Крыму.

Следует заметить, что недовольство татар во многом справедливо. Нельзя не согласиться с их требованием, чтобы татарский язык в Крыму имел статус официального. Нельзя не понять и озабоченности татарского народа отсутствием своих представителей в Верховном Совете Крыма. Нужно только отдавать себе отчет в том, что это в значительной степени следствие той политики самоизоляции, которую проводят их политические лидеры.

И можно сказать наперед - так будет и впредь, пока крымские татары будут участвовать в общественно-политической жизни как представители этнической нации, настаивающей на некоем праве "первородства", а не как представители единой политической нации Украины.

("Городская газета", № 24, 17 червня 1999 р.)

12 июля в Киеве начнется судебное заседание по иску авторов книги "Юдофобия против Украины" к газете "Вечерний Киев".

Как заявили в ассоциации "За межнациональный мир и согласие в Украине", после выхода книги в свет в 1998 году во Львове газета "начала травлю" ее авторов - профессоров Рудольфа Мирского и Якова Хониксмана, а также зам. председателя ассоциации Александра Наймана. "Вечерний Киев" в публикациях в октябре и декабре минувшего года обвинил авторов книги в антиукраинской и антигосударственной деятельности, позволив себе оскорбления в их адрес, приписывая им психические отклонения и призывая к расправе над ними.

("Независимость", № 193 - 194, 7 липня 1999 р.)

В Шевченковском райсуде столицы сорвалась вторая попытка начать слушание по иску авторов книги "Юдофобия против Украины" Рудольфа Мирского, Якова Хониксмана и Александра Наймана к газете "Вечерний Киев". Причина - очередная неявка главного редактора "Вечерки" Виталия Карпенко. Заседание перенесено на 23 сентября.

Иск о защите чести, достоинства и деловой репутации был предъявлен к газете после прошлогодней публикации Григория Мусиенко "Нові забобони і прадавні вигадки "Синів Союзу" и совместного материала Надежды Головко и Ивана Скоробогатько "Чого вам не йметься, "Сини Союзу"? В этих материалах авторам "Юдофобии" досталось крепко: "Вы и вам подобные выковыриваете из-под ногтей вызревшую в ваших переполненных манией богоизбранности душах заплесневелую идейную "продукцию", сознательно направляя ее на разрушение межнационального согласия в нашем обществе..." Мирский, Найман и Хониксман оценили свои уязвленные честь и достоинство в 30 тыс. гривен каждый. Однако, "Вечерка" предъявила встречный иск. Газета намерена с помощью суда взыскать с А.Наймана 60 тыс. гривен, с остальных авторов "Юдофобии" по 30 тыс., а с издательства "Академический экспресс", опубликовавшего книгу, - 150 тыс. гривен. Поскольку, как сказано во встречном иске, "они пытаются создать негативное общественное мнение о соблюдении газетой законов..."

("Киевские ведомости", 18 серпня 1999 р.)

В Украине существует государственное попустительство антисемитизму, считает зампред ассоциации "За межнациональный мир и согласие" Александр Найман.

Стоит говорить о проявлениях в общественно-политической сфере, в прессе, науке, образовании. Если мы возьмем прессу, то это известные публикации газет "За вільну Україну", "Вечірній Київ", "Нескорена нація". Другие издания тоже публикуют ксенофобские материалы. И не только направленные против евреев, но и против поляков, русских... Что касается сферы образования, есть юдофобские фрагменты в отдельных учебниках высшей школы. Например, в учебниках "История средневекового Востока", "Етнодержавознавство". К сожалению, эти фрагменты не получают должной оценки.

Мы видели, говорит Найман, как антисемитизм использовался на выборах киевского мэра. Известны антисемитские выступления народного депутата Евгения Смирнова.

То есть в политике юдофобия существует. Разновидность ее проявления присутствует в государственных инстанциях, которые должны реагировать на разжигание межнациональной розни. Когда к ним обращаешься, будь то Комитет по информационной политике, или прокуратура, или Министерство юстиции, они стараются от таких обращений откреститься.

Например, к Президенту по поводу антисемитских проявлений было направлено обращение Верховной Рады. Ответа до сих пор нет.

В статье 37 Конституции предусмотрено, что организации, занимающиеся разжиганием межнациональной розни, существовать не должны. 66-я статья Уголовного кодекса за то же преступление предусматривает наказание. Ст.3 Закона "О средствах массовой информации" запрещает разжигание межнациональной вражды в прессе. Однако, суды эти нормативные акты еще не применяли.

На сегодняшний день, считает А. Найман, в Украине антисемитизм - оружие, использующееся для борьбы за власть.

("Киевские ведомости", 6 вересня 1999 р.)

В судебное разбирательство авторов брошюры "Юдофобия против Украины" с газетой "Вечерний Киев" вовлечена газета "Возрождение", сообщает Интерфакс-Украина.

На очередном заседании Шевченковского райсуда Киева по этому делу во вторник главный редактор "ВК" Виталий Карпенко предъявил дополнительный встречный иск на общую сумму 210 тыс. грн., в частности, газете "Возрождение" - на 150 тыс. грн. и Александру Найману - 60 тыс. грн. По мнению Карпенко, в статье "Возрождение и голос общины", напечатанной в газете "Возрождение" 1 июля, Найман, комментируя ход судебного разбирательства, обвиняет "Вечерний Киев" в "профессиональном антисемитизме" и разжигании межнационального конфликта, чем наносит вред деловой репутации газеты.

На судебном заседании во вторник Александр Найман ходатайствовал о приобщении к делу ряда документов, в частности, обращение 32 народных депутатов к Президенту Украины по поводу публикаций антисемитского содержания в ряде печатных изданий, в том числе в "Вечернем Киеве", а также ответ Кабинета Министров на это обращение. Представители "Вечернего Киева" выразили протест против приобщения этих документов.

Виталий Карпенко сообщил, что Найман пытается перенести на общегосударственный уровень дискуссию на тему, есть ли в Украине антисемитизм. В интервью журналистам он заявил, что в Украине "никакого антисемитизма нет". По его словам, есть "полемика о непростых взаимоотношениях" между украинцами и евреями, а авторы брошюры хотят превратить "обычную дискуссию в политическое дело".

("Киевски ведомости", 4 листопада 1999 р.)

В Украине, кроме 10 млн. этнических русских, по-русски говорят около 20 млн. этнических украинцев. Куда их отнести? Киевский центр политических исследований и конфликтологии и Международный институт социологии провели специальные исследования. 3479 респондентам из всех регионов Украины были заданы вопросы, которые позволяют определить их национальную и языковую идентификацию, а также отношение к языковым и культурным проблемам.

В результате обнаружилось, что из 72,6% украинцев таковыми себя считают только 58,8%, из 20,1% русских - только 10,8%. Остальные указали смешанную национальность: вариант двойной национальности выбрал каждый пятый "паспортный украинец" и почти каждый второй "паспортный русский".

Языковые предпочтения разделились следующим образом: украинский язык выбрало 41,6% опрошенных, русский - 43,4%. Остальным было все равно. За повышение статуса русского языка высказалось 82,2% опрошенных, в том числе немногим более половины - за статус второго государственного или официального. Только 11,3% считают, что его следует полностью устранить из официального общения.

По вопросу о преподавании русского языка в украинскоязычных школах пожелания разделились следующим образом: в том же объеме, что иностранный, - 17,4%, в том же объеме, что украинский - 48,8%.

Факт налицо: подавляющее большинство населения Украины идет вразрез с теми, кто пытается психологическую проблему русского языка перевести в политическую, и интуитивно не поддается на провокации тех, кто настойчиво делит единый народ на титульную нацию и национальные меньшинства.

Украинский народ явно созрел к новой языковой политике в государстве и ждет от властей благоразумных шагов в этом направлении... Действующий ныне в стране закон о языках, который принят 10 лет назад, даже по признанию специалистов из Западной Украины, крайне запутан и явно устарел.

("Факты", № 173, 18 вересня 1999 р.)

В сентябре уходящего года под патронатом Харьковского областного объединения "Просвіта" вышел в свет девятый номер "газеты для внешкольного чтения"(!) "Джерельце" с оскорбительными публикациями в адрес россиян, евреев и поляков.

Шеф-редактором в выходных данных издания значится А.Киндратенко.

Газета издается совершенно легально, имеет государственную регистрацию ХК № 527 от 12.12.1997 г., распространяется в школах, среди детей и подростков. Повторять опубликованное не хотелось бы, но без этого читатели не смогут себе представить, о чем идет речь, в каком тоне. "Около 300 лет юдеи... со слезами на глазах молятся, лелея идею отомстить украинскому народу", "Жидов, как собак", "Жид, поляк и собака - все вера одна и та же", "Жида убей - сорок грехов с души". В трех последних случаях "Джерельце" прибегает к цитированию одной из книг. Однако в общем агрессивно-националистическом контексте все это выглядит как оскорбление национальных чувств людей и даже как прямой призыв к насилию.

Ассоциация национально-культурных обществ Харьковской области приняла обращение к главе государства Л.Д.Кучме и председателю облгосадминистрации О.А. Демину, в котором выражено возмущение фактом свободного распространения среди жителей города и области газеты "Джерельце" (№ 9 за 1999 г.). "Мы надеемся на твердую и последовательную позицию облгосадминистрации в противодействии провокационным попыткам посеять рознь и межнациональную вражду среди жителей Харьковской области, сорвать нормальное течение избирательного процесса в нашем регионе.

Со своей стороны мы предпримем соответствующие правовые действия для защиты наших прав, чести и достоинства в судебном порядке", подчеркивается в обращении.

("Время", № 127, 11 лиспопада 1999 р.)

Похоже, пикеты стали излюбленным приемом отстаивания своих интересов у многих партий и общественных организаций Крыма. На днях, к примеру, к пикету у стен приемника-распределителя ГУ МВД Украины в Крыму прибегли женщины-азербайджанки. Они требовали выпустить земляков-мужчин, помещенных в приемник распределитель за нарушение паспортного режима. Председатель Крымской азербайджанской общины Р.Гумбатов однозначно усматривает в этом лишь политическую подоплеку, а потому направил соответствующее письмо президентам Украины и Азербайджана, в ООН, ОБСЕ, ВР Украины. Там, в частности, говорится о том, что в Крыму участились случаи задержания азербайджанцев, как приезжающих временно, так и постоянно проживающих, у них отбирают паспорта, доставляют в спецприемник, подвергая оскорблениям, унижениям...

Как объяснил журналистам начальник отделения админслужбы симферопольского горуправления ГУ МВД, пристальное внимание к этой категории жителей полуострова обусловлено лишь тем, что при проверке у них документов установлена липовая паспортизация. Сегодня выявлено, что 20 симферопольских азербайджанцев имеют белорусскую прописку. А потому (до выяснения всех обстоятельств) обладателей подозрительных паспортов временно определили в соответствующее учреждение. Если окажется, что азербайджанцы получили паспорта в Белогорске незаконно, то их выдворят за пределы Украины. А пока, по сообщению районного прокурора Олега Дмитриева, возбуждено уголовное дело по факту незаконной выдачи паспортов жителям закавказской республики.

("Правда Украины", № 103, 13 жовтня 1999 р.)

 8.Релігійне життя

Сотрудники милиции и СБУ Харьковской области задержали в лесу у села Пересечное Дергачевского района 17 человек в камуфляжной форме с символикой УНСО. У "вояков" изъяли 64 бутылки с горючей смесью и остро заточенные саперные лопатки.

- Задержанные объясняют, что проводили учения по препятствованию движению бронетанковой техники, освобождению задержанных и преодолению заслонов милиции, - рассказал прокурор области Владимир Кривобок. - Таким образом они готовились противодействовать крестному ходу, организованному московским патриархом Алексием, который проходит также через нашу территорию. Для этого бойцы собирались выехать в Мариуполь. Возбуждено уголовное дело.

Председатель провода УНА-УНСО Андрей Шкиль в интервью агенству УНИАН оценил действия правоохранителей как репрессивные. А решение организаторов похода провести богослужения на Чернечей горе в Каневе он назвал глумлением над украинскими святынями. И подтвердил решимость УНА не пропустить участников Крестного хода на территорию Украины.

("Киевские ведомости", 2 серпня 1999 р.)

9. Свобода слова та інформації

9.1. Україна обирає Президента

У засобів масової інформації зявився новий тимчасовий "опікун" - Центральна виборча комісія. Її постанови "Про порядок використання ЗМІ для проведення передвиборчої агітації" під час виборів президента створює ситуацію, коли майже всі газети, телекомпанії та радіостанції можуть потрапити в пастку.

Такого висновку дійшли учасники "круглого столу" "Преса і президентські вибори", в якому взяли участь голова Спілки журналістів України Ігор Лубченко, голова Держкомінформполітики Олег Бай, директор Інституту політики Микола Томенко та депутати Віталій Шевченко та Олександр Кулик. А пастка полягає в тому, що не порушувати встановлені ЦВК "Правила" на практиці фактично неможливо.

Постанова передбачає, що розміщувати матеріали про того чи іншого кандидата ЗМІ може лише в тому випадку, якщо потенційний Президент або його довірена особа напише відповідну заяву і заплатить за це певні гроші. Також ЗМІ наражатимуться на неприємності, якщо позитивна чи негативна публікація про кандидата буде розміщена на сторінках чи в ефірі без чіткого розяснення, хто за цим стоїть. ЦВК таким чином спробувала навести лад в тих антирекламних публікаціях, що прийнято вважати компроматом, так би мовити, впорядкувала шляхи та методи їх оприлюднення.

Відтепер часто ЗМІ доведеться замовчувати ті чи інші негожі діяння того чи іншого кандидата, не висловлювати свою позицію.

Також під час "круглого столу" наголошувалося, що не врегульована можливість участі іноземних капіталів чи то ЗМІ в передвиборчих кампаніях тих чи інших кандидатів, що може суттєво вплинути на електоральні настрої.

("Україна молода", № 129, 15 липня 1999 р.)

В Винницкой областной телерадиокомпании на днях поменялось руководство. По официальной версии, основанием для увольнения прежнего гендиректора Михаила Каменюка послужили нарушения финансовой дисциплины и проблемы в организации творческого процесса. Так совпало, что эти нарушения обнаружились во время наметившегося раскола в НДП, тем более, что имя Каменюка в области тесно связывают с экс-губернатором и экс-лидером НДП Анатолием Матвиенко, ставшим ныне персоной нон-грата для Винницы.

Каменюк же и руководимая им компания не вызывали доверия у власти, предпочитавшей "светиться" в других масс-медийных структурах.

Впрочем, "странности" подобной любви испытывают на себе не только телевизионщики из ВДТ, но и многие журналисты местных, а тем более аккредитованных в Виннице изданий. В этом году на прием к руководству области по случаю Дня прессы не допустили ни одного собкора из центральных газет. Все чаще журналисты из центральных изданий вынуждены узнавать о каком-то первоочередном событии для области из телевизионных выпусков новостей на правах рядового зрителя.

Унылое однообразие царит на просторах, занятых областными официальными СМИ. Такое впечатление, что журналисты не вылезают из многочисленных, но малоэффективных совещаний, пространными отчетами о которых забиты телеэфир и страницы газет.

("Правда Украины",№ 65, 13 липня 1999 р.)

Уже два тижні поспіль не виходять в ефір передачі Черкаської приватної студії АТБ "Студія-2". І все це - після того, як "Студія-2" зняла репортаж із прес-конференції Євгена Марчука. Заходи не забарилися. Формальний привід знайшовся тут же: обласна державна телерадіокомпанія зняла щосуботню вечірню передачу й поставила вимогу, щоб "Студія-2" заплатила 3 тис. грн. Боргу, а державний банк в екстреному порядку зажадав, щоб студія погасила 10-тисячний кредит, повідомив шеф-редактор "Студії-2" Олександр Марченко.

Тим часом колектив Чорноморської телерадіокомпанії звернувся до міжнародних організацій, що захищають права журналістів, ЗМІ, громадських і політичних організацій України із закликом підтримати їх у відстоюванні прав на свободу слова та існування незалежної телерадіокомпанії.

Як повідомила головний редактор ЧТРК Наталя Кондратьєва, рішення "Укрчастотнагляду" про припинення виходу телепрограм ЧТРК має на меті "щось інше, ніж наведення порядку в телепросторі, оскільки принциповість його вибіркова: державна ТРК працює на передавачах РТПЦ, які також не мають дозволів на використання своїх частот".

Фактичне усунення з інформаційного простору найбільшої недержавної телеорганізації Криму саме в передвиборчий період невипадкове, вважає Н.Кондратьєва.

("День", № 131, 21 липня 1999 р.)

Взаємозалежність влади і ЗМІ в українському варіанті породила нездорові тенденції, які яскраво проявилися в ході парламентських виборів, а також частково - виборів мера Києва. Ми мали можливість спостерігати, як вибори стали лакмусовим папірцем для визначення політичної приналежності мас-медіа. Черговий перерозподіл ЗМІ відбувся після звільнення Павла Лазаренка з посади Премєр-міністра, а згодом після "засвічення" його порушень та після позбавлення його депутатської недоторканості.

Про продовження "кланізації" українських мас-медіа не перестають говорити і сьогодні, перед президентськими виборами.

Українські законодавці намагалися поставити в певні цивілізовані рамки висвітлення парламентської передвиборчої кампанії, намагаються вони це зробити і тепер щодо президентських виборів.

Висвітлюючи сьогодні передвиборчу кампанію, наші мас-медіа найперше мають керуватися Законом "Про вибори Президента України", який містить главу про передвиборчу агітацію.

ЦВК затвердила своєю постановою від 16 червня 1999 року Положення про порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборчої агітації під час виборів Президента України, яким теж обовязково мають керуватися журналісти.

Голова ЦВК стверджує, що законодавчо не відпрацьований належним чином механізм притягування порушників до відповідальності.

("Україна молода", № 135, 23 липня 1999 р.)

Минулої суботи на дніпропетровський корпункт "ГУ" не надійшов черговий номер місцевої газети "Днепровская правда". Зясувалося, що він зовсім не побачив світ.

Нібито друкарня в Нікополі через якісь причини відмовилася тиражувати газету. Коли врахувати, що ще раніше "Днепровку" раптом відмовилося друкувати дніпропетровське видавництво "Зоря", яке явно має незавантажені потужності, то це справді навертає на роздуми. Теперішня провина газети полягає, очевидно, в тому, що вона вмістила нотатки двох довірених осіб кандидата в Президенти Олександра Мороза, потім - інтервю з керівником регіонального штабу його підтримки, а насамкінець ще й передрукувала з "Голосу України" передвиборчу програму Олександра Олександровича. Ото й уся причина переслідувань. Чи не так?

("Голос України", № 174, 21 вересня 1999 р.)

- На фініші президентського марафону чиняться неприховане знищення свободи слова, узурпація владними виконавчими структурами засобів масової інформації, клановий їх перерозподіл, нечуваний тиск на незаангажовані ЗМІ, - таку заяву зробив на нараді керівників регіональних ЗМІ і заступників голів рад у Хмельницькому голова комітету ВР з питань свободи слова та інформації Іван Чиж.

Залякування, шантаж журналістів, котрі йдуть не в ногу з нинішньою владою, набули гіпертрофічних, цинічних форм.

Наводилися численні приклади утиску ЗМІ не тільки в столиці, а й по всіх регіонах України, зокрема й на заході.

Припинено радіомовлення "Алест" у Дрогобичі, закрито телекомпанію "Простір" у Вінниці, чернівецька газета "Час" змушена друкуватися в Коломиї (але й звідти виживають), львівський "Експрес" намагаються закрити "відшкодуванням у 105 тисяч моральних збитків" тощо. Хоч обласні, районні державні адміністрації не є субєктами права засновувати ЗМІ, вони повністю узурпували спільні видання з радами і підлаштували під ідеологію перемоги кандидата № 1.

- Маємо букет тоталітаризму в інформаційній сфері,- підсумував промовець.

Журналісти з Івано-Франківщини і Чернівців, Рівного і Хмельницького, із Закарпаття та Тернопільщини з глибоким болем казали про погане фінансування, занепад районних газет, про жорстоку цензуру, якої не було навіть за часів КПРС, з боку виконавчої влади, про організацію і дезорганізацію передплатної кампанії, про "позовний зашморг" над газетами.

("Голос України", № 179, 28 вересня 1999 р.)

В Украине обозначилась тенденция неконституционного ограничения свободы слова, считает председатель комитета Верховной Рады по вопросам свободы слова и информации Иван Чиж.

Об этом он заявил в Киеве на заседании комитета, на котором, в частности, рассматривалась ситуация в связи с прекращением вещания ряда телерадиостанций Крыма. И.Чиж считает, что на сегодня "Укрчастотнадзор" выполняет "карательную функцию" по отношению к некоторым телекомпаниям, в частности к 4-м крымским - "Черноморская", "ИТВ", "Экран" и "Керчь", вещание которых было приостановлено этим предприятием.

("Киевские ведомости", 17 августа 1999 г.)

Незважаючи на те, що законами України створено прозору систему розподілу частот для телерадіомовлення, з початком виборчої кампанії проводиться тиха спроба перейти на відомчий і непрозорий принцип управління частотним ресурсом, заявили члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Сергій Аксьоненко і Володимир Цендровський. У цьому місяці після двох років цілковитої бездіяльності почала працювати міжвідомча комісія з ліцензування частот. Ліцензії отримали вже понад сорок ТРК, у тому числі три кримських. Однак "діло" найбільшої з них, Чорноморської ТРК, навіть не розглядалося, хоч стояло поза чергою. Олександр Чуприна, в.о. президента ЧТРК, бачить дві причини такого упередженого ставлення: по-перше, в її незалежній позиції, а по-друге, у тому, що її рейтинг на момент відключення вищий, ніж у решти телекомпаній, які працюють в Криму. Характерно, що ні НТКУ, ні студія "1+1", ні "Інтер" також не мають ліцензій на передавачі, причому в масштабі всієї України, однак їх ніхто не має наміру відключати.

Не розглядалося на цій комісії і питання про ліцензування передавачів телекомпанії СТБ, хоч саме її заявка має номер один. Причому, на відміну від інших ТРК, ці передавачі є її власністю, і за їх ліцензування СТБ повністю заплатила.

Дивні речі відбуваються і з Гала-Радіо: протягом трьох років намагається воно отримати ліцензії на 12 частот у 12 областях, давно оплачених. Однак ліцензії на експлуатацію цих частот видаються іншим радіокомпаніям.

До речі, за повідомленням Нацради, Кабмін розробляє указ, згідно з яким усі ТРК мають отримати від концерну РРТ дозволи на будівництво й експлуатацію передавачів, що використовуються, у тому числі тих, які вже побудовані й експлуатуються самим РРТ 10-20 років (!). Воістину, дозвільно-розподільна система у виконанні нашого Кабміну набуває абсурдистсько-маніакальних рис.

("День", № 176, 24 вересня 1999 р.)

Шевченківський райсуд Києва на судовому засіданні за позовом голови Верховної Ради Олександра Ткаченка до президента Національної телекомпанії України Вадима Долганова визнав дії останнього неправомірними. Рішення суду зобовязує В.Долганова в ефірний час програми "УТН-панорама" представити офіційну інформацію про те, що телезвернення О.М.Ткаченка до народу України та його поздоровлення з Днем незалежності не було показано в ефірі з вини президента НТКУ В.Долганова.

("День", № 179, 29 вересня 1999 р.)

Після всіх грізних заяв депутатів і демаршів ВР позиція Президента України Л.Кучми залишається колишньою: державне телебачення не повинно транслювати засідання парламенту.

Українські платники податків напевно хочуть побачити звіт уряду в парламенті про те, як і куди цей уряд витрачає гроші тих, хто платить податки.

В українських платників податків виникає підозра, що за рахунок їх податків Президент проводить свою передвиборчу кампанію, а УТ-1 її висвітлює.

("День", № 179, 29 вересня 1999 р.)

У Харкові нещодавно заблоковано розрахунковий рахунок телекомпанії "Симон". Прикрощі в телекомпанії розпочалися, коли її президент, відомий підприємець Олександр Давтян став довіреною особою кандидата в Президенти Євгена Марчука. На телекомпанію й інші виробничі структури Давтяна обрушився град перевірок податківців, пожежників, СБУ тощо - їхня загальна кількість перевалила за дві сотні. Вилучено всі фінансові документи за минулі роки. Неодноразово до Олександра Давтяна надходили пропозиції високопоставлених осіб припинити інформаційну підтримку Євгена Марчука - тоді, мовляв, перевірки й порушені по них карні справи буде припинено.

Особливо запамятався харківянам штурм взводом "Беркута" готелю "Харків". Шукали, начебто, "осіб кавказької національності". У цей час заблоковано діяльність видавництва "Фоліо", частина акцій якого належить Давтяну, деяких інших його виробництв. Але ТРК "Симон" продовжує виходити в ефір, незважаючи на прямі погрози фізичного усунення керівника телекомпанії та її співробітників.

("День", № 184, 6 жовтня 1999 р.)

На думку Віктора Понеділка, голови парламентського комітету з питань свободи слова минулого скликання, у нас законодавчу базу і виборів, і телерадіопростору досить добре розроблено. Але Президент повязав - не так круговою порукою, як круговими політичними забовязаннями - людей, які згідно із законодавством не мають права бути в політиці. Це державні службовці, це адміністрації - і загальнодержавна, і місцева. Це й МВС, і податкова служба. Те, чим вони займаються на цих виборах, є зловживанням владою з метою узурпації влади. Мовою кримінального кодексу, це злочин, який не має терміну давності. Все це і призвело нашу країну до ситуації, наявної в інформаційному просторі.

("День", № 189, 13 жовтня 1999 р.)

Главный редактор газеты "Запорізька Січ" Константин Сушко уволен по политическим мотивам. Периодически на сессиях горсовета возникал вопрос о его увольнении, т.к. издание фактически является рупором мэрии Запорожья.

И вот недавно на внеочередной сессии Сушко был освобожден от занимаемой должности. Формулировка решения свелась к двум пунктам: за несвоевременное представление устава редакции и за нарушение Закона Украины "О статусе народного депутата". На пресс-конференции Сушко заявил, что его увольнение носит чисто политический характер, т.к. проводимый газетой курс не совпадает с мнениями большинства депутатов горсовета. Свою отставку опальный журналист считает первой ласточкой разворачивающихся баталий вокруг президентских выборов.

("Правда Украины", № 77, 10 августа 1999 г.)

Широкий жест - подписку местных газет на второе полугодие на 117 тысяч гривен - сделало Волынское областное представительство Всеукраинского благотворительного фонда "Соціальний захист", действующего при поддержке Леонида Кучмы. Кроме того, некоторым газетам оно погасило задолженность за коммунальные услуги и печать. Подобное шефство над местной прессой в общем-то дело не плохое, если бы не одно "но". На недавней встрече с редакторами районных и городских газет руководство представительства недвусмысленно намекнуло, что и "подшефные" не должны остаться в долгу. То есть как можно шире пропагандировать ныне действующего президента. Для этого и конкурс на лучшее сотрудничество с фондом объявили. Первый его этап уже состоялся, победителям были вручены пухлые конверты. А вот как такая деятельность фонда соотносится с законом о президентских выборах, его представители ответить журналистам не смогли.

("Правда Украины", № 80, 17 августа 1999 г.)

Неприятности у "Днепровской правды" (Днепропетровск) начались с тех пор как она перепечатала из некоторых российских и всеукраинских источников данные о праздновании юбилея Кучмы. Нового газета ничего не сказала. Но против нее тут же возбудили уголовное дело "по факту публикации". А вскоре и закрыли "Днепровке" доступ в типографию издательства "Зоря". Чтобы сохранить газету, руководство начало печатать тираж в другом городе, изменило формат. Весь год газету возили из Никополя.

Однако уже в конце августа в "Днепровке" "плановую" проверку начало УБОП. А 15 сентября из Никопольской городской типографии пришло предупреждение: с 20 сентября "Днепровская правда" печататься не будет.

("Правда Украины", № 103, 13 октября 1999 г.)

Черкаська газета "Факти" зайняла щодо кандидата в Президенти України Володимира Олійника відверто непримиренну позицію... Прокурор Черкас Петро Коваль скликав прес-конференцію, щоб повідомити журналістів про затримання головного редактора "Фактів" Ростислава Супрунова як підозрюваного в порушенні одразу двох статей Кримінального Кодексу України, де йдеться про наклеп та образу представника влади при виконанні службових обовязків. Правда, в ізоляторі тимчасового утримання головному редакторові довго перебувати не довелося.

За вказівкою обласної прокуратури того ж дня його було відпущено під підписку про невиїзд... Як пояснив Петро Коваль, обвинувачення редакторові ще не пред’явлено. Але останній номер газети, в якому посадова особа зображена в досить непристойному вигляді, спонукав прокуратуру до рішучих дій. Якими й були початок перевірки фінансово-господарської діяльності газети та затримання Супрунова... Володимир Олійник, міський голова Черкас, з заявою про образу до прокуратури цього разу не звертався.

("Демократична Україна", № 100, 1 жовтня 1999 р.)

Ірина Чемерис, прес-секретар каналу СТБ:

- На сьогодні минув той час, коли можна говорити про велику кількість "замовних" матеріалів у ЗМІ.

Сьогодні ЗМІ так чи інакше підпадають під дуже жорсткий політичний контроль із боку держави і тих людей, які в цій державі перебувають при владі. Сьогодні замовляють не статті, а видання і телеканали цілком.

Чи можна собі уявити, що в інформаційному випуску каналу "Інтер" зявляється позитивний сюжет, наприклад, про О.Мороза чи Є.Марчука? У таких питаннях тепер домовляються із власниками. Тільки одиниці дотримуються принципу "факти незмінні, коментарі довільні". І в тій ситуації зі свободою слова, в якій опинилась Україна, мої симпатії якраз на боці цих нечисленних видань і телеканалів. Вони чесно проводять певну редакційну політику, але так само чесно визнають існування інших точок зору, доносять до читача або глядача бодай частину їх. Вони не маніпулюють фактами. Дивно, але за нашої демократії це майже подвиг.

Для мене багато про що свідчить і поява в друкованих ЗМІ численних псевдонімів. Це красномовно ілюструє "замовну" газету, на відміну від газети, яка має редакційну позицію і створюється колективом однодумців.

("День", № 176, 24 вересня 1999 р.)

Зураб Аласанія, ТРК "Симон", Харків:

- Фактично, всі ЗМІ в Харкові не живуть, а виживають. Останнім часом практично всі вони дмуть в одну дудку - президентську. Неподалік від мого дому є підвальчик, де розташований один із штабів Кучми. Редактори практично всіх телекомпаній і газет були зобовязані вранці бути там, де їм давали аркуші агенції Інтерфакс-Україна, але з коментарями, виділеними іншим, великим шрифтом. У них пояснювалося, на які повідомлення Інтерфаксу звертати увагу, як їх пояснювати глядачам і читачам. Навіть з яких слів починати. Я зробив три передачі на тему цього підвальчика. У прямому ефірі я розповів про те, що це штаб Кучми так себе поводить. І уявіть, ніхто на мене в суд не подав, а штаб через деякий час припинив своє існування...

("День", № 186, 8 жовтня 1999 р.)

Із запізненням на два дні одержать читачі харківську газету "Діалог +". Друкарня в місті Балаклія, де завжди друкувалася ця газета, раптом вийшла з ладу, тільки-но справа дійшла до виконання замовлення "Діалогу". Журналісти звернулися в усі відомі їм друкарні Харківської області, але скрізь їм було відмовлено... Газета "Діалог +" - єдине в Харкові видання, що постійно інформує читачів про хід передвиборчої кампанії Є.Марчука, висвітлює події, повязані з діяльністю "канівської четвірки".

("День", № 187, 9 жовтня 1999 р.)

У Сумах повним ходом іде наступ на інакомислячу пресу: не вийшов черговий, 42-й номер обласної газети "Новина" - одного з найбільших місцевих видань, якому притаманна своя незаангажована точка зору на події у житті країни та області. Формальна причина зриву випуску газети - вихід з ладу друкарського верстату. Але насправді, як зазначив головний редактор "Новини" Микола Гриценко, черговий номер газети не вийшов у світ через те, що у ній було вміщено два матеріали, які йдуть у розріз із зайнятою напередодні виборів позицією облдержадміністрації. В одному з них розповідається про те, як місцева влада намагалася конфіскувати тираж молодіжної газети "Червоний промінь", спецвипуск якої був присвячений одному з альтернативних Л.Кучмі кандидатів у Президенти.

("День", № 187, 9 жовтня 1999 р.)

Звязані з Президентом олігархи почали інвестувати в мас-медіа. Депутат Суркіс викупив газету "Киевские ведомости". Олександр Волков контролює два державні телеканали і має пакет акцій у приватній телекомпанії "1 + 1". Керівником виборчого штабу Президента є головний редактор газети "Україна молода". Єдина опозиційна газета "День", яка підтримує Євгена Марчука, ледве тримається на поверхні. Незалежний канал СТБ пережив наліт податкової міліції.

В Україні немає незалежних, рентабельних мас-медіа. Всі вони звязані з політиками чи групами капіталів. "Мусиш писати так, щоб не зашкодити "патронові" редакції", - каже Олесь Бузина, журналіст "Киевских ведомостей". За кілька місяців до виборів Президент превентивно заборонив телевізійні трансляції з Верховної Ради.

("День", № 192, 16 жовтня 1999 р.)

Наталя Лігачова, "День":

- Теоретизувати про можливість повної обєктивності ЗМІ можна довго. А реалії такі, що на балансі саме політично заангажованих сил, які борються один з одним, і будуються всі демократичні суспільства. І що в Україні до майже повної відсутності свободи преси призводить не сама по собі заангажованість ЗМІ, а їхня заангажованість однією силою - державною владою. Бо ті цифри, які нам постійно наводять на доказ того, що в нас є плюралізм і опозиційні та непідконтрольні владі видання, не можуть всерйоз нікого вводити в оману, адже йдеться про малотиражні й малопотужні, в основному регіональні, ЗМІ. Могутні ж загальнонаціональні друковані й електронні ЗМІ повністю монополізовано, й монополізовано саме владою, що й дозволяє їм перед виборами розгорнути безпрецедентну за потужністю й використанням несумлінних засобів пропагандистську кампанію...

Саме через опозиційні ЗМІ, передусім, суспільство може реалізувати такий найважливіший принцип свободи слова, як право знати правду про дії своїх урядів. Лише опозиційна преса може дозволити собі написати максимум нехорошого про владу, на відміну від будь-якого видання, яке ніби "не за кого з них", і яке насправді завжди в набагато більшій залежності від свавілля влади, та ще там, де влада - це саме свавілля сили, а не баланс сил.

У той же час немає сумніву і стосовно обовязку ЗМІ критикувати дії опозиції. Але першість обовязку контролю саме дій влади для мене безсумнівна. Але чи багато нині тих, хто надрукує бодай крихту правди не стільки про Кучму, скільки про тих, хто в нього за спиною?

("День", № 191, 15 жовтня 1999 р.)

Власкори "Сільських вістей" повідомили редакцію про розповсюдження в усіх регіонах України дубліката газети зі справжнім логотипом і вихідними даними.

"Підробка" містить дискредитуючу інформацію про дії та наміри учасників "канівської четвірки". Заступник редактора "СВ" Борис Поліщук припускає, що поширення "пасквіля" почалося зі Львова: там фальшивка зявилася раніше, ніж вийшов справжній номер "СВ".

Керівництво "СВ" збирається звернутися до правоохоронних органів з вимогою знайти організаторів провокаційної акції.

("День", № 192, 16 жовтня 1999 р.)

Шевченківський райсуд м. Києва за неодноразове ухилення від явки на судове засідання оштрафував Національну телекомпанію України і журналіста Юрія Нестеренка, котрі є відповідачами за позовом кандидата в Президенти України Олександра Мороза. Позивач звинувачує автора та ведучого телепрограми "Досьє", що виходила на УТ-1, у необєктивності та неправдивості фактів, викладених у одній із передач, і просить захистити його честь, гідність та ділову репутацію й відшкодувати моральні збитки.

("День", № 189, 13 жовтня 1999 р.)

14 жовтня три опозиційні газети, які друкуються в різних друкарнях, не потрапили до своїх читачів.

На Луганщині газети "Ракурс", "Наше завтра" і "ХХІ вік" відомі, як видання, які підтримують кандидатів у президенти Олександра Мороза та Євгена Марчука, і своєю незалежною позицією здобули у певного кола читачів великій інтерес. Напередодні виходу всім цим виданням під різними приводами було відмовлено в друкарських послугах відразу в різних поліграфічних підприємствах.

Минулої суботи Черкаси відвідав кандидат у президенти України Олександр Мороз. Суботній ефір в програмі "Підсумки" місцевої приватної телекомпанії "Вікка", яку провів її автор Віктор Борисов, пройшов успішно. Та вже наступного дня, в неділю, директор ТК "Вікка" Андрій Загорулькін заявив тележурналістові: мовляв, вам відома наша політика, але ви вперто продовжуєте правити своєї, отож ми змушені розірвати з вами контракт. Протягом години Віктора Борисова було звільнено з роботи.

Річ у тім, що місяць тому в телекомпанії "Вікка" повністю змінилося керівництво. "До керма" прийшли нові співзасновники, серед яких і директор Черкаського виробничого обєднання "Азот", а за сумісництвом довірена особа Леоніда Кучми Борис Райков.

("День", № 194, 20 жовтня 1999 р.)

Состоялся пленум Национального союза журналистов Украины. Среди текущих вопросов в повестку дня была внесена тема "Выборы киевского городского головы: уроки для президентских выборов".

Тон задал Микола Томенко, директор Института политики. Он отметил, что у нас существует целый пакет законов как об СМИ, так и о выборах разного уровня, но - какова же технология взаимодействия между кандидатами и этими самыми СМИ? Она начисто отсутствует. Киевская ситуация наглядно продемонстрировала, что между здешними СМИ и кандидатами на кресло городского головы так и не было подписано ни одного соглашения о партнерском сотрудничестве. Тогда на чем же строились финансовые отношения этих двух субъектов избирательного процесса? Можно лишь предполагать, что за все платили какие-то структуры, вполне возможно - "черным налом". А как будет на президентских выборах? Да все так же, разве не ясно? И так будет происходить до тех пор, пока подобная правовая коллизия не отрегулируется парламентом должным образом. Ну, а с другой стороны, что же дает не отмененное постановление ВР о том, что телекомпании, имеющие в уставном фонде свыше 30% иностранного капитала, не имеют права принимать участие в избирательных кампаниях?

А вот то, что никакими правовыми актами у нас, в отличии от цивилизованного мира, не предусмотрены прямые теледебаты кандидатов в президенты, по мнению Миколы Томенко, лишат шансов большинство "людей из бюллетеня" явить себя во всей красе народу.

Очень важно еще и то, чтобы оплата за политрекламу СМИ была по единому тарифу для всех кандидатов. За антирекламу - тоже. Киевские выборы, как никакие другие в государстве, наглядно продемонстрировали, как именно не нужно делать антирекламу, но антиреклама все же имеет право на существование в качестве составной части выборных технологий.

Киевские выборы создали и прецедент, достойный подражания всеми политиками без исключения, - избранный городским головой А.Омельченко отказался подавать в суд на журналистов, оскорблявших его. Возможно, потому что журналисты - люди подневольные, заложники. И если уж судиться - так либо с учредителями, либо с хозяевами.

("Независимость", № 197 - 198, 10 липня 1999 р.)

В Україні грошей на підкуп журналістів уже не платять. Не декілька журналістів, а вже певний прошарок поставив себе "поза професією". А "радниками в офісах політиків" переважно люди пера стають не від доброго життя. Просто робити більше нічого - от і йдуть у найми.

Ніхто нікого не підкуповує, бо нема сенсу - навіщо купувати журналістів, якщо можна купувати ЗМІ? Недорого і один раз. А далі - вони самі будуть робити те, що їм скажуть.

Не сформований український медіа - капітал, який не ставить перед собою політичних цілей заробляти, а "не вибивати і освоювати".

Ще один чинник - довіра до медіа. Якої думки буде читач про ЗМІ, який може рівно за два дні змінити свій вектор ледь не на 180 градусів, із опозиції перейти до "позиції" чи навпаки?

Але вибори показали не тільки економічну кризу ЗМІ. Вибори показали, що ті, хто належить до цеху журналістів, геть втрачають відчуття корпоративної єдності, не кажучи вже про професійну етику.

Журналісти не змогли уявити себе окремою групою і забезпечити дотримання своїх кланових інтересів на противагу класу політиків, класу бізнесменів тощо. Журналісти не обєдналися і стали легкою здобиччю політичних сутенерів, чим дискредитували, в першу чергу, самих себе.

Газети, радіо, ТБ, які робляться для груп чи окремих персон, ніколи вже не матимуть тої довіри, яку мають видання, орієнтовані на людей.

("День", № 214, 19 листопада 1999 р.)

Ряд чернівецьких ЗМІ виступили із заявою проти утисків місцевою владою обласних мас-медіа. Реагуючи на погрози чернівецького губернатора розібратися з деякими місцевими газетами, автори заяви зазначають: "Подібні виступи тих, хто сьогодні при владі, щодо засобів масової інформації є антидемократичними, неприпустимими і суперечать чинному законодавству..."

Голова Чернівецької облдержадміністрації у виступі на обласному телебаченні поділився враженнями про місцеву пресу. "Під роздачу" знову потрапили газети "Час" і "Доба", які не догодили обласній виконавчій владі.

Апогеєм його виступу стали слова: "Я буквально поставив перед собою за мету поставити крапку на цих засобах масової інформації, на тих, хто сьогодні ними керує".

Раніше обласна друкарня відмовлялася випускати окремі газети, мотивуючи це їхніми боргами. А судові процеси над іншими газетами відтепер змінилися відкритими погрозами перших осіб області.

("День", № 148, 13 серпня 1999 р.)

В пятницу не вышли в свет оппозиционные к властям еженедельники-газеты "Час" и "Доба". По официальной версии руководства Черновицкой областной типографии, за несколько дней до печатания газет, которые выходят еженедельно в пятницу, вышла из строя электронная система печатных станков, которую якобы не смогли вовремя починить. По словам главного редактора газеты "Час" Петра Кобевко, из 100-тысячного заказанного тиража газеты уже было отпечатано 30 тыс. экземпляров, которые, по его мнению, "исчезли в неизвестном направлении и скорее всего были уничтожены". Как стало известно УНИАНу из достоверных источников, несмотря на так называемую неисправность печатных станков, в этот же день были отпечатаны в полном объеме газеты "Буковина", "Молодий буковинець" и "Час 2000". Кобевко не исключает, что руководство областной типографии получило устное указание оттянуть печать оппозиционных газет.

("Киевские ведомости", 1 листопада 1999 р.)

У офіс київської ФМ - радіостанції "Континент" регулярно телефонують і погрожують, заявив її генеральний директор Сергій Шолох.

Сам Шолох повязує таку "увагу" з тим, що "Континент" веде незалежну політику й намагається обєктивно висвітлювати події в Україні. Влітку було арештовано рахунок радіокомпанії - нібито за позовом якоїсь фірми.

Організатори цієї акції розраховували, що "Континент" не зможе оплачувати передавачі і втратить ефір.

А на початку жовтня суд довів незаконність претензій фірми, і рахунок були змушені знову відкрити.

Відтоді і сталося декілька випадків, коли Сергія у відкриту "супроводили", а то й намагалися залякати.

З 1 жовтня в ефірі "Континента" йде регулярна передача "Перший тур з Сергієм Гонгадзе", яка надає всім учасникам кампанії, всім силам, котрі борються, всім слухачам можливість висловитися в прямому ефірі.

І вже після перших передач, за словами С.Шолоха, "люди зі штабу чинного Президента йому повідомили, що його занесено до чорного списку людей, з якими розправлятимуться після виборів".

Всі ці події примусили генерального директора ФМ "Континент" звернутися із заявою до СБУ.

("День", № 199, 27 жовтня 1999 р.)

В воскресенье был отключен редакционный пейджер № 6315. Накануне газета опубликовала этот номер, чтобы избиратели могли сообщить "Ведомостям" о замеченных на избирательных участках нарушениях, а наши корреспонденты - рассказать о них читателям. Однако утром 31-го числа стало известно, что пейджер отключен. Ами Саде, директор пейджинговой компании "Бипер" немного прояснил ситуацию. Он сказал, что указание "вырубить" газете пейджер дал по политическим соображениям.

- Единственный, кто может получать через нас жалобы о ходе избирательной кампании, - Центризбирком. Для кого-либо другого предоставлять такие услуги нам запрещено...

Нам запретила СБУ, вы же должны понимать, что занимаетесь политическим антикучмовским вопросом. Зачем нас в это дело вовлекать?

("Киевские ведомости", 2 листопада 1999 р.)

Служба Безопасности Украины отрицает свою причастность к отключению одного из пейджеров "Киевских ведомостей". Начальник пресс-службы СБУ Анатолий Сахно направил главному редактору "Ведомостей" письмо с просьбой опровергнуть информацию, переданную со слов президента компании "Бипер" Ами Саде.

("Киевские ведомости", 3 листопада 1999 р.)

Що ми маємо в результаті майже пройденого країною виборчого процесу на сьогодні? Досить прогресивному законодавчому забезпеченню свободи слова й преси у нас протистоять:

1) слабка розробленість механізмів запровадження в життя й покарання за порушення законодавчих основ свободи слова;

2) залежність судів від виконавчої влади та їхнє дотримання, за відсутності інституту присяжних, букви закону, часто недосконалого, а не права;

3) такі бізнесові умови існування ЗМІ, що вони є залежними не тільки від інвестицій і ринкової конкуренції, але й від політичного "даху". Повсякчасна "винуватість" наших бізнесменів, в тому числі й телевізійних, перед фіскальними органами робить їх "ручними" щодо виконавчої влади, яка сповна не тільки використовує цю ситуацію, але й провокує її.

У результаті суспільство не мало змоги протистояти прагненню держави тотально контролювати ЗМІ, яке завжди загострюється під час виборів.

І навряд чи у нас є привід пишатися тим, що в період цих виборів у нас не було закрито жодної загальнонаціональної газети або телекомпанії. Ну, по-перше, не було закрито тому, що кожне з опозиційних видань не робило замах на "святе": фінансові справи "родини" з Банкової, на відміну від закритої під час парламентських виборів "Правди України". По-друге, влада навчилася діяти набагато витонченішими методами, аніж "наївне" просто закриття. До чого ж - якщо завдяки "послугам" численних своїх підрозділів - від санепідемстанцій і податкових інспекцій до Держкомітету з інформації, що має відношення до ліцензування ЗМІ, можна просто примусити видавців говорити або писати те , що зручно владі, аж до запровадження прямої цензури? А, по-третє: вже самі по собі можливість й прагнення державної влади "дозволяти" або "не дозволяти" дискусії, дозволяти або не дозволяти вихід на триватному (!), із зарубіжними інвестиціями(!) телеканалі "1+1" тих же, скажімо, "Епіцентр-дебатів", можливість безкарно в будь-який момент "заткнути" рота своїм критикам означають, що про свободу преси в Україні говорити навряд чи має сенс.

Загроза для свободи преси починається не тоді, коли державна влада, нехай навіть супернастирливо і масовано, доносить свою позицію, а тоді, коли влада має можливість придушувати опозицію, коли влада набуває монополії на істину.

На нинішніх виборах не тільки не було допущено в ефір УТ-1 точку зору Верховної Ради, хоча Національна телекомпанія підзвітна в тому числі і парламенту, а не тільки Президенту. А виконавча влада мала можливість і зробила все для того, щоб не допустити альтернативні погляди й на інші канали, в тому числі приватні.

Знищення свободи преси починається тоді, коли держава має й починає безкарно використовувати важелі заборонного впливу й контролю. Причому важелі не відкриті, гласні, а важелі підкилимового тиску.

Якби в країні було забезпечено дійсно рівний доступ до ЗМІ всіх кандидатів у президенти, якби всі спірні питання оперативно й справедливо вирішувалися в діючих Нацраді з питань ТБ і РМ, незалежних судах, якби йшла відкрита дискусія всіх політичних і громадських сил - тоді навіть агресивність не допомогла б тому ж УТ-1 зробити свій вплив на суспільство тотальним.

Навіть якщо після передвиборного небувалого тиску політична влада дещо "попустить віжки", спогади про учинене насильство і впевненість у можливості повторення подібного міцно триматимуть наші ЗМІ, передусім електронні, у рамках якщо не цензури, то самоцензури. Самоцензури, яка шепоче нам на вухо про те, що на карту поставлено багато чого: твій бізнес чи твою роботу, карєру, інтереси сімї, матеріальне благополуччя... Самоцензури, яка нерідко навіть більшою мірою, ніж цензура, веде нас до однодумності.

Тепер в журналістиці формується інше племя, найвищим "принципом" якого буде відсутність будь-яких принципів, для якого факт буде фактом лише у тому разі, якщо він буде вигідний "господареві". Зрозуміло, що подібна "журналістика" може лише маніпулювати громадянською свідомістю, проте не менш важливо й те, що вона саморуйнівна і для самої професії.

Таким чином, майже тотальна монополізація впливу на ЗМІ державною владою, втягування ЗМІ у підкилимкову боротьбу кланів, самоцензура, зниження професіоналізму - це те, що цілком реально може визначити життя українських журналістів на найближчі роки.

("День", № 206, 5 листопада 1999 р.)

Большинство основных средств массовой информации Украины в период президентской кампании поддерживало действующего главу государства Леонида Кучму, констатируют европейские эксперты.

Представители Европейского института средств массовой информации (ЕИСМИ) обнародовали предварительные данные мониторинга освещения президентских выборов в СМИ. Данные мониторинга будут представлены в Совет Европы и ОБСЕ, передает Интерфакс-Украина..

Европейские аналитики пришли к выводу, что телеканал УТ-1 открыто поддерживал действующего Президента.

Студия "1+1" представила приблизительно одинаковое количество эфира всем кандидатам в президенты, тональность освещения была преимущественно нейтральной.

На телеканале "Интер" "освещение было преимущественно нейтральным, хотя Кучма был единственным кандидатом с большим количеством положительных упоминаний".

В свою очередь, директор по вопросам международных отношений ЕИСМИ Анна Рейд из Великобритании, говоря о печатных СМИ, отметила, что "большинство из них представляло полный политический спектр".

("Киевские ведомости", 3 листопада 1999 р.)

По словам главы миссии наблюдателей ОБСЕ на выборах президента, средства массовой информации были предвзяты к кандидатам.

Представители миссии изучили киевскую прессу и телевидение. В частности, правительственная газета "Урядовий курєр" около 80% информации посвятила действующему Президенту. Каждому из остальных кандидатов - не более 3% своей площади.

Орган ВР "Голос Украины" отвел Президенту чуть менее 35% своей площади, однако практически вся информация была негативной. В то же время о спикере Верховной Рады "ГУ" написал 30% позитивных материалов. Первый национальный телеканал около четырех часов эфирного времени посвятил Кучме-кандидату.

("Киевские ведомости", 3 листопада 1999 р.)

За два месяца избирательной кампании 25 средств массовой информации стали жертвами притеснений различной формы со стороны власти, а многочисленным журналистам создавали препятствия в выполнении ими профессиональных обязанностей: от отказа в получении аккредитации до увольнения с должности, по меньшей мере четырем из них угрожали расправой за критические к власти материалы. Об этом УНИАН сообщили в представительстве "Репортеры без границ" в Украине.

"Репортеры без границ" считают, что такие ущемления испытал Виктор Борисов, ведущий аналитической программы "Итоги" на негосударственном телеканале "Вікка", который вынужден был оставить работу после интервью в прямом эфире с Александром Морозом. Программа "Эпицентр-дебаты" на канале "1+1" была отменена в день запланированного ее выхода по "болезни" ведущего.

("Киевские ведомости", 12 листопада 1999 р.)

Українські засоби масової інформації "виявилися нездатними" забезпечити обєктивне висвітлення виборів президента. Такий висновок оголосив на прес-конференції у Києві керівник програми з моніторингу Європейського інституту ЗМІ Душан Реліч і висловив припущення про погіршення ситуації в ЗМІ після виборів.

"Європейський інститут ЗМІ дуже стривожений цією ситуацією, причому інституту поки що не зрозуміло, куди йтиме Україна, якщо стосовно свободи преси вона крокує у протилежному від Європи напряму", - підкреслив він.

("День", № 212, 17 листопада 1999 р.) 9.2. Злочини проти журналістів

На відому криворізьку журналістку Наталю Сокуренко напали серед білого дня, відразу після того, як вона вийшла із залу суду. Збили з ніг, вдарили по голові, намагалися відібрати фотоапарат, але на очах багаточисленних свідків продовжувати розправу не ризикнули.

Розглядалася ж виїзною колегією справа про вбивство сімох молодих людей в Тернівському районі міста Кривий Ріг. На наступне судове засідання внаслідок численних погроз вона зявитися вже не ризикнула. Те, що напад повязано з її професійною діяльністю, ніяких сумнівів не викликає.

Наталя Сокуренко запропонувала "Україні молодій" газетний виклад справи, через яку вона постраждала. Причому постраждала далеко не перша і навряд чи остання.

Два роки тому за загадкових обставин загинув оператор телекомпанії "Рудана". Цей випадок до кінця так і не розслідуваний.

Після цього невідомими у камуфляжній формі працівників міліції здійснено зухвалий напад на репортера газети "95 квартал" Олександра Аніщенка.

Нинішнього року нападали на криворізького видавця і журналіста Володимира Стецюка. А репортера, який спеціалізується на кримінальних розслідуваннях, Сергія Дарагу, підкараулили навіть у Києві, де жорстоко побили і відібрали документи.

("Україна молода", № 127, 13 липня 1999 р.)

Троє журналістів, що працюють у Вінниці (кореспонденти радіо "Свобода" Валерій Лазаренко, "Правды Украины" Людмила Мрачковська та "Дня" Віктор Мельник), оголосили про свій вихід із Національної спілки журналістів України. Приводом для цього кроку, повідомляє Віктор Мельник, стало те, що після побиття тележурналістки Наталі Довгої обласна організація НСЖУ протягом десяти днів не спромоглася виступити на її захист, а також не засудила інших випадків розправ над журналістами, які сталися в області в попередні роки.

("День", № 170, 16 вересня 1999 р.)

Із сильним струсом мозку до лікарні доставлено співробітника луганської газети "Ижица" Олександра Дорохова. На його думку, напад готувався, оскільки троє чекали на нього за адресою, куди Олександр приїхав на день народження. За однією із версій, напад міг статися з політичних мотивів. Після того як в "Ижице" було надруковано матеріали про Олександра Мороза та Євгена Марчука, до редакції зателефонували "доброзичливці" й усіляко загрожували. Міліція зараз шукає звязок між загрозами й нападом.

("День", № 146, 11 серпня 1999 р.)

Протягом останнього тижня в Івано-Франківську скоєно 2 розбійні напади на працівників ЗМІ, чого раніше взагалі не було. Спочатку невідомі зловмисники підстерегли оператора обласного ТБ "Галичина" Івана С. неподалік від його будинку і забрали телекамеру, а її власник опинився в лікарні зі струсом мозку. Кілька днів тому аналогічної пригоди зазнав журналіст обласного радіо Володимир Б., якого в подібний спосіб - несподіваним ударом ззаду - "відключили" і викрали дорогу аудіоапаратуру.

На ці напади на журналістів з тривогою відгукнулася президія організації журналістів, яка в оприлюдненій заяві висловила сподівання, що правоохоронні органи виявлять і покарають злочинців.

("День", № 219, 26 листопада 1999 р.)

9.3. Свобода слова та інформації - загальні проблеми

Найбільш парадоксальним є те, що українська законодавча база, "підведена" під інформаційну сферу, насправді дуже хороша і професійна. На думку голови Комітету ВР з питань свободи слова Івана Чижа, це найкраще інформаційне законодавство у всьому СНД і краще, ніж в Росії. Однак справа не в довершеній, ідеально виписаній схемі. Або не тільки в ній. Правда, якщо пояснювати, чому в сусідів інформаційний достаток, а у нас дозований інформаційний "пайок", то треба переставити акценти і поговорити про інші закони: податкові, ліцензійні, тарифні.

Наша влада створила тільки видимість умов для конкуренції на інформаційному ринку. А немає конкуренції, немає і внутрішнього плюралізму, але є преса, що "продовжує" владу. "Національною особливістю" українського інформаційного простору можна вважати і небажання більшості мас-медіа здобувати незалежність. Ну хоч би тому, що бути газетою місцевої ради або адміністрації - це означає бути "під дахом". І чим вищий "дах", тим "конкурентноспроможніше" видання.

Так що десяток базових законів: про інформацію, про пресу, про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів, про порядок висвітлення діяльності ВР та органів місцевого самоврядування - це тільки рамка визначення правил гри на інформаційному полі. А ходи? Вже перша спроба відійти від законодавчої огорожки неодмінно напореться на частокіл "стикувальних" законів, а саме тих, які знаходяться на стику інформаційних і фінансових проблем, інформаційних і соціальних, інформаційних і правових. Найпоширеніша модель - коли конфлікти влади і ЗМІ переводять на судові рейки.

Невгамовне бажання діючої влади контролювати ринок мас-медіа, воно ж бо пропорційне тому апатичному стану, в якому перебуває наше суспільство.

До речі, програми претендентів на найвищий державний пост країни це чудово ілюструють: практично всі кандидати проблеми забезпечення свободи слова окреслили. Але детально не заглиблювалися, очевидно усвідомлюючи "дрібність" теми порівняно з соціально-економічними пріоритетами. Це досить небезпечна тенденція, і ми ризикуємо стати заручниками "технократичного підходу", коли абсолютно не враховується роль ЗМІ в суспільному житті держави.

("День", № 162, 4 вересня 1999 р.)

Иван Мигович, председатель подкомитета Комитета Верховной Рады Украины по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений, член Союза журналистов Украины:

- Вот уже второй раз за этот год Верховная Рада Украины заинтересованно и предметно рассматривала состояние информационной политики в Украине. И это не случайно. В этой сфере господствует правовой произвол и диктат. Большинство СМИ монополизировано экономико-коммерческими кланами, властными структурами и псевдодемократическими политическими кругами. Полная материально-финансовая зависимость от них, подкуп - оптом и в розницу - журналистов, коварная цензура, грубые преследования отдельных оппозиционных изданий стали привычным явлением и оказывают пагубное влияние на общество.

Особенно тяжелый кризис переживает информационная сфера в западных регионах страны. Это видно на примере Закарпатья. Здесь пресса, радио и телевидение стали карманными, послушно служат подручным инструментом одной партии СДПУ(о) - рекламо- и работодателя (а на самом деле правящего клана) в реализации корыстного экономического курса и политического гегемонизма. В Ужгороде осталась практически единственная газета "РІО", но и ее администрация во что бы то ни стало стремится закрыть. Наглость власть имущих дошла до того, что редактор Петр Гайс недавно без серьезных оснований был арестован. Давление здесь достигло такой силы, что большинство народных депутатов беспардонно, вопреки закону, не пускают в эфир и на страницы государственных изданий. Даже гуманитарная помощь потерпевшим от прошлогоднего стихийного бедствия - наводнения и оползней - используется региональными властями и угодливой прессой для процветания одной правящей партии, собственного возвеличивания и обогащения любыми методами. Так, уникальное в бывшем Союзе издательство "Патент" ужгородские "прихватизаторы" приобрели за смехотворную сумму. Хорошая хата на Закарпатье продается намного дороже, чем 9-этажный полиграфический комбинат.

В здоровой, честной семье заботятся прежде всего о тех, кто младше, меньше, слабее. Украина - пестрая полиэтническая семья. Однако национальные меньшинства в ней информационно обделены более всего. Седьмой год у нас выходят как приложения к "Голосу Украины" газеты "Конкордия" для румын, "Голос Крыма" для крымских татар, "Еврейские вести", армянская "Арагац", польская "Дзенник Кийовский", болгарская "Роден край", молдавская "Луча Ферул". Их общий разовый тираж не превышает 50 тыс. экземпляров. Это очень мало. Однако и этот мизер сегодня под угрозой дальнейшего существования. В связи с неудовлетворительным финансированием газеты "Голос Украины" сокращается и обеспечение средствами газет национальных меньшинств.

Поэтому еще об одном наболевшем вопросе. Президент и правительство, осуществляя реорганизацию государственных издательско-полиграфических предприятий, решили ликвидировать некоторые из них. В это число попали все издательства, выпускающие литературу на языках национальных меньшинств. Это, в частности, Главная специализированная редакция в Киеве, издательства "Донбас", "Таврия", "Карпаты", "Маяк". Такой шаг лишает 20 процентов населения Украины возможности издавать литературу на языках своих этносов, иметь национальных деятелей искусств, духовно развиваться. Это грубо противоречит Конституции, международным обязательствам Украины.

Для спасения прессы и литературы национальных меньшинств целесообразно возродить "Госнацкомиздат", существовавший в 30-е годы, принять другие действенные меры.

Не могу не коснуться и ответственности наших СМИ за формирование культуры межнационального общения, сохранения гражданского мира в стране. В наш комитет постоянно обращаются руководители национально-культурных обществ по поводу небезопасных действий национал-экстремистов. Пользуясь бездеятельностью компетентных государственных органов, они раздувают волну русофобии, реанимируют антисемитские лозунги, препятствуют добрососедским отношениям с Польшей, Венгрией и другими соседними странами. Особенно распоясались экстремисты во Львове. Посудите сами. За первые два-три месяца нынешнего года они дважды на стенах Российского культурного центра рисовали свастику и провокационные надписи, осуществили очередную попытку поджога здания ПКЦ, жестоко избили заслуженного архитектора Украины Станислава Соколова, пытались сорвать торжественное собрание по случаю 10-летия Общества им. Пушкина, несколько раз разрисовывали антипольскими лозунгами стены СТ № 10, изувечили плиту на могиле легендарного разведчика Николая Кузнецова, повредили другие памятники. Общественность Украины не может и дальше терпеть вандализм и мракобесие в городе, претендующем на особый европейский статус и миссию в Украине.

Сегодня имеем множество убедительных доказательств для того, чтобы признать состояние удовлетворения информационных нужд населения плохим.

Совет Европы, Европейская комиссия против расизма и нетерпимости, другие международные организации взволнованно отмечают частые публикации ультранационалистической прессой Украины антироссийских, антиеврейских, антитатарских и т.д. клеветнических материалов.

В интересах национального единства и безопасности Украины сформировать новую информационную политику - легитимную, демократическую, гуманную, творческую, социально справедливую. По материалам парламентских слушаний следует принять Концепцию дальнейшего развития СМИ в ее поддержку, принять постановление Верховной Рады Украины, направить соответствующее обращение к Президенту, потребовать от правительства безусловного выполнения закона "О государственной поддержке средств массовой информации и социальной защите журналистов", ускорить принятие других законодательных актов, ввести сбор документов и мониторинг нарушений свободы слова, оперативно принимать по отношению к ним необходимые правовые меры, включая помощь международных организаций и мировой общественности.

("Голос Украины", № 141, 3 серпня 1999 р.)

Публикацию в газете "Киевские ведомости" предсмертного письма известной журналистки телеканала СТБ Марьяны Черной, адресованного руководителю СТБ Николаю Княжицкому, до окончания следствия пресс-служба телеканала расценивает как "преступление". В пресс-службе телеканала на вопрос УНИАН, действительно ли это письмо М.Черной, ответили, что работники СТБ "не владеют информацией, каким образом оно попало в газету" и "не убеждены в том, что это предсмертное письмо М.Черной". В заявлении пресс-службы СТБ констатируется, что после публикации "этого письма" в "Киевских ведомостях" "стало понятно, что произошло", и теперь сотрудники СТБ "не склонны расценивать смерть М. Черной как самоубийство".

В заявлении подчеркивается, что поскольку это не первая смерть среди людей, которые имели отношение к телеканалу, работники СТБ "считают принципиальным узнать правду", чтобы не допустить "следующей трагедии".

("Факты", № 120, 3 липня 1999 р.)

Віктор Варницький, спецкор "Вістей":

- Анонімність - річ ганебна як у газетній справі, так і у тележурналістиці. Біда, а точніше трагедія українського ТБ якраз у тому, що обличчя, особливо в інформаційному мовленні, дедалі стають все більше схожими, голоси безбарвнішими, про манеру годі й казати. Якщо до цього додати ще вихолощеність текстів "новими" цензорами, у порівнянні з якими "старі" здаються хлопчиками, то і виходить та картинка, яку маємо. Найцікавіше, що і замовлення на якість фактично зникає. Телебосів і тих, хто за ними сьогодні стоїть, влаштовує журналіст без обличчя і права голосу. Солдат інформаційного фронту, для якого не є проблемою перетворитися на бійця невидимого фронту. Їм навіть платити багато не треба, що зараз простежується в українській тележурналістиці. Це навіть не анонімність - це анемічність. Винятки є, але на узбіччі інформаційного простору, куди і скинули всіх, хто ще поважає себе і не хоче бути бультерєром.

("День", № 138, 30 липня 1999 р.)

25 тысяч гривень потребовал от газеты "Черкасский край" судья Приднепровского райсуда города Черкассы Виктор Грищенко. Он считает, что его честь и достоинство унизила последняя строка газетной публикации "як суддя-пасажир девять тисяч заробив", принадлежащей перу известной в области журналистки Анны Шквар.

Одновременно иск на такую же сумму от судьи Виктора Грищенко получила и редакция городской газеты "Місто".

Молодая журналистка Инна Бирюкова в публикации "Чи завжди справедлива Феміда?" рискнула проанализировать рассмотрение нескольких судебных дел. Выводы получились неутешительными.

Иски к редакциям двух газет вызвали волну возмущений среди черкасских журналистов. По сути, любая критика чиновников, смелая неординарная мысль вызывает нездоровую реакцию и расценивается как оскорбление чести и достоинства. В судах принимаются юридически безграмотные иски против журналистов. Судебные иски практически являются приговором редакциям. Прессу ставят на колени, разоряя издания выплатой огромных сумм.

("Независимость", №193 - 194, 7 липня 1999 р.)

В последнее время ожесточился прессинг на средства массовой информации. Из областей в Госкомитет по информационной политике посыпались жалобы на то, что монополист в сфере распространения - "Укрпочта" - безжалостно повышает тарифы, тем самым фактически ставя ультиматум на выживание местным газетам, заявил председатель комитета Олег Бай. Такое повышение цен на доставку районных и областных СМИ является, по его оценке, политической акцией.

Олег Бай предлагает ввести 5-процентную пошлину от суммы иска заявителя о защите чести, достоинства и деловой репутации. А в Верховный суд пообещал внести предложение о введении верхней границы исков в разумных пределах.

("Киевские ведомости", 11 вересня 1999 р.)

Верховный суд Украины рассмотрит на своем пленуме практику рассмотрения судами исков о взыскании морального ущерба со средств массовой информации в делах о защите чести и достоинства, сообщает Интерфакс-Украина. Такое решение принял председатель Верховного суда Виталий Бойко по результатам встречи с председателем Национального союза журналистов Украины Игорем Лубченко, которая состоялась в четверг. И.Лубченко, в частности, сообщил, что Национальный союз журналистов намерен провести в регионах "круглые столы" по данной проблеме с участием судей.

Между тем парламентский Комитет по вопросам свободы слова и информации дважды вносил на рассмотрение Верховной Рады поправку к закону об информации, которая предусматривает ограничения величины штрафов по искам к СМИ, однако оба раза эта поправка не набрала необходимого количества голосов.

("День", 25 грудня 1999 р.)

Олег Богонич, кандидат юридичних наук:

"...Необхідно корінним чином змінити статус засобів масової інформації, конституювавши їх як основних захисників прав і свобод суспільства перед обличчям держави, провести їх роздержавлення й дати їм достатніх повноважень, щоб жодна посадова особа в державі не мала права (за винятком особливих випадків) відмовляти журналісту в отриманні інформації. А випадки цензури, переслідування ЗМІ повинні розглядатися як посягання на виключні свободи громадянського суспільства і мати за собою відповідну відповідальність".

("Демократична Україна", № 75, 23 липня 1999 р.)

Президент України дав доручення Фонду держмайна та головам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, яким останніх забовязано забезпечити пріоритетне право для ЗМІ при продовженні договорів на оренду приміщень.

Не секрет, що деякі місцеві органи влади, яким не подобалося критичне ставлення до них тамтешніх теле-, радіокомпаній та газет, знаходили достатньо легальні способи розірвати з ними договори на оренду приміщень, чи просто "вивільняли" площі від неприбуткових для них ЗМІ і передавали їх комерційним структурам.

("Демократична Україна", № 89, 7 вересня 1999 р.)

Президент нагадав, що дав вказівку виконавчій владі "ніяких слідчих комісій і близько не підпускати, щоб і духу їх не було". Йдеться про парламентські слідчі комісії.

Однак, згідно із законом про інформацію, будь-який громадянин може прийти до будь-якого державного органу й отримати будь-яку (несекретну) інформацію.

Тому здавалося, що хоча б депутатам парламенту, та ще й організованим у комісії, вдасться підняти завісу таємниці над діяльністю виконавчої влади. Однак Президент наклав вето на закон про слідчі комісії. Тим самим він недвозначно дав зрозуміти: про будь-який контроль за діяльністю влади в найближчому майбутньому не може бути й мови. Таким чином, одна з головних умов демократичного суспільства - прозорість і підконтрольність виконавчої влади - як і раніше залишається невиконаною.

("День", № 170, 16 вересня 1999 р.)

"Глибоке занепокоєння" з приводу відсутності в країні тотальної перлюстрації охопило кабмінівських чиновників. У результаті Президент підмахнув Указ, що порушує Конституцію і суперечить Декларації прав людини, "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності".

Коли Гарант Конституції за добу до закінчення "Перехідних положень" підписує Указ, згідно з яким у всій країні (при зовні цілком безхмарному небі) впроваджується режим тотальної перлюстрації - тут уже не знаєш, що й сказати. Через те, що, з одного боку, - в "Перехідних положеннях" ніде не записано, що Укази Президента можуть порушувати основні норми Конституції. А з іншого - перлюстраційні товариші так кинулися виконувати Указ ще до набуття ним чинності, що в серйозності намірів сумнівів не було.

Уміють у нас укази називати...

Наприклад: "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності" №737/99. Читаємо.

"З метою захисту інтересів держави в сфері зв ’ язку... постановляю:

1. Установити, що діяльність, пов ’ язана з наданням послуг щодо передачі даних у мережах зв ’ язку загального користування, може здійснюватися лише за наявності ліцензії, яка видається у порядку, встановленому законодавством.

2. Установити, що однією з ліцензійних умов надання послуг телефонного зв ’ язку (крім відомчих об ’ єктів), послуг щодо передачі даних у мережах зв ’ язку загального користування та технічного обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації є укомплектування суб ’ єктом підприємницької діяльності - оператором зв ’ язку системи зв ’ язку, функціонування якої він забезпечує, спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв ’ язку.

3. Покласти на Кабінет Міністрів України надання офіційних роз ’ яснень щодо цього Указу.

Президент України Л.Кучма.

М.Київ, 27 червня 1999 року.

Відповідна реакція Кабміну в особі службової записки завідуючого відділом інформаційних систем В.Фурашева - міністру Кабінету Міністрів А.Толстоухову датована, як не парадоксально, 09.06.1999 року (понад півмісяця раніше Указу). І тут уже піднімається на поверхню справжня конкретика.

"Стрімке розповсюдження компютерної мережі "INTERNET" в Україні, - гірко скаржиться товариш Фурашев пану Толстоухову, - в умовах відсутності чинних законодавчих і нормативних документів в цій сфері діяльності викликає глибоке занепокоєння…"

Далі глибоко занепокоєний Фурашев зазначає, що відповідним Указом Президента ("Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері" і Програмою діяльності Кабінету Міністрів України вже передбачена розробка 9 (девяти!!) законопроектів, які зарегулюють цю сферу діяльності аж до повної непрозорості. Однак, оскільки вони ще не ухвалені, а зарегулювати вже хочеться, то товариш Фурашев пропонує "негайно зайнятися вирішенням зазначених питань" "зацікавленим органам" центральної виконавчої влади й двом профільним комітетам.

Незважаючи на те, що Указ ще не набрав чинності, за станом на кінець першої декади липня на провайдерів Інтернет - від центру й до самих до околиць - здійснили справжнісіньке нашестя місцеві представники СБУ. В руках у представників були теки, де лежали пропозиції про закупівлю спецобладнання в "поштовій скриньці" з київською адресою. Провайдерам пропонувалося негайно викласти по $20 тисяч за обладнення, здійснити його установку й забезпечити виділений канал звязку з представниками "Компетентних органів" - знов-таки за рахунок самих же провайдерів.

Однак у цьому разі тема істотно ускладнена порушеннями внутрішнього й міжнародного законодавства. Основна проблема в тому, що левову частку трафіка мережі Інтернет становить електронна пошта - E-mail. А застосування "спецобладнення" надає "товаришам у штатському" можливість отримати не тільки адресу відправника і адресу одержувача, а й зміст будь-якого листа. Причому "можливість" - це мяко сказано: власне, вся маса листування буде гарантовано дублюватися на компютери співробітників СБУ. А вони вже будуть чинити далі з цими листами так, як диктують їм їхні державний обовязок і громадянське сумління...

Аналізувати, однак, передбачають не лише власне пошту. Контролю підлягатиме й увесь он-лайновий контент, у тому числі й статистика ваших звертань до інтернет - сайтів (інформаційних вузлів), так само, як і інформація, яка завантажена з цих вузлів. Рідна держава відтепер буде напевно знати, коли ви звернулися до інтернет-вузла Верховної Ради, щоб отримати свіжий прес-реліз, а коли "залізли" на гавайський порносайт. І які саме картинки і тексти (й на порносайті, й у Верховній Раді) вам припали до душі.

Залишається нагадати дещицю незначних законодавчих актів, про існування яких на момент підписання Указу № 737/99 Президент а чи забув, а чи й взагалі про них не здогадувався. Це статті 3 і 15 Конституції України (в останньому випадку так і сказано: "Цензура заборонена"!); стаття 31 тієї ж Конституції ("Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятком можуть бути встановлені тільки судом..."); стаття 12 Загальної Декларації прав людини ("Ніхто не може зазнавати довільного втручання... в таємницю його кореспонденції"); статті 8 і 10 Європейської конвенції з прав людини, що ратифікована Законом ВР № 475/97-ВР від 17.07.97; ст.17 і 18 Міжнародного Пакту про цивільні й політичні права, ратифікованого постановою ВР 582-12 від 25.12.90; стаття 9 аб. 2, стаття 23 (Забороняється збирати відомості про персону без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом), ст.31 і 37 (аб. 5), 38, 44, 50 (аб. 2) Закону України про інформацію.

("День", № 128, 16 липня 1999 р.)

Недавно Международная ассоциация "Репортеры без границ" распространила заявление, в котором заклеймила позором 20 стран, дав им определение "злейших врагов Всемирной сети Интернет". Украины в этом списке нет. Более того, на днях Верховная Рада своим решением дружно ( 253 голоса) отклонила Указ Президента, предусматривавший введение с 19 сентября лицензирование деятельности по предоставлению услуг в области новых видов связи: электронной почты, Интернета.

И что самое интересное - в области электронной связи с момента вступления Указа в силу смогли бы работать только те операторы, кто за свой счет (точнее - за счет своих абонентов ) оснастили бы используемое оборудование "устройствами съема информации", в просторечии именуемыми "жучками".

Особое возмущение депутатского корпуса вызвало предложение подготовку сетей к "прослушиванию" оплачивать за счет тех, кого будут прослушивать. Один из депутатов сравнил это нововведение с требованием оборудовать все телефонные аппараты "жучками", а пленку с записью сдавать в СБУ.

- Я же лично усмотрел в этом нарушение прав человека, - говорит депутат ВР В.Алексеев. - К примеру, статья 31 Конституции гарантирует тайну переписки, телефонных переговоров, телеграфной и иной корреспонденции. Но всегда найдутся юристы, которые, получив соответствующее указание, обоснуют, скажем, что термин "передача данных" - это нечто иное, чем "переписка", "переговоры" или "корреспонденция"...

Депутаты Европарламента в мае приняли законопроект, в соответствии с которым каждый провайдер Европы должен будет обеспечить правоохранительным органам полный доступ в реальном времени ко всей информации, которой провайдер располагает о пользователях. Скорее всего, с расширением числа пользователей в Украине этот вопрос встанет острее.

("Время", 21 вересня 1999 р.)

Президент Украины Леонид Кучма утвердил Положение о технической защите информации. Согласно документу, Служба Безопасности Украины является правопреемником Государственного комитета по вопросам государственных секретов и технической защиты информации.

Положение также определяет правовые и организационные основы технической защиты важной для государства, общества и человека информации.

("Зеркало недели", № 39, жовтень 1999 р.)

В начале сентября Верховная Рада отклонила предложенный Л.Кучмой законопроект "О внесении изменений в статью 4 Закона Украины "О предпринимательстве", предусматривающий лицензирование таких видов деятельности, как предоставление услуг телефонной связи (кроме ведомственных объектов), передачи данных в сетях связи общего пользования и технического обслуживания сетей теле-, радио- и электронного вещания в пределах промышленной эксплуатации. Обязательным условием лицензирования законопроектом предлагалось сделать укомплектование систем связи техническими средствами для снятия информации. Основными аргументами оппонентов законопроекта были утверждения, что он - не что иное как попытка восстановить таталитаризм, вторгнуться в гарантированную Конституцией частную жизнь человека. Отклонив президентский законопроект, ВР не только продемонстрировала накануне выборов свою непоколебимость в отстаивании прав и свобод человека, но и потрафила провайдерскому лобби в парламенте - людям, несомненно, не бедным.

("Факты", № 191, 14 жовтня 1999 р.)

10. Права дітей та жінок

Практически все дети-сироты после окончания учебных заведений не знают своих прав.

Часто сироты не получают положенной компенсации за одежду, обувь, инвентарь, материальную помощь для начала самостоятельной жизни.

Нередко руководители учебных заведений и предприятий пользуются отсутствием в законодательстве четкого определения того, когда же заканчивается статус "сироты" и, соответственно, право на получение определенных льгот. В различных учреждениях трактуют этот вопрос по-своему, зачастую в ущерб интересам детей-сирот. Юношам и девушкам, которым по 20-25 лет, отказывают в получении жилья по льготе сирот, ссылаясь на то, что они уже старше 18 лет и перестали быть сиротами.

Но, в соответствии с постановлением Кабмина от 5.04.94 г. "Об улучшении воспитания, обучения, социальной защиты и материального обеспечения детей-сирот и детей, которые остались без опеки родителей", после окончания (прекращения) пребывания в государственном учебно-воспитательном заведении, обучения в профессиональном, учебно-воспитательном, высшем учебном заведении, после прохождения срочной службы в Вооруженных Силах Украины дети-сироты и дети, которые остались без опеки родителей, обеспечиваются внеочередным благоустроенным жильем независимо от достигнутого ими возраста.

И еще один больной вопрос - паспорт. У сирот он часто отсутствует по разным причинам. Без прописки не выдают паспорт, без паспорта не берут на работу...

("Время", № 60, 2 червня 1999 р.)

По словам Натальи Шестаковой, начальника отдела надзора за соблюдением законов о правах несовершеннолетних Генеральной прокуратуры Украины, стали возбуждать уголовные дела против родителей и тех взрослых, которые вовлекают несовершеннолетних в попрошайничество. В Уголовном кодексе статья 208 существует давно, но применялась редко. За прошлый год возбуждено более ста дел. Во время рейдов, проведенных в прошлом году в Днепропетровской области, выявлено более 5,5 тысячи безнадзорных детей. 3,1 тысячи из них школьного возраста, которые годами не посещают школу, многие из них вообще не умеют читать и писать. В Харькове около 400 ребят попрошайничали в людных местах. В Закарпатской области задержано за бродяжничество 119 детей, большинство из которых неграмотные. Очень часто педагоги отчисляют трудных учащихся или переводят их в вечерние школы, что является скрытой формой исключения. Благодаря вмешательству прокуратуры, в Донецкой, Днепропетровской и Харьковской областях возвращено более полутора тысяч учащихся.

В прошлом году только в органах образования было обнаружено 7 тысяч нерушений, а всего - более 30 тысяч.

Прокуроры опротестовали 3600 незаконных решений, привлечено к отвественности 9,3 тысячи должностных лиц.

Было возбуждено 412 уголовных дел.

Проверки только в семи областях показали, что практически каждая третья льготная путевка в "Артек" предоставлялась детям, которые не имеют льгот. Не обеспечивается ежегодное бесплатное оздоровление детей, пострадавших от чернобыльской катастрофы. Вместе с тем только в Черкасской области выявлено более 200 случаев выдачи путевок детям, которые не имеют статуса пострадавших. Во Львовской области путевки не достались 2750 детям-инвалидам (68,2%).

Прокурорами городов и районов Черкасской области возбуждено 26 уголовных дел, составлено 18 протоколов в отношении должностных лиц, которые совершили коррупционные действия.

("День", № 111, 22 червня 1999 р.)

В Україні проживає 14 млн. сімей і 12 млн. дітей віком до 18 років. З них 1,5 млн. - у неповних сімях. Прикметою часу є сімї, в яких дітьми зовсім не опікуються. Відсутність задоволеної потреби таких дітей у любові, прихильності до дорослих, особливо батьків, сприяє формуванню у них ворожого ставлення до дорослих. Як результат, зростає дитяча злочинність і безпритульність. Близько 4 тис. неповнолітніх перебувають у колоніях. Майже 2/3 дітей, які ведуть бродяжницький спосіб життя, мають повні сімї.

Ознакою позитивних змін у суспільстві другої половини 90-х років можна вважати створення і розширення мережі реабілітаційних центрів для ущемлених дітей, служб сімї, телефонів довіри тощо.

Варто відзначити, що створення Державного комітету у справах сімї і молоді, який багато працює над законодавчою базою з проблеми і над поширенням кращого досвіду роботи з сімями та досвіду сімейного виховання, відкриває більші можливості для підняття престижу інституту сімї у суспільстві.

("Демократична Україна", № 98, 28 вересня 1999 р.)

Прокуратурою Київської області виявлено багато порушень законів при працевлаштуванні неповнолітніх.

Особливо порушується Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні": центри зайнятості населення не надають інформації про наявність вільних робочих місць до відділів у справах неповнолітніх та центрів соціального захисту молоді.

Рішеннями переважної більшості місцевих органів державної влади передбачено бронювання на підприємствах, в організаціях та радгоспах 5% робочих місць для неповнолітніх, які потребують працевлаштування. Але ці рішення ігноруються керівниками.

Перевірка стану додержання законодавства щодо оздоровлення дітей показала, що на 15% зменшилася кількість оздоровлених у санаторіях дітей, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. Особливу тривогу викликає недостатнє оздоровлення дітей-інвалідів, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

При формуванні списків і розподілі путівок, придбаних за кошти місцевих бюджетів, мали місце випадки зловживання деякими посадовими особами своїм службовим становищем. Було виявлено багато фактів, коли пільгові путівки для оздоровлення отримували діти, батьки яких працюють у комерційних структурах. Деякі оздоровчі путівки для учнів використовувалися дорослими.

("Урядовий курєр", № 100, 2 червня 1999 р.)

Нині в Україні мешкає приблизно 10 млн. молодих людей віком від 15 до 28 років. Найголовнішою проблемою для них є постійна відсутність грошей. Точніше, можливість їх чесно заробити. Приміром, в 1998 році службами зайнятості офіційно було зареєстровано 538 тисяч 700 осіб. І лише 250 тисяч з них отримали роботу. "Неофіційних" безробітних разів у 7 більше. Часто-густо з молодими робітниками не укладаються контракти. Тобто офіційно людина не працює. Що дозволяє роботодавцю або платити значно менше, або зовсім не платити.

Зневірившись знайти пристойно оплачувану роботу, молодь йде в кримінал. Якщо вірити даним Держкомстату, за 1998 рік було виявлено 153 тисячі 846 осіб віком від 16 - 29 років, які підозрюються у скоєнні злочинів. Окрім відсутності постійної роботи та грошей, впливає також і недостатня кількість фахівців із соціальної та психокорекційної роботи з "важкими підлітками". Причина - відсутність коштів.

("Голо с України", № 131, 20 липня 1999 р.)

По данным Украинского института социальных исследований, в прошлом году 20121 ребенок в Украине нуждался в помощи в связи с потерей родительской опеки. 90% этогоконтингента - социальные сироты.

Среди традиционных причин, ведущих к возникновению социальных сирот (асоциальное поведение родителей, алкоголизм, наркомания), появились новые - безработица, нестабильность, падение уровня жизни и т. д. Сиротство стало масштабным, методы борьбы с ним не изменились. По-прежнему единственной отработанной системой ликвидации безотцовщины на уровне государства является интернатная система. В нашей стране эту проблему пытаются решить 40 детских домов.

В Украине уже разработана теория института приемных семей - написаны документы, законодательно определяющие их статус, разработаны механизмы юридического оформления и финансирования. Сегодня теория проверяется на практике: тридцать детей-сирот юридически прописывается в приемные семьи, будучи усыновленными, в Харьковской, Одесской, Львовской, Запорожской, Крымской и Киевской областях.

Такое ноу-хау в украинской семейной политике позволит решить сразу несколько государственных задач: бездетные граждане обретут счастье вначале заботы о ребенке, а затем и полноценного материнства и отцовства; государство отчасти снимет с себя стопроцентную материальную ответственность о "неблагополучных" детях; но самое главное - многие дети-сироты избавятся от унизительного социального статуса "лишних" и станут нужными и любимыми.

("Голос Украины", № 204, 2 листопада 1999 р.)

Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека Нина Карпачева обратилась к Президенту Леониду Кучме с просьбой содействовать восстановлению прав детей, больных сколиозом, нарушенных в связи с ликвидацией в Луганске государственной санаторной школы-интерната. Н.Карпачева считает, что ликвидация школы-интерната была проведена вопреки распоряжению Президента, которое категорически запрещает закрывать или перепрофилировать детские интернатные заведения. Незаконным признали приказ о закрытии этой школы Ленинский райсуд Луганска и Генпрокуратура Украины.

(Независимость", № 195 - 196, 9 липня 1999 р.)

Дітей, що не можуть засвоювати навчальну програму, багато: в початковій школі в кожному класі 3 - 4 учні, в цілому десь 15%. За більш суворою оцінкою, 30% від загального числа молодших школярів потребує спеціальної допомоги. Їх дедалі більшає, і причиною тут є і незадовільна екологічна ситуація, і недостатня медична допомога, і зубожіння та деградація частини батьків, неспроможних забезпечити дитині необхідні умови виховання і розвитку. Має значення і відплив з дошкільних дитячих установ педагогічних кадрів та зниження в них рівня педагогічної роботи.

Є й статистика : 40 - 60% неповнолітніх правопорушників мають знижений інтелектуальний розвиток. І, звичайно, у більшості випадків причиною його зниження є, насамперед, соціальна і педагогічна занедбаність. Цього б не було, якби дітям вчасно допомогли розвиватися і вчитися.

Але жертвами скорочень найчастіше стають шкільні психологи, які є початковою ланкою виявлення проблемних дітей.

Зменшується кількість спеціальних класів саме для дітей з труднощами в навчанні. Звісно, тому що немає коштів. А ще й тому, що системі допомоги дітям з труднощами в навчанні не надається державного значення.

("Демократична Україна", № 92, 14 вересня 1999 р.)

Кабинет Министров Украины утвердил программу предотвращения торговли женщинами и детьми.

Министерствам и ведомствам поручено до 1 апреля 2000 года провести анализ соответствия законодательства Украины по вопросам защиты прав и интересов женщин и детей нормам международного права. По результатам анализа правительству будут поданы соответствующие предложения.

На протяжении текущего года необходимо определить дополнительные меры по предотвращению роста безработицы среди женщин, выпускников школ и других учебных учреждений, организовать освоение безработными женщинами профессий, пользующихся спросом на рынке труда.

Необходимо также создать банк данных физических и юридических лиц, которые попали в поле зрения правоохранительных органов как причастные к торговле людьми и к распространению проституции.

Программой предусмотрен анализ практики соблюдения порядка передачи детей - граждан Украины - на усыновление украинскими гражданами или иностранцами, а также осуществление контроля за проживанием в семьях усыновителей.

("Зеркало недели", № 39, жовтень 1999 р.)

17 - 19 листопада у Судаку (Крим) на Всеукраїнській конференції жіночих громадських організацій майже 300 учасниць від усіх областей України вирішували непрості питання сьогодення - ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок, забезпечення рівноправності жінок і чоловіків у політичному, економічному, соціальному житті.

У Криму сьогодні діють 4 бізнес-центри, є бізнесконсультанти, які дають поради жінкам, як краще, виходячи з конкретних умов, організувати бізнесову справу. Є фонд невеликих позик.

Серед безробітних в Україні жінки займають близько 65%, і за кожною жінкою - діти. За словами голови Комітету у справах сімї та молоді Ради Міністрів Криму Тетяни Єжової, спільно з центрами зайнятості комітет надає жінкам можливість опанувати новими професіями, які потрібні на ринку праці. Ще - створення продовольчого банку. Йдеться про конкретну адресну допомогу одиноким матерям, малозабезпеченим сімям.

- Те, що у жінок обмежений доступ до влади, а отже, й до прийняття економічних і політичних рішень, стримує подальші соціальні перетворення в країні, - сказала головний консультант Інституту стратегічних досліджень, представник Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги Наталія Лакіза-Сачук. - Необхідно звернути особливу увагу на призначення більшої кількості жінок на роботу в національні, регіональні й місцеві виконавчі органи. Удосконалення національного механізму із забезпечення рівності жінок і чоловіків почати, зокрема, з розробки навчальних програм гендерної рівності та впровадження їх у навчальні заклади всіх рівнів.

На конференції було розроблено Програму дій "Партнерство з досягнення і розвитку гендерної рівності".

("Урядовий курєр", № 223, 27 листопада 1999 р.)

Працівники рівненського міського відділу у справах молоді, сімї та жінок спробували систематизувати і дати характеристику тієї ролі, яку виконує в суспільстві рівненчанка.

Рівненські жінки продовжують успішно конкурувати з чоловіками на важких роботах. Представники слабкої статі продовжують трудитися навіть у позавідомчій охороні. При цьому оплата їхньої праці в середньому на 25-40% нижча, ніж у працюючих чоловіків. Дуже серйозно представлені жінки на Рівненщині і в органах влади, однак, в основному, на нижніх рівнях управлінської вертикалі.

Так, в обласному центрі з тринадцяти членів міськвиконкому лише один - жінка.

З усіх зареєстрованих за девять місяців нинішнього року на рівненській міській біржі праці більше 56% становлять саме жінки.

У той же час, неухильно зростає роль коштів, що заробляються жінками, в сімейному бюджеті.

Так, за даними економістів, 90% сімей опиняться за межею бідності, якщо не працюватиме мати сімейства. На думку фахівців, подібне навантаження прямо позначається на демографічній ситуації.

Все більше жінок не можуть собі дозволити мати навіть одну дитину. Стресові ситуації й важка робота впливають і на мікроклімат сімї. У Рівному в середньому кожний третій шлюб розпадається.

("День", №216, 23 листопада 1999 р.)

Украина вместе со Словенией делит 96-е место по представительству женщин в избирательных органах - к такому выводу пришел Межпарламентский Союз, являющийся мировой ассоциацией национальных законодательных органов.

Скандинавские страны лидируют. Среди парламентариев Швеции женщины составляют 42,7%, в Дании и Финляндии - 37%. Интересно, что в Соединенных Штатах Америки, считающихся оплотом демократии, женщин-законодателей в палате представителей только 13,3%. По этому показателю эта страна оказалась на 43-м месте, опередив Польшу и Словакию. Из бывших стран социалистического лагеря лучше всего относятся к своим женщинам на Кубе и во Вьетнаме, которые занимают соответственно 9-е и 10-е места. Китай, занимая 17-е место, опередил Канаду, в парламенте которой женщины составляют 21,8%. Странно, что Франция, провозгласившая такие лозунги, как Равенство, Свобода, Братство, занимает 66-е место. Женщины-законодатели в этой стране составляют почти 11%. В украинском парламенте представительницы женского пола составляют только 7,8%.

("День", 25 грудня 1999 р.)

11. Армія - проблеми призову та строкової служби

За станом здоровя непридатних до військової служби у мирний час - більш як 70 тисяч осіб. Ще 60 тисяч відправлено на додаткове обстеження. Схоже, ця цифра збільшуватиметься. Адже завдяки прийнятій Верховною Радою України новій редакції Закону "Про загальний військовий обовязок" медичним та призовним комісіям доведеться прискіпливіше проводити військово-лікарську експертизу для виявлення хворих призовників. Скажімо, лише 1998 року достроково відправили додому 2910 осіб.

Тому восени 1999 року у війська прийдуть призовники, що мають 1-4 ступені обмеження за станом здоровя.

Перший та другий ступені - юнаки практично без будь-яких вад. Третій та четвертий - незначні захворювання.

Проте відповісти на запитання, з якими хворобами не беруть до армії, важко. Адже цей список - доволі довгий.

Є проблемою і стрімке зниження рівня освіти призовників. На думку військовиків, така ситуація склалась через те, що із 40 тисяч призовників, які щорічно закінчують вузи і не навчалися на військових кафедрах, тільки 0,5 відсотка потрапляє до війська. Хоча з цим можна не погодитися. Адже за певний час, проведений колишніми студентами в казармах та на плацах, знання, здобуті за пять років навчання, можуть геть вивітритися з голови. Легше від цього державі не буде.

("Голос України", № 180, 29 вересня 1999 р.)

З 50 тисяч призовників цієї осені лише 2 відсотки мають вищу освіту, 61 - середню, 33,5 відсотки навіть не закінчили 11 класів, а близько 5 відсотків - і восьми класів.

("Україна молода", № 176, 22 вересня 1999 р.)

Работники крымского республиканского военкомата сообщили журналистам, что в ходе нынешней осенне-призывной кампании из 14 тысяч юношей почти тысяча потенциальных военнослужащих не умеют ни писать, ни читать. В прошлом году безграмотных призывников было в 2 раза меньше.

("Правда Украины", № 102, 12 жовтня 1999 р.)

Осінній призов у лави Збройних Сил виявив на Рівненщині дуже сумні факти. За даними обласного військкомату, збільшилося число призовників, за станом здоровя непридатних до проходження військової служби. До списку традиційних "армійських" хвороб додалося збільшення щитовидної залози. Цю хворобу було виявлено у третини призовників. Розлади нервової системи зустрічаються нерідко. Лікарі констатують, що багато хвороб у молодих людей викликані банальним недоїданням. У той же час, різке зростання безробіття серед молоді зробило строкову військову службу для багатьох привабливою. Чимало бажаючих взяти участь у миротворчих операціях і хоч так заробити гроші.

("День", № 187, 9 жовтня 1999 р.)

У Збройних силах України для захисту прав вояків необхідно створити структуру на кшталт адвокатури або служби юридичного захисту. Її представники повинні бути в кожному гарнізоні, причому - незалежні від керівників Міноборони.

При виникненні конфлікту військовослужбовця з командуванням юристи правового управління в силу обставин та залежності від командира найчастіше стають на бік останнього.

Солдати протягом усього терміну служби - від призову і до самого "дембеля" - проходять по правовому мінному полю, закладеному ще в часи радянського правового нігілізму. Так, юнаків у 17 років приписують до призовних пунктів: у такий спосіб хлопці вперше вступають у юридично оформлені стосунки з державою. Але ж про батьків ніхто і не згадує, а згідно з Кодексом про сімю та шлюб, представниками неповнолітніх є саме батьки. Про них військові юристи та командири згадують лише в тому випадку, якщо в призовника або молодого солдата виникають серйозні проблеми.

Ще приклад. Положення про підготовку та проведення призову затверджене Міністерством оборони, і це приводить до певних юридичних непорозумінь. Адже обовязки конкретних посадових осіб державних органів повинні бути визначені законом, а не відомчим наказом міністерства оборони. До того ж, яке відношення керівник МО має до юнаків, які призиваються на службу у війська МВС, СБУ, Національної гвардії, у Прикордонні війська, Мін НС тощо?

У Збройних Силах України щорічно доводиться достроково звільняти 4-5 тисяч військовиків через хворобу та з причин, яких можна було б уникнути, якби юнакам у свій час було надано юридичну допомогу у написанні скарг, подань та заяв до місцевих органів влади та судів. Саме через правову незахищеність тисячі солдатів, які отримали в армії каліцтва, повернулися зі служби інвалідами, батьки загиблих військовиків не можуть роками отримати належні їм "страховки". В частинах та підрозділах при оформленні документів намагаються максимально приховати вину командирів і списати усі гріхи на самих постраждалих. Часто солдати, не дивлячись, підписують підсунуті їм документи, а потім роками не можуть оформити належних пенсій.

("Україна молода", № 104, 9 червня 1999 р.)

У Золотоніському військовому гарнізоні Черкаської області сталася НП: лейтенант Звіряка віддубасив одного зі своїх підопічних. Було це на ранковій повірці. Тепер військова прокуратура Черкаського гарнізону порушила проти пана Звіряки кримінальну справу, йому загрожує кілька років позбавлення волі.

("Україна молода", № 89, 18 травня 1999 р.)

Рядовой Андрей Никитченко успел прослужить в военной части всего 43 дня. Недавно по состоянию здоровья юношу комиссовали: в результате полученных закрытых травм медики срочно прооперировали его, удалили селезенку.

Это далеко не единичный факт неуставных отношений, выявленных работниками военной прокуратуры Тернопольского гарнизона в военной части г. Золочев Львовской области.

Состоялся суд, сержанта В. Короля признали виновным и осудили к трем с половиной годам лишения свободы в ИТК усиленного режима. Кроме того, он должен будет вернуть 1000 гривен за лечение и уплатить 10 тысяч гривен по гражданскому иску родителям потерпевшего.

В любой военной структуре чрезвычайным происшествием считаются случаи самоубийства: тогда на проверку всплывают нелицеприятные факты психологического насилия, физического воздействия, более легкие грешки и проступки. Однако сами военнослужащие ссылаются в таких случаях исключительно на слабость духа решившегося на суицид. Лишь с начала этого года в тернопольском регионе зарегистрировано 2 случая самоубийств. 23 января рядовой военной части, расквартированной в Кременце (райцентр Тернопольской области), уроженец Севастополя Виталий С. самовольно покинул пост и повесился на брючном ремне в сушилке.

Второй случай суицида произошел в уже упомянутой военной части (г. Золочев Львовской обл.). 25 апреля рядовой Денис М. заступил утром в наряд. Утром же дежурный офицер обнаружил, что солдат самовольно покинул пост и место службы, прихватив при этом автомат АК-74 и два магазина с двадцатью патронами. Лишь через сутки обнаружили тело парня - Денис застрелился.

Всегда ли в ряды армии, пройдя медкомиссии, попадают психически уравновешенные, физически здоровые юноши?

В деградирующем обществе медленно зарождается деградирующее войско: голодный и холодный солдат, да еще с оружием в руках, может стать потенциально опасным для собственной родины.

("Зеркало недели", № 24, 19 червня 1999 р.)

По словам заместителя Генерального прокурора - начальника Главного управления военных прокуратур Валерия Радзехи, "Если за девять месяцев этого года общее количество преступлений в силовых структурах уменьшилось более чем на 10%, то количество злоупотреблений должностных лиц, в том числе и касающихся неуставных взаимоотношений (рукоприкладство), возросло. Прокуратура на это глаза закрывать не будет. Знаю, что и председатель военного суда Центрального региона Украины генерал-лейтенант юстиции Валентин Шевченко всегда добивается, чтобы виновные понесли наказание по всей строгости закона... В некоторых воинских частях мастера заплечных дел не только распускают руки, но и открыто угрожают закатать того или иного неугодного в асфальт. На моем столе письмо из Бердичева. И в нем - о моральной деградации некоторых командиров. Это письмо я передам в военную прокуратуру".

Может стоит ужесточить наказание за рукоприкладство в силовых структурах? За это, кстати, ратует народный депутат Михаил Бродский. Он считает, что только закон, который гарантирует ответственность за применение пыток, может спасти солдат от произвола как со стороны сослуживцев, так и со стороны армейского начальства.

Портретики на фоне явления:

1. Полковник Тихонов Петр Иванович (по просьбе следствия фамилия изменена). Место "подвига" - полигон под Белой Церковью.

После визита полковника прапорщик П. оказался на операции в больнице.

2, Звиряка Александр Васильевич. Старший лейтенант, в/ч А-1588. В июне этого года осужден военным судом Черкасского гарнизона к трем годам лишения свободы (условно, с годичным испытательным сроком) за избиение рядового Васильева.

3. Плугатар Юрий Александрович. Старший лейтенант. Киевский институт военно-воздушных сил. Осужден военным судом Киевского гарнизона; лишен звания старший лейтенант за неоднократные факты избиения курсанта В.

4. Павленко Юрий Александрович. Прапорщик. Командир взвода. Военный суд Луганского гарнизона приговорил его к лишению свободы на 1,5 года с отбыванием наказания в ИТК усиленного режима за избиение дневального Савчука.

5. Фенин О.Ю.Майор. Начальник автомобильной службы воинской части, г. Ковель. За неуставные отношения осужден по статье 254-2, пункт "б". Жестоко избил рядового Шайду.

("Киевсие ведомости", 21 жовтня 1999 р.)

Військовий суд Дніпропетровського гарнізону засудив до трьох років позбавлення волі офіцера, який побив рядового сержанта строкової служби Андрія Сушкова.

Розгляд справи капітана військової частини № 3036 Сергія Губіна тривав у суді не один день і залишив по собі двозначне тлумачення. Чимало військовослужбовців частини дотримуються думки, що факти просто підтасовано. На бік капітана стало і командування військової частини. Водночас заступник голови суду Валерій Борзов піддав критиці позицію командування частини, яке було безпринципним стосовно інциденту. Він висловив сподівання, що зі зміною командира частини тут більше приділятимуть уваги оздоровленню ситуації та попередженню нестатутних стосунків.

Тим часом засуджений Сергій Губін відбуватиме покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Він позбавлений рішенням суду і звання капітана.

("Молодь України", № 109, 5 жовтня 1999 р.)

"Наш син Неділько Андрій Васильович був призваний на дійсну військову службу. Проходив її у Дніпропетровську.

22 січня 1997 року на території частини його вдарив молотком по голові солдат. Син отримав важку черепно-мозкову травму. Після операції, лікування в Києві і Криму, сина 7 червня 1997 року звільнили в запас. Андрієві довелося заново вчитися ходити, говорити, вивчати букви. Син залишився інвалідом першої групи, має непередбачувані приступи з втратою свідомості. Йому щомісячно потрібні дві упаковки таблеток, на які не поширюються пільгові рецепти. А це 90 гривень на місяць. Сімя заборгувала 7 тисяч гривень. Ми їх позичали, коли лікували сина, доглядали за ним місяцями в Києві і Дніпропетровську. Позов про відшкодування завданих моральних і матеріальних збитків у нас у суді прийняли, але досі ніхто нам нічого не виплатив...

В армію ми свою дитину послали здоровою. А сину ось знову належить операція..."

("Молодь України", № 109, 5 жовтня 1999 р.) 12. Біженці, мігранти, проблеми законодавства
та нелегальна міграція


В Украине отсутствует иммиграционное законодательство, которым в силу печальной необходимости обзавелись все мало-мальские цивилизованные страны. Многие из наших сограждан знают, чего стоит получить визу на въезд в США или Германию, Англию или Данию. Украинскую же - раз плюнуть. Достаточно явиться в наше посольство и предъявить липовый вызов фирмы "Рога и копыта" откуда-нибудь из Луганска или Одессы - и "добро пожаловать". Часто гость привозит с собой и всю свою семью - а они немаленькие. Подавляющее большинство - нелегалы. Сколько их всего? А никто точно и не подсчитывал.

По прикидкам, в Киеве уже сегодня "тусуются" тысяч 50-60 нелегальных мигрантов. 90% нелегалов попадают к нам через широко распахнутую границу с Россией.

Каков же хлеб нелегалов, за что они живут? О честных заработках не может быть и речи: у нас и свои перебиваться не могут. А у непрошенного гостя семья из 10-12 человек. В лучшем случае его кормит торговля, в худшем - сомнительные заработки, не поощряемые уголовным кодексом: кражи, функционирование в преступных группировках, продажа наркотиков и т. д. Эти люди не проходят санитарного контроля и очень часто везут нам весьма экзотические заболевания... Но как свидетельствует опыт других государств - это еще только цветочки. Со временем количество гостей переходит в их качество.

Создаются так называемые этнические кварталы. В этой среде все свое - нравы, законы, порядки...

Время от времени компетентные киевские инстанции обращаются к Верховной Раде с призывами принять, наконец, иммиграционное законодательство (желательно, столь же жесткое, как во всех странах Европы). Но воз и ныне там. А перспектива возникновения в Киеве, Харькове, Днепропетровске (далее везде) африканских, арабских, индостанских этнических кварталов нелегальных иммигрантов становится все более реальной.

("Правда Украины", № 61 2 липня 1999 р.)

Правовая база, существующая в Украине, не в состоянии охватить огромный круг практических вопросов по борьбе с нелегальной миграцией. Нет сомнений в том, что именно это и является причиной многих проблем, с которыми ежедневно сталкиваются пограничники.

Есть в Украине закон о правовом статусе иностранцев, которым задекларировано создание депортационных служб при МВД. Уже не первый год существуют постановления Кабинета Министров, которые не только предусматривают создание соответствующих миграционных пунктов, но и представляют собой целенаправленную и развернутую программу борьбы с нелегальной миграцией. Однако, к большому сожалению, эти деловые предложения существуют пока что только на бумаге из-за хронического дефицита средств.

Поэтому с проблемой нелегальной миграции пограничники остались один на один.

("Зеркало недели", № 36, вересень 1999 р.)

Украина постепенно превращается из страны транзита в страну-накопитель нелегальных иммигрантов.

К примеру (по оперативным данным), руководители китайских иммигрантов в течение одного часа могут собрать до 30 тысяч своих соотечественников.

Полномочия Госкомграницы по координации деятельности других центральных органов исполнительной власти по противодействию нелегальной миграции законодательно закреплены Указом Президента Украины от 9 января 1999 г.

Возможность поправить положение видится в отработке взаимодействия органов, осуществляющих иммиграционный контроль на этапах "оформление визы - пропуск через государственную границу - регистрация иностранцев в органах паспортной службы". Почему большинство потенциальных мигрантов уклоняется от регистрации? Кто должен контролировать тысячи людей, прибывших в нашу страну? Кто должен отвечать за нарушения требований нормативных документов по организации приема на учебу иностранцев, которые вполне легально прибывают в Украину и готовятся на ее территории к нелегальной переправе в Западную Европу? Компетентными органами во время проверок установлено: 60% иностранцев, которым отечественными учебными заведениями выданы приглашения на учебу, в них не прибыли, и местонахождение их неизвестно. Свыше же 50% слушателей-иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск не поданы.

У нас нет единого комплексного иммиграционного кодекса. И уже сегодня нужно усилить требования в отношении предоставления приглашений в Украину не только будущим студентам, туристам, а и желающим получить частные и служебные визы - сейчас этот механизм весьма либерален.

("Правда Украины", № 90, 14 вересня 1999 р)

Дедалі складнішою стає міграційна ситуація в Україні. Особливе занепокоєння викликає сувора дійсність на землі нашого північно-східного сусіда. Не менш небезпечним для нас є кровопролиття, що час від часу спалахують у закавказьких, середньоазіатських державах.

Припущення щодо можливих катастрофічних для України наслідків майбутніх хвиль північно-східної міграції, прогнозоване вченими-соціологами, демографами, починає проявлятися в прибутті на українську землю перших втікачів з Москви, Підмосковя, Дагестану...

Похмурі застереження щодо наслідків такої міграції мали б змусити найвищі владні органи вжити не косметичних, а кардинальних заходів. І серед них, насамперед, облаштування надійного північно-східного і південного кордонів, заснування єдиної державної міграційної служби України з відповідними функціями, підрозділами, повноваженнями, чітким їх розмежуванням між відомствами, а також здійснення реальної співпраці в цій сфері з міжнародною спільнотою.

Все ж за допомогою міжнародних організацій в Україні впродовж останніх трьох років створені структури, які надають конкретну правову, матеріальну та іншу допомогу мігрантам, біженцям, пошукачам тимчасового притулку. У Києві, зокрема, розташована штаб-квартира Міжнародної організації міграції, Центр досліджень проблем міграції, а також Громадський центр допомоги мігрантам, Центр соціальної допомоги жінкам і дітям-біженцям. Два роки тому розпочав роботу Український благодійний фонд "Міграція".

("Молодь України", № 106, 28 вересня 1999 р.)

Принимаются все меры, чтобы волна терроризма, захлестнувшая Россию, не докатилась до Украины.

Ряд специальных мероприятий, предпринимаемых силовыми ведомствами, не подлежит огласке.

По словам начальника управления по делам национальностей и миграции Киевской госадминистрации Владимира Новика, столица - самый переполненный нелегалами город. Эксперты, косвенным путем подсчитывающие количество нелегалов в городе, говорят о четырех тысячах человек.

Официально получить статус беженца в Киеве могут граждане из соседних государств, где происходят военные конфликты, кроме Чечни. Но это не значит, что чеченцы не приезжают в город. Беженцев из Дагестана у нас нет.

Сейчас, кроме потока граждан из Афганистана, появился еще один - курды из Турции и Ирака. Любыми путями (в основном, грузовым морским транспортом) курдские крестьяне прибывают нелегально в Одессу, Севастополь, Ялту, другие южные порты и разъезжаются по Украине. Практически все они без документов. Киевская милиция лишена возможности идентифицировать их личность, потому что по закону получить сведения о гражданине, отказывающемся от контакта со своей страной, через посольство не положено. Сделать это другим путем у милиции нет возможности. Совершенно невозможно вернуть задержанного внутри страны нелегала на его родину - отсутствуют межгосударственные соглашения о депортации, которые многим странам и невыгодны. Таким образом, по оценкам специалистов, курдов в Киеве скопилось уже около 1300 человек...

Процедура направления на медосмотр нелегалов при их задержании не разработана. Хотя среди многих мигрантов, в основном выходцев из Афганистана, Африки, много больных туберкулезом. Не следует забывать и о СПИДе, а такие обследования тоже не проводятся... Через Киев проходит 50 процентов миграционных потоков. Если столице законодательно не оформить особый миграционный статус, то лет через десять сформируются устойчивые этнические кварталы. Это сулит большие неприятности. Все предпосылки к этому уже есть... Наши Законы "О беженцах" и "О правовом статусе иностранцев" давно устарели, есть много просчетов.

("Факты", № 174, 21 вересня 1999 р.)

3350 біженців, котрі проживають в Україні, а також близько 15 тисяч таких, що не мають правового статусу прохачів притулку, є однією з найбільш незахищених категорій населення й потребують професійної юридичної допомоги. За даними дослідження, що проведене Інститутом соціології НАНУ, близько 500 опитаних прохачів притулку вважають основною причиною своїх проблем зловживання службовим становищем працівників правоохоронних органів. 36% респондентів заявили, що міліція затримує їх практично щодня. 61% опитаних скаржилися на застосування щодо них фізичної сили.

Більшість респондентів вважає, що вирішити конфліктну ситуацію з правоохоронними органами можливо, лише давши хабара.

Випадки грубого зневажання прав і гідності людини з боку працівників міліції щодо іноземних громадян підтверджують і понад 40 опитаних експертів. Частіше за все безпідставно звинувачуються в порушеннях громадського порядку темношкірі.

("День", № 93, 26 травня 1999 р.)

Винесено вирок у справі трьох біженців з Афганістану. Громадян Афганістану Мірвайса Гані, Ісмаіла Гулям Набі, Фаріда Нарсулла визнано винними й засуджено до 2 років 6 місяців позбавлення волі у виправно-трудовій колонії за ч. 2 ст. 188-1 Кримінального кодексу України за "повязаний з насильством опір співробітникам міліції, або загрозу застосування насильства". Конфлікти між громадянами Афганістану й співробітниками карного розшуку Ватутінського РВВС м. Києва Ткаченком і Завальним розгортався 28 листопада минулого року на столичному ринку "Троєщина".

Зі звіту, поданого адвокатом Наталею Мойсеєнко Управлінню Верховного Комісара ООН у справах біженців: "З першого свідчення Завального й Ткаченка, а також свідків захист зробив висновок, що конфлікт було спровоковано працівниками міліції". В справі афганців останню крапку ще не поставлено. 21 червня їхній адвокат подала касаційну скаргу на вирок. За словами адвоката, "Співробітники РВВС Ватутинського району, які приїхали на місце події 28 листопада 1998 року, забрали всіх учасників бійки в дільницю. (У багатьох із афганців, у тому числі й підсудних, міліція, не маючи на те права, вилучила документи, цінні речі й гроші). Потім більшість затриманих відпустили, й у дільниці залишилися тільки Мірвайс Гані та Фарід Нарсулла. Всупереч встановленим Кримінально-процесуальним кодексом України трьом добам, афганці після санкції прокурора перебували у райвідділі 28 діб. Туди ж привезли за пять днів після важкої операції на легенях пораненого в бійці Ісмаіла Гулям Набі. Він провів у дільниці в антисанітарних умовах і без медичної допомоги 18 діб. Слід відзначити, що в цей час мої підзахисні зазнавали образ, побоїв і знущань із боку міліції та інших затриманих. Все викладене вище можна розцінити як тортури".

("День", № 118, 2 липня 1999 р.)

В настоящее время в Украине 3,5 тыс. человек имеют статус беженца. В настоящее время в Украине в сфере законодательства по решению проблем беженцев принято около 40 документов, в частности, 9 законов и 3 постановления ВР Украины, 15 постановлений Кабинета Министров.

По словам зампреда Госкомнаца Юрия Белухи, Кабинетом Министров Украины дано поручение по созданию в Украине единой миграционной службы, которая будет заниматься проблемами беженцев и мигрантов.

В госбюджете 1999 года на решение проблем беженцев предусмотрено 260 тыс. гривень.

("Независимость", № 292 - 293, 5 жовтня 1999 р.)

Цього року оперативно-розшуковими органами Прикордонних Військ України попереджено понад сотню спроб вивозу за кордон українських жінок і дітей, а також транзитом - громадянок країн Південно-Східної Азії. А минулого року ліквідували 51 канал нелегальної міграції, встановили 36 організаторів нелегальних переміщень громадян через кордон, 77 переправників, 80 помічників нелегальних мігрантів у їхній незаконній діяльності. За порушення українського законодавства про державний кордон органи дізнання Прикордонних Військ порушили 189 кримінальних справ щодо 322 осіб. Крім того, виявлено 47 злочинних груп, які займалися нелегальним переміщенням іноземних громадян через кордон.

("День". № 218, 25 листопада 1999 р.)

За даними Комітету України у справах національностей і міграції, за період з 1996 року (коли в Україні була затверджена процедура визначення статусу біженця) по жовтень 1999 року 3505 шукачів притулку отримали в нашій країні статус біженця. З них 1150 чоловік - діти до 16 років.

Більшість біженців проживає у Києві, Харкові, Одесі та Львові.

"Попри те, що 1991 року Україна підписала Конвенцію ООН "Про права дітей", в якій зазначається, що й діти, котрі мають статус біженців (або просто шукають на території тієї чи іншої країни притулок), мають ті ж права, що і діти, котрі є громадянами даної країни, в Україні діти-біженці позбавлені практично всіх прав", - заявила на присвяченому проблемам дітей-біженців "круглому столі", що відбувся недавно в Києві, представник Київського комітету жінок-біженців афганка Парвін Хашим Мансур.

Вона також підкреслила, що оскільки тільки 20% дорослих біженців "мають постійну роботу, їхні діти (за статистикою, в Україні проживає 1200 дітей з Афганістану і 400 дітей з африканських країн) змушені працювати на ринку, щоб допомогти своїм батькам прогодувати сімю". Причому, практично ніхто з дітей на відвідує школу, бо чи то через незнання передбачених Конвенцією прав дітей, чи то через небажання, дирекція більшості українських шкіл не хоче приймати на навчання маленьких іноземців, які не мають прописки (а часто - і статусу біженців).

На думку Парвін Хашим Мансур, однією із найгостріших проблем також є захист дітей, які приїхали в Україну без батьків. Оскільки в українському законодавстві не передбачений механізм визнання статусу маленьких шукачів притулку, котрі не мають батьків.

("День", № 219, 26 листопада 1999 р.)

13. Громадянське суспільство та дещо
про вибори президента України


24 июня Служба Безопасности Украины запретила въезд в страну на 5 лет украинскому олигарху, гражданину Израиля Вадиму Рабиновичу.

По сообщению пресс-службы СБУ, запрет вынесен "согласно полученным материалам о причастности В.Рабиновича к деятельности, причиняющей значительные убытки экономике Украины, в целях обеспечения безопасности Украины и на основании Закона "О правовом статусе иностранцев".

Рабинович возглавляет в Украине компанию "Рико Капитал Груп" и, по оценкам Института политики, контролирует или имеет влияние на телерадиокомпанию "Эра" (УТ-1 и УР-1), телекомпанию НТУ, агентство "УНИАР", газеты "Столичные новости", "Деловая неделя", радио "Супер Нова".

Отказ властей Рабиновичу в посещении Украины политологи считают лишь "намеком посидеть на время выборов за рубежом". Материалы о причастности олигарха к убыткам экономики, по их мнению, не получат огласки и не будут рассматриваться в суде. Властям судить его не выгодно, т. к. в процессе рассмотрения дела может всплыть много интересного.

Аналитики не исключают, что влияние В. Рабиновича на Украину из-за границы и после отстранения останется довольно серьезным, и вскоре в принадлежащих ему СМИ можно будет наблюдать смещение "информационных акцентов" в сторону кого-либо из оппозиционных кандидатов.

("Вечерний Харьков", № 70, 26 червня 1999 р.)

Очередная трагедия произошла в селе Фурсы Белоцерковского района на Киевщине. После двух недель розыска 4 июня т. г. было найдено со следами страшных пыток тело члена партбюро ячейки Соцпартии в этом селе Раисы Филипповны Забилы...

Она последовательно выступала против своеволия самозванного сельского головы, ранее судимого С. А. Малецкого, который избил четырех сельчан (в т. ч. двух социалистов), а потом, 30 марта т. г. в помещении сельсовета поднял руку и на секретаря ячейки А. А. Колесника.

("Голос Украины", № 104, 10 червня 1999 р.)

Із заяви фракції блоку Соціалістичної і Селянської партій України "Лівий центр" від 13 липня 1999 р.:

"З липня ц. р. в Яготині Київської області відбулася зустріч виборців з народним депутатом України Олександром Морозом. Зустріч проводилася з відома районної влади, тим більше дивує її реакція на цю подію.

Вже 5 липня до голови держрайадміністрації Володимира Семеняки викликали керівників пяти господарств, які були присутні на цій зустрічі. Окремим з них було запропоновано подати заяви про звільнення з посади і написати письмові пояснення про участь у зустрічі з О.Морозом.

Моральна екзекуція повторилася вже з участю заступника голови облдержадміністрації, начальника райсільгоспуправління, райпрокуратури і начальника райвідділу внутрішніх справ. Трьом із керівників господарств знову запропонували подати заяви... Цілком зрозуміло, що ця акція розправи в Яготині має не місцевий, а добре продуманий і спланований у столиці характер.

Показово, що у ній, усупереч вимогам Конституції України і прямим заборонам виборчого закону та законів України про прокуратуру, Службу Безпеки і міліції беруть участь силові структури..."

("Голос України", № 136, 27 липня 1999 р.)

Регіональний політичний блок на підтримку кандидатури Леоніда Кучми на президентських виборах у своєму зверненні до жителів Рівненщини закликав утриматися від винесення на широкий загал фактів міжконфесійних непорозумінь, міжпартійних та внутрішніх партійних конфліктів, які перешкоджають єдності суспільства.

Кожний четвертий мешканець Рівного, згідно з результатами соціологічного опитування Рівненської міської ради, вважає, що діяльність політичних партій спрямована на задоволення особистих амбіцій їхніх лідерів, а кожний третій зазначає, що політичні партії не дбають про інтереси пересічних громадян.

("Голос України", № 121, 6 липня 1999 р.)

З листа кандидатів в Президенти України О.Ткаченка, О.Мороза, Є.Марчука, В.Олійника до Президента Парламентської Асамблеї Ради Європи:

"...У ході кампанії з виборів Президента України виконавча влада України вдалася до дій, що є несумісними з Конституцією та законами України, а також із нормами та стандартами, визнаними в демократичних суспільствах Європи.

Це проявилося, зокрема у тому, що:

а) громадянам України у протизаконний спосіб обмежено право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань, на доступ до інформації.

Це здійснюється шляхом:

- встановлення тотального контролю з боку Президента Л.Кучми над усіма загальнонаціональними каналами телебачення та радіомовлення;

- тиску на ЗМІ для позбавлення журналістів можливості обєктивного висвітлення виборчих кампаній інших кандидатів у Президенти, окрім діючого Президента;

- протизаконного припинення урядовими структурами у травні радіотрансляції пленарних засідань Верховної Ради України, що здійснювалася за рішенням парламенту безперервно з 1990 року;

б) має місце втручання Президента України у діяльність судових органів та публічні погрози на їхню адресу;

в) протиправно використовуються органи виконавчої влади у здійсненні виборчої кампанії на користь діючого Президента України (приклади: участь посадових осіб виконавчої влади - від Премєр-міністра до місцевих державних адміністрацій - у виборчій кампанії Л.Кучми за рахунок державного бюджету; діяльність Служби Безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та прокуратури України на користь Л.Кучми; створення незаконних воєнізованих формувань для здійснення політичного переслідування інших кандидатів у Президенти; численні звільнення з роботи держслужбовців, яких запідозрено у нелояльності до Л.Кучми; використання податкових органів для розорення фірм та підприємств, керівників яких запідозрено у нелояльності до Л.Кучми)..."

("Голос України", № 272, 16 вересня 1999 р.)

То, что происходило на многих участках 31 октября - за пределами закона, морали. На избирательном участке № 2 избирательного округа № 135 (Одесса) наблюдатели поймали за руку нескольких молодых людей, которым выдали сразу по пять бюллетеней.

В ряде мест представители А.Мороза и Е.Марчука предотвратили использование не учтенных надлежащим образом бюллетеней. Студенты одесского мединститута, прежде чем получить бюллетени, должны были пройти "собеседование" с деканом, который занял для этого кабинет на избирательном участке. Сюда они должны были заходить и после голосования, чтобы "отчитаться". Едва ли не первый тревожный сигнал о нарушениях в Днепропетровске поступил из 63-го участка 27-го округа. Один из руководителей завода пластмасс пожаловал сюда со "своими" бюллетенями, которые сам и раздавал, кому надо. А затем поднялся шум вокруг 7-го участка 25-го округа. Это в 10-й городской больнице. Где голосовали не только больные, число которых странным образом увеличилось, но и врачи без каких-либо откреплений с мест своего проживания. К тому же голосовали под "бдительным наблюдением" главврача.

("Голос Украины", № 204, 2 листопада 1999 р.)

- Сотрудников Донецкой областной клинической больницы им. Калинина обязали открепиться от своих избирательных участков, выйти на работу и голосовать по месту работы, - рассказал первый секретарь Донецкого обкома КПУ Г.Буйко.

Многие руководители вузов и техникумов поддались давлению, объявили учебный день, создали закрытые участки и под надзором администрации и кураторов провели выборы.

Из 618 работников Донецкого территориального медобъединения, которые работали в тот день, открепились и проголосовали по месту работы 422 человека.

("Голос Украины", № 204, 2 листопада 1999 р.)

Загони міліції блокували в санаторії "1 травня" в Пущі-Водиці прихильників кандидата в президенти України, голови ВР України Олександра Ткаченка, які прибули до м, Києва для проведення агітаційної роботи згідно із Законом України "Про вибори Президента України" (розділ 5 ст.31). Як відзначається у зверненні Національної конфедерації профспілок України до ВР, це було зроблено з метою не допустити проведення агітаційної роботи в столиці України.

("Молодь України", № 117, 21 жовтня 1999 р.)

Як повідомив прес-центр громадської організації "За соціальний захист населення", влада продовжує проводити акції, спрямовані на підрив авторитету помічника-консультанта й довіреної особи кандидата в Президенти України Євгена Марчука - Влада Кривобокова. Цього разу його - студента-заочника V курсу, який навчається за контрактною формою на факультеті "Правознавство" Луганського інституту внутрішніх справ, - відрахували з навчального закладу згідно з наказом № 229 від 5 жовтня нинішнього року. На прохання Влада ознайомитися з оригіналом наказу було йому відмовлено, мотивуючи це тим, що даний документ являє собою деяку секретність.

("День", № 190, 14 жовтня 1999 р.)