Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 87 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 15.08.2016 – 19.08.2016

Надійшло 9 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема  проект процедурної постанови щодо заслуховування інформації Генерального прокурора України. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Права громадян та їх об’єднань

Проект 5035 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Цивільного Кодексу України (щодо уточнення меж використання житла).

Проектом пропонується доповнити частину першу статті 383 Цивільного кодексу України абзацом другим, відповідно до якого розміщення власником у своєму житловому будинку, квартирі підприємств, установ, організацій допускається лише після переведення такого приміщення в нежитлове в порядку, передбаченому чинним законодавством. Ініціатори проекту пояснюють такі ініціативи тим, що відповідно до частини першої статті 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб, але не має права використовувати його для промислового виробництва. Однак, існує вже усталена практика, коли в житлових будинках, квартирах розташовують підприємства, установи та організації, які не використовуються для промислового виробництва тільки у вузькому сенсі цього поняття. Такі непоодинокі випадки призводять до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та порушують санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку. Розміщення підприємств, установ та організацій в житлових будинках має здійснюватися лише після переведення таких приміщень в нежитлові відповідно до вимог чинного законодавства.

Як видається, ініціатори проекту, дещо розширено тлумачать положення частини першої статті 383 ЦК України. Крім того, проект не містить чіткого визначення самого поняття «розміщення власником в своєму житловому будинку, квартирі підприємств, установ, організацій». Чи слід вважати «розміщенням» вже сам факт реєстрації юридичної особи за відповідною адресою чи «розміщення» повинно мати певні матеріальні ознаки? Незрозуміло, чи підпадає під відповідну заборону приміщення які використовуються водночас як житлові і як офіси. Загалом проект ставить більше питань, ніж дає відповідей. Така правова невизначеність створює простір для корупційних дій з боку представників контролюючих органів.

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

Проект 5031 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо підвищення відповідальності за прояв неповаги до суду та невжиття заходів щодо окремої ухвали суду).

Метою проекту визначено забезпечення реалізації гарантованого Конституцією України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на судовий захист у розумні строки, попередження випадків прояву неповаги до суду та стимулювання суб’єктів, стосовно яких винесено окрему ухвалу, до своєчасного усунення відповідних передумов та чинників. Для цього пропонується у частинах першій та другій  статті 185-3 «Прояв неповаги до суду» та частині першій статті 185-6 «Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду» в 2-4 рази (усюди до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) збільшити верхню межу штрафу за передбачені протиправні дії, а в частині третій статті 185-3 підняти розмір штрафів (від 50–300 до 200–400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Також пропонується доповнити цю ж статтю новою частиною четвертою такого змісту: «Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою – третьою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Проект не викликає принципових заперечень, але водночас вбачається таким, що навряд чи суттєво сприятиме досягненню визначеної мети. Також слід звернути увагу на вживання некоректної мовної конструкції «тягне за собою», яка, на жаль, є типовою для Кодексу України про адміністративні правопорушення, хоча філологи одностайно рекомендують вживати натомість «має наслідком» і саме ця формула знайшла відображення в тексті Конституції України.

Проект 5032 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення запобігання зловживанню процесуальними правами).

Мета проекту сформульована фактично так само, як і в попередньому проекті: забезпечення реалізації гарантованого Конституцією України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на судовий захист у розумні строки. Для цього пропонується доповнити Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України однаковими за змістом і назвою статтями «Грошове стягнення», в яких передбачити, що за недобросовісну поведінку особи, яка бере участь у справі, що полягає в умисному або через неналежне ставлення до процесуальних прав та обов’язків зловживанні процесуальними правами або невиконанні покладеного на неї процесуального обов’язку без поважних причин, яке призвело або призведе до неможливості розгляду судом справи протягом розумного строку, на таких осіб накладається грошове стягнення у розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати. Таке стягнення накладається ухвалою судді за власною ініціативою. Питання про накладення грошового стягнення на особу, що бере участь у справі, розглядається негайно після його ініціювання. Копія відповідної ухвали не пізніше наступного робочого дня після її постановлення надсилається особі, на яку було накладено грошове стягнення. Особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня під час розгляду цього питання судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення. Клопотання подається суду, який виніс ухвалу про накладення грошового стягнення. Суд, визнавши доводи особи обґрунтованими, може самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення, а в іншому випадку – призначає судове засідання для розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час розгляду клопотання, проте її неприбуття не перешкоджає такому розгляду. Ухвала суду за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає. Ухвала про накладення грошового стягнення є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Наведені пропозиції видаються щонайменше дискусійними. Викликає, зокрема, сумніви доцільність такого значного розширення суддівських повноважень в контексті потенційної можливості переведення на певний час основного ходу судового процесу замість розгляду справи по суті в площину обговорення правомірності накладення суддею грошового стягнення. Іншими словами прийняття проекту може привести до зворотного ефекту – додаткового «затягування» судового процесу. Негативне враження справляє і запропонована певна «процесуальна беззахисність» (відсутність можливості апеляційного оскарження) осіб, на яких буде накладено грошове стягнення.

Проект 5033 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» (щодо забезпечення виконання рішень і висновків Конституційного Суду України).

Проект передбачає три основні пропозиції. По-перше, пропонується копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилати наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення не лише суб’єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, та  органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді України, а й до Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України. По-друге, пропонується доповнити  текст згаданого у назві Закону такими положеннями: Рішення і висновки Конституційного Суду України виконуються в терміни, встановлені Конституційним Судом України. Майнова чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується їм у встановленому чинним законодавством порядку. Про виконання рішення і висновку Конституційний Суд України сповіщається у встановлений ним термін. Посадові особи, які не виконали рішення та (або) не додержалися висновку Конституційного Суду України, несуть відповідальність, передбачену цим Законом. Контроль за виконанням рішень і висновків Конституційного Суду України здійснюється Секретаріатом під керівництвом судді-доповідача у відповідності з Положенням про Секретаріат Конституційного Суду України. По-третє, з метою забезпечення здійснення конституційного судочинства передбачаються заходи адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі до двадцяти п’яти мінімальних заробітних плат за: 1) неконституційні заяви незалежно від форми вираження; 2) втручання в процесуальну діяльність суддів Конституційного Суду України, спробу впливу на суддів непроцесуальними методами; 3) невиконання без поважних причин у встановленому порядку і у встановлений термін вимог суддів Конституційного Суду України, а також постанов і висновків Конституційного Суду України; 4) порушення судової присяги; 5) прояв неповаги до Конституційного Суду України, що виражається в непідкоренні розпорядженням головуючого в засіданні, порушення порядку під час засідання, а так само вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до Конституційного Суду України і процедури конституційного судочинства. Про накладення відповідних штрафів має прийматися ухвала головуючого в засіданні, яка вноситься до протоколу засідання або додається до нього. Сплата штрафу має здійснюватися впродовж 15 днів з моменту повідомлення особи про накладення на неї штрафу. У разі відмови сплатити штраф або несплати штрафу в установлений строк рішення Конституційного суду виконується в установленому чинним законодавством порядку на підставі виписки з протоколу засідання або ухвали головуючого в засіданні, які для таких цілей є виконавчими документами та мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Попри слушність самої постановки питання про відсутність у державі юридичного механізму контролю за виконанням рішень Конституційного Суду України, наведені пропозиції здебільшого все ж не видаються доречними. По-перше, немає жодної потреби у розсиланні «по інстанціям» копій вже офіційно оприлюднених рішень. По-друге, навряд чи доцільно обтяжувати Конституційний Суд України листуванням з приводу виконання його рішень і постанов, оскільки він все одно не має (та й не мусить мати) важелів впливу на   орган влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді України, але належно не відреагував на рішення (постанову) Конституційного Суду України. По-третє накладання штрафних санкцій не є властивою функцією Конституційного Суду України. Подібні пропозиції, якщо вони доцільні загалом, мають знайти реалізацію в інших актах законодавства.

Проект 5034 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.)про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України (щодо уточнення відповідальності за вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи).

У проекті йдеться про відновлення кримінальної відповідальності за наклеп і образу. Наклепом пропонується визнати «умисне або через несумлінне ставлення до перевірки інформації поширення завідомо неправдивих відомостей, що принижують честь і гідність іншої фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи, або наклеп на публічну особу, тобто умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що принижують честь і гідність або ділову репутацію публічної особи». Кваліфікованими випадками наклепу передбачається визнати «наклеп, що міститься в публічному виступі, публічно демонструється в засобах масової інформації або в мережі Інтернет, або те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею» та згадані раніше дії. «поєднані з обвинуваченням у вчиненні  тяжкого чи особливо тяжкого злочину». Образою пропонують вважати приниження честі та гідності іншої особи, виражене в непристойній формі. Кваліфікованим видом образи передбачається визнати образу, що міститься в публічному виступі, публічно демонструється в засобах масової інформації або в мережі Інтернет, або те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Суперечки про доцільність кримінальної відповідальності за наклеп і образу тривають між фахівцями не один десяток років і аргументи сторін є давно відомими. Нині прийняття тієї чи іншої позиції – це питання виключно політичної волі. Утім, від ініціатора проекту слід було б очікувати певного кримінологічного аналізу на підтвердження своїх пропозицій.

Проекти з інших питань

Проект 5036 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо уточнення правил розрахунку доходів і витрат фізичних осіб-підприємців – суб’єктів господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Як зазначається в пояснювальній записці до проекту, перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, визначено пунктом 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України. Цей перелік не містить акцизного збору, включеного до вартості товару та сплаченого під час його придбання. Отже, на сьогоднішній день акцизний податок як непрямий податок включається до доходу суб’єкта господарювання. Це суперечить суті акцизного податку та принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, нейтральності оподаткування. Фактично, суб’єктів господарювання, які здійснюють таку ж саму діяльність у формі юридичної особи, чинне законодавство ставить у привілейоване становище порівняно з фізичними особами – підприємцями. Для виправлення такого викривлення правового регулювання пропонується внести зміни до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу , відповідно до яких встановити, що для фізичної особи – підприємця – суб’єкта господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, не включаються до витрат і доходу суми акцизного податку, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Проект 5037 від 19.08.2016 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо встановлення інвестиційних преференцій у виді інвестиційного податкового кредиту).

Пропонується запровадити новий правовий інститут податкового законодавства, а саме «інвестиційний податковий кредит», який визначається як таке продовження строку сплати податку чи збору, при якому платнику податку за наявності підстав, зазначених у статті 100-1 Податкового кодексу України, надається можливість протягом певного строку і в певних межах зменшувати свої платежі з податку чи збору з подальшою поетапною сплатою суми кредиту і нарахованих відсотків. Названа ст. 100-1 і становить головний обсяг запропонованих змін. Наводити її зміст цілком через великий обсяг немає сенсу, звернемо лише увагу на основні положення. За своїм змістом вона спрямована на визначення підстав та врегулювання порядку надання інвестиційного податкового кредиту, а також передбачає санкції в разі порушення визначених кредиту умов. Інвестиційний податковий кредит може бути наданий платнику податку за одним або кількома податками та зборами за наявності хоча б однієї з таких підстав: проведення цим платником податку науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт або технічного переоснащення власного виробництва, в тому числі спрямованого на створення робочих місць для інвалідів та (або) підвищення енергетичної ефективності виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, або здійснення заходу або заходів щодо зниження негативного впливу на навколишнє природне середовище; здійснення цим платником податку інвестицій в створення об’єктів, що мають найвищу енергетичну ефективність, і (або) належать до поновлюваних джерел енергії, і (або) належать до об’єктів, технологій, що мають високу енергетичну ефективність; виконання платником податку особливо важливого замовлення для соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню; виконання платником податку державного оборонного замовлення; здійснення платником податку інноваційної діяльності, у тому числі створення нових або вдосконалення існуючих технологій, створення нових видів сировини або матеріалів. Розмір кредиту залежить від підстав, з яких він може бути наданий. Інвестиційний податковий кредит надається на підставі заяви платника податку і оформляється договором про інвестиційний податковий кредит. У зазначеній заяві платник податку приймає на себе зобов’язання сплатити відсотки, нараховані на суму заборгованості відповідно до цієї статті. Наявність у платника податку одного або кількох договорів про інвестиційний податковий кредит не може бути перешкодою для укладення з цим платником податку іншого договору про інвестиційний податковий кредит з інших підстав. Ініціатори проекту передбачають, що його прийняття забезпечить врегулювання підтримки та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності та впровадження підприємствами інновацій, створення прозорого сприятливого інвестиційного клімату в державі, що стане подальшою базою для активізації обміну науковими знаннями та технологіями, стимулювання надходження іноземних інвестицій, стимулювання розвитку окремих регіонів, активізації зовнішньої торгівлі, створення нових робочих місць, що своєю чергою сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

Проект видається доволі цікавим та таким, що потребує ретельної уваги з боку фахівців з податкового права.