MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Міська рада не має прав і повноважень врегульовувати порядок проведення мирних зібрань

23.04.2014   
Юрій Чумак
Правовий коментар до проекту рішення Чугуївської міської ради № 1054 «Про затвердження Положення про проведення масових заходів у місті Чугуєві»

На офіційному сайті Чугуївської міської ради розміщено (http://chuguev-rada.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=4826:--1054----------&catid=1:2010-01-12-12-48-41&Itemid=94) проект рішення «Про затвердження Положення про проведення масових заходів у місті Чугуєві» (далі – проект), розробником якого є депутат міськради Резченко Є.О.

Означений документ опублікований задля того, щоб громадськість та усі зацікавлені особи могли заздалегідь ознайомитись з проектом рішення, яке, за умови його прийняття, суттєво впливатиме на місцевому рівні на права і свободи людини й громадянина.

Зауважимо одразу – впливатиме негативно. Тому для того, щоб убезпечити мешканців Чугуєва від можливого порушення їхніх прав і законних інтересів та застерегти народних обранців – депутатів міської ради – від прийняття протиправного рішення, Чугуївська правозахисна група підготувала цей правовий коментар.

1. Зазначений проект рішення органу місцевого самоврядування майже у всіх своїх пунктах не відповідає (прямо суперечить) правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенню Конституційного Суду України від № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року.

В основі законодавчого врегулювання свободи мирних зібрань в Україні на даний момент лежать стаття 11 Конвенції та стаття 39 Конституції України, розтлумачена Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), а також п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Названі правові документи закріплюють вичерпний перелік підстав для обмеження реалізації цього права, які, що характерно, встановлюються лише судом і відповідно до закону.

Однак навіть побіжний юридичний аналіз цих правовстановлень дає всі підстави для висновку, що проект, запропонований депутатом Резченком Є.О., містить положення, що істотно звужують конституційні обсяги (межі) основоположного і невід’ємного права громадян на мирні зібрання, запроваджуючи величезну кількість не передбачених нічим обмежень і вимог як до організаторів, так і до учасників, по суті, унеможливлюючи реалізацію самого права.

По-перше, розробники проекту планують врегулювати одним Положенням як проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, пікетувань, так і культурно-видовищні заходи, презентації, рекламні акції, релігійні (культові), духовно-просвітницькі збори (див. п. 1). Тобто, фактично ставлять на одну шабель, скажімо, мітинг протесту проти погіршення умов життя та виступ цирку чи роздачу рекламних буклетів. Що, звісно, не відповідає ані законодавству, ані здоровому глузду.

Пункт 4 встановлює, що «масові заходи на території м. Чугуєва, проводяться після розгляду мети і програми проведення заходу відповідними виконавчими органами Чугуївської міської ради, а також після погодження у виконкомі міської ради згідно з листом погодження». В жодному законі України чи то іншому нормативному акті не міститься таких вимог, отже, вони є однозначно незаконними.

Далі йдеться (у п. 4.1), що організатори масових заходів зобов’язані надати 6 (шість!) видів договорів (листів погоджень), укладених з купою органів та організацій. Добре, хоч автори проекту не запропонували організаторам пред’являти довідки, що ті не є верблюдами чи то агентами іноземних спецслужб!

У п. 5 проекту запроваджено вимоги до письмового повідомлення щодо проведення масових заходів, які, на нашу думку, є цілком слушними, але аж ніяк не обов’язковими (принаймні, допоки це не буде встановлено відповідним спеціальним законом). І абсолютним свавіллям виглядає припис п. 9 проекту щодо того, що «повідомлення про проведення масових заходів, подані з порушенням вимог п. 5 цього Положення, не приймаються».

«Повідомлення про проведення масового заходу подається організаторами завчасно, …але не пізніше як за 10 днів до планової дати проведення заходу», – гласить п. 6 проекту. Причому незаконно і безпідставно (докладніше про це – див. нижче у ч. 2 Правового коментарю).

Пунктом 7 проектанти рішення на власний розсуд обмежили категорії громадян, які можуть виступати організаторами заходів, а пунктом 8 зобов’язали громадські організації та політичні партії ще й визначати якихось уповноважених осіб, чим прямо втрутилися у статутну діяльність об’єднань громадян.

У п. 9 виписали таку забюрократизовану систему розгляду повідомлень, яка, можливо, повинна виправдати довготривалість цього процесу. А п. 10 застерігає, що, у випадках, коли повідомлення про проведення заходу подається з порушенням термінів, зазначених у п. 6 Положення, «управлінням внутрішньої політики готується відповідь організаторам заходу про неможливість розгляду їх повідомлення». Мало того, що в апараті Чугуївського міськвиконкому немає такого управління, так ще й його потенційні працівники заздалегідь відносяться до людей з дуже обмеженими можливостями, які нездатні розглянути повідомлення протягом менше ніж 10 днів.

Пункт 13.1, що визначає обов’язки організаторів заходів, містить вимоги, які іноді виглядають просто недолуго. Так, організатори повинні «завчасно ознайомлювати.. обслуговуючий персонал з вимогами цього Положення», «забезпечувати своєчасне прибуття учасників заходу» (буцімто це не в інтересах самих організаторів?).

Проект передбачає (п. 13.2), що учасники заходу зобов’язані, зокрема, «покинути територію, на якій ці заходи проводяться, і розійтися після їх закінчення». А якщо захід проводився, скажімо, на площі, а по закінченні людина вирішила прогулятися там же з дитиною, подихати свіжим повітрям та помилуватися на краєвиди Сіверського Дінця – цього ніяк не можна?! Також учасникам «забороняється приводити, привозити чи приносити з собою тварин, які можуть завдати фізичних ушкоджень учасникам заходів та іншим стороннім особам». Просимо додати повний перелік загрозливих тварин!

А от п. 17, який установлює, що використання звукопідсилюючої апаратури, встановлення малих архітектурних форм та об’єктів зовнішньої реклами допускається «лише за погодженням з уповноваженим виконавчим органом міської ради, на підставі висновків виконавчих органів міської ради», виглядає цілковито розмитим, адже не визначає ніякої конкретики та дає велике поле для «маневру» безвісному «уповноваженому виконавчому органу міської ради».

Норма щодо обов’язкової охорони громадського порядку з боку органів та підрозділів внутрішніх справ, прописана у п. 18 проекту, на нашу думку, не виглядає такою вже абсолютною, наприклад, під час проведення одиночних пікетів.

Натомість, намагання звузити свободу пересування під час організації та проведення мирних зібрань у Чугуєві виключно ареалом вулиць К. Лібкнехта та Гвардійської, а також площі Леніна та парку Перемоги є АБСОЛЮТНО незаконним та антиконституційним!

Підсумовуючи, зауважимо, що при аналізі зазначеного проекту склалося враження, що його розробники поставила собі за мету створити якомога більше можливостей для втручання в реалізацію свободи мирних зібрань на території міста Чугуєва, впливу на прийняття рішень з цих питань, а також отримання механізму обмеження аж до унеможливлення проведення тих мирних заходів, які, в силу різних причин, можуть бути незручними як для посадовців місцевого самоврядування, так і для органів центральної влади.

2. Чугуївська міська рада взагалі НЕ МАЄ прав і повноважень врегульовувати порядок проведення мирних зібрань.

Відповідно до ст. 39 Конституції України, обмеження щодо реалізації права громадян на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких вони завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, «може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

Стаття 11 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з 11 вересня 1997 року набула чинності для України, теж передбачає право на свободу мирних зборів та зазначає, що здійснення цього права «не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі чи з метою захисту прав i свобод інших осіб i є необхідними в демократичному суспільстві».

Відповідно до ст. 8 Основного Закону, «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії».

Допоки не прийнято спеціального закону, який би регулював проведення мирних зібрань в Україні, керуватися слід нормами прямої дії ст. 39 Конституції.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) роз’яснив, що «право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо… Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання».

Таким чином, у Чугуївської міської ради немає правових підстав для втручання в права і свободи людини і громадянина, які, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами.

У цьому контексті посилання розробників проекту рішення на ст. 144 Конституції України, в якій зазначено, що «органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території», є недоречним, тому що у міської (втім, як і сільської, селищної, районної чи обласної) ради НЕМАЄ повноважень щодо регулювання мирних зібрань. Таке право має єдиний законодавчий орган – парламент – Верховна Рада України.

Так само неслушним виглядає й посилання на ст. 25 Закону України «Про місцеве врядування в Україні, яка встановлює, що «сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання». Нагадаємо, згідно з підпунктом 3 пункту «б» частини 1 статті 38 зазначеного Закону, вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку віднесено до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Отже, виконавчий комітет Чугуївської міської ради може й повинен отримувати повідомлення (сповіщення) про мирні збори, мітинги, походи і демонстрації у м. Чугуєві, інформувати про це правоохоронні органи, щоб останні забезпечили громадський порядок, працівники апарату виконкому мають можливість відвідувати відповідні заходи (для здійснення відповідного контролю).

В разі, якщо, на думку працівників виконкому, проведення зібрання загрожує інтересам національної безпеки та громадського порядку, – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей орган місцевого самоврядування може звернутися з відповідним позовом до адміністративного суду.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання врегульовано статтями 182, 183 Кодексу адміністративного судочинства України.

І тільки суд в Україні наділений повноваженнями, відповідно до закону, обмежувати право на зібрання. У постанові суду, в кожному конкретному випадку, зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

І все! Ніяких правових підстав чи повноважень щодо запровадження ДОДАТКОВИХ ОБМЕЖЕНЬ у реалізації гарантованого Конституцією та міжнародними правовими документами, обов’язковими до виконання на всій території України, права на мирні зібрання, Чугуївська міська рада не має (як і будь-яка інша місцева рада).

Зазначимо, що згідно зі ст. 19 Конституції України, «органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Тому, в разі навмисного виходу за межі цих повноважень, в результаті якого, до речі, буде завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або громадським інтересам, такі дії можуть бути кваліфіковані як кримінальне правопорушення, каране за ст. 364 Кримінального кодексу України (Зловживання владою або службовим становищем).

Враховуючи вищевикладене, наголошуємо, що Чугуївська міська рада мусить утриматися від прийняття «Положення про проведення масових заходів у місті Чугуєві» як за проектом № 1054, так і будь-якого іншого. Принаймні, до законодавчого врегулювання цього питання. Хоча, після прийняття відповідного закону, воно, скоріше за все, вже буде не нагальним.

 

Юрій Чумак,

координатор «Центру правової інформації та консультацій»

Чугуївської правозахисної групи,

голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА»,

член Харківської правозахисної групи

 Поділитися